Українці розлюбили сало?

Свинарство здавна вважається національною галуззю нашого сільськогосподарського виробництва. Сало так само асоціюється з українською кухнею, як вівсянка — з англійською, щі — з російською чи сардельки — з німецькою. Однак останні статистичні дані виробництва свинини змушують у цьому засумніватися.

Нині у світі налічується понад 950 млн. свиней. За чисельністю цих тварин упевнено лідирують такі країни, як Китай — 475 млн. голів, США — 61, Бразилія — 33, Німеччина — 26, Іспанія — 24 млн. В Україні ж на початок 2007 року чисельність свиней не дотягувала до 8 млн. голів, тобто на душу населення в середньому припадало не більш як 13 кілограмів на рік. Чи можна в цьому разі стверджувати, що свинарство й понині є національною галуззю сільськогосподарського виробництва?

Слід визнати: навіть 1989 року, коли в Україні було зафіксовано рекордний для неї вал виробництва свинини, він далеко не дотягував до показників, наприклад сучасної Данії. У нашій країні на душу населення припадало тоді по 30—31 кг свинячого м’яса (це медична норма споживання цього продукту харчування), тоді як у маленькій Данії сьогодні у десять разів більше.

Що ж сталося з галуззю і чи може вона відновитися принаймні до рівня 1989 року. Проблемам інноваційного розвитку тваринництва, зокрема свинарства, було присвячене розширене засідання Північно-Східного наукового центру НАН і МОН України, яке відбулося в Харкові.

— Може, українці розлюбили сало чи дієтологи їх переконали, що свинина шкодить здоров’ю? — запитую В.Рибалка, академіка УААН і РАСГН, голов­ного наукового співробітника Інституту свинарства імені
О.Квасницького. Це наукова установа, яка є координатором науково-дослідної роботи в галузі свинарства в нашій країні, має низку розробок світового рівня. Полтавські спеціалісти вперше у світі отримали поросят-трансплантантів, запровадили нові методи штучного запліднення, а також розробили теорію процесу травлення у свиней.

— Українці не розлюбили сало, — вважає Валентин Павлович. — І навряд чи когось треба переконувати у важливості свинини для харчування. Попри те, що з релігійних й інших міркувань свинини не вживають представники деяких національностей і навіть цілих регіонів земної кулі, у загальному виробництві м’яса на її частку припадає близько 40%. Порівняйте: на курятину — 27,1%, яловичину — 24,2%, баранину та м’ясо інших видів тварин і птиці — 8,7%.

Пріоритет розвитку свинарства як галузі забезпечується надзвичайно важливими, я сказав би, унікальними біологічно-господарськими особливостями цих домашніх тварин — плодючістю, скоростиглістю та високою якістю м’ясо-сальної продукції при ощадливому використанні кормів. У продукти нашого харчування зі свининою трансформується 20% загальної енергії корму, з коров’ячим молоком — 15%, із курячими яйцями — 7%, із м’ясом птиці — 5%, а з яловичиною та бараниною — всього 4%. Не дивно, що світове свинарство у багатьох країнах характеризується динамічним розвитком — щорічний приріст становить 2—3% у забійній вазі. Збільшуються виробничі потужності цієї галузі тваринництва, активно використовуються нові енергозбережні технології й постійно підвищується продуктивність тварин. Усе це забезпечує стабільне нарощування дешевої, корисної і смачної свинарської продукції.

— Чи можна збільшити кількість свинини і сала на українському ринку?

— У найближчі роки цілком реально довести загальне виробництво свинини до 1,4—1,5 млн. тонн. Головне, не повторювати помилок минулого. Потрібно визнати, що й у 90-х роках минулого століття в наших колгоспах і радгоспах свинарство не вирізнялося високою продуктивністю тварин. За рідкісним винятком обсяги виробництва нарощувалися за рахунок збільшення поголів’я.

Сьогодні вже неможливо домогтися якихось значимих успіхів без докорінних змін у селекції тварин, у технології їх­ньої годівлі й утримання, у підготовці кваліфікованих фахівців для роботи в сучасних умовах. Інакше кажучи, багато в чому вирішення цього завдання залежатиме від сучасних наукових розробок і наукового забезпечення їхнього застосування товаровиробниками.

— Хто нині у нашій країні вирощує свиней?

