ТО ЩО Ж ТО БУЛО ?

Ледь останній номер «Дзеркала тижня» дійшов до читачів, як мені у Хмельницький зателефонували із Харкова:

— Ви пишете про помічене в зоні Хмельницької АЕС неординарне природне явище на небосхилі («ДТ», №45, 2001 р.) і посилаєтеся на офіційну гіпотезу місцевої влади про нібито незвичайне переломлення сонячних променів внаслідок зміщення шарів повітря, що утворило щось на зразок північного сяйва, — уточнив мій співрозмовник, що назвався доктором фізико-математичних наук Анатолієм Толкачовим. — Але природа полярного сяйва інша — світіння іонізованого повітря. І таке світіння цілком може бути викликане саме викидами в атмосферу ХАЕС. Не випадково подібне явище спостерігалося на Запорізькій атомній станції.

Такий же аргумент навів у розмові зі мною відомий хмельницький еколог Юрій Резніков. І зіслався на точку зору колишнього російського міністра екології академіка Яблокова, котрий стверджує, що над кожною АЕС стоять багатокілометрові стовпи іонізованого повітря, зафіксовані радарами. Юрій Олександрович висловив ще одне припущення: раз збоїв у роботі ХАЕС не помічено і, отже, істотного викиду не було, то може існувати ще одна версія радіоактивного походження незвичайної червоної заграви над ХАЕС. Цілком можливо, що саме в ці дні територією України рухався з Болгарії до Росії поїзд з радіоактивними відходами