— Внесок фермерських господарств становить близько одного відсотка від загального числа, державних підприємств — 10%, колективних реформованих підприємств — 24%. Найбільше вирощують свиней в індивідуальному секторі — 65%, але за обсягом це значно менше, аніж в 90-х роках. Індивідуальні виробники могли б виростити й більше, але їм конче потрібне сприяння — у придбанні поросят, недорогих кормових добавок і комбікормів, у допомозі з виробництва на місці повноцінних кормових сумішей із наявного зернофуражу, а також у зооветеринарному обслуговуванні та реалізації або переробці виробленої продукції.

У розвинених країнах найпоширенішою формою ведення свинарства є цивілізоване, технічно оснащене фермерське господарство та об’єднання фермерів для ефективнішої їхньої діяльності. Перехід на індустріальну основу — закономірний процес за умови розумної в екологічному сенсі концентрації виробництва. У нас же фермерів, які беруться за розведення й відгодівлю свиней, украй мало. Безперечно, їх слід усіляко підтримувати, однак в найближчі три-п’ять років навряд чи варто розраховувати на помітний валовий внесок фермерських господарств у загальний обсяг виробництва племінної й товарної свинини. З тієї простої причини, що створення ефективних фермерських господарств зажадає вагомих капітальних вкладень на їхню організацію, фінансування та налагодження цілої системи сервісних послуг.

— Ви згадали про важливість селекції. Чи збереглася в країні своя племінна база?

— Так, у державі є відповідна племінна база. Нині в Україні розводять 11 порід вітчизняного та закордонного походження. Як показали дослідження, наші генотипи свиней за продуктивністю — якщо створити їм оптимальні умови відгодівлі й утримання — майже не поступалися закордонним. Тварини здатні приводити по 10—12 і більше поросят на опорос і за півроку досягати живої маси в 100 кілограмів. А за такими показниками як стійкість організму, його несприй­нятливість до чинників зовнішнього впливу, а також пристосованість до типових для місцевих господарств умов виробництва, наші породи навіть перевищують закордонні.

Наприклад, спеціалісти нашого інституту вивели нову породу м’ясних свиней — червону білопоясу. В УЧБП (так скорочено називається нова порода) вдало змішалися різні гени, зокрема темно-рудого американського дюрока і чорного з білим поясом гемпшира. Інші спадкові особливості червона білопояса свиня дістала від полтавської м’ясної породи.

Червона білопояса порода розводиться сьогодні в п’яти племзаводах і восьми племрепродукторах різних регіонів України та Росії. У цих свиней дуже смачне м’ясо і на рідкість покладливий, спокійний характер. У нашому інституті виведено й інші високопродуктивні генотипи свиней, однак, на жаль, ні авторського свідоцтва, ні винагороди вчені та спеціалісти за свою працю так і не отримали.

Ми вважаємо за доцільне зберігати й удосконалити вітчизняний племінний генофонд свиней, сконцентрувавши увагу на п’яти-шести основних породах для масового виробництва свинарської продукції. А решту утримувати як генетичний матеріал для використання в селекційних процесах. Причому і племінні господарства, і товаровиробників слід матеріально зацікавлювати. Перших — вирощувати висококласний молодняк з урахуванням сучасних міжнародних вимог його оцінювання за фенотипом і генотипом. А других — купувати його, а не випадкове поголів’я для «ремонту» власних стад.

— Безперечно, самим ученим проблеми галузі не вирішити. Наприклад, як не раз казали промовці на засіданні, наші банківські структури не зацікавлені у вкладенні коштів у сільськогосподарське виробництво через його надзвичайно низьку ефективність.

— Звісно, без уваги держави до проблем галузі тваринництво не підняти. Потрібно вжити низку заходів, як організаційних, так і фінансових. Зокрема створити при Мінагрополітики України національну раду з питань тваринництва. Розробити вітчизняну селекційно-технологічну систему виробництва свинини в різних категоріях господарств. Розробити механізм створення пільгових умов для роботи банківського капіталу в аграрному секторі економіки. Відновити практику державного замовлення на вирощування та реалізацію племінної продукції для спеціалізованих свинарських підприємств із виділенням пільгових кредитів під продукцію. Прискорити ухвалення положення про авторство у тваринництві, а також про можливі шляхи експорту племінного молодняку в інші країни. Регламентувати невиробничі накрутки в ціні на сільськогосподарську продукцію, зокрема на свинарську, оскільки нині посередницькі структури мають вищу економічну ефективність, аніж виробники свинини.

Держава може і зобов’язана створити сприятливіші умови для вітчизняного виробника свинини, не допускаючи перетворення власної аграрної сфери виробництва на сировинний придаток інших країн. Вивести наше свинарство зі складного становища, в якому воно опинилося останніми роками, можна лише спільними зусиллями держави, виробництва та науки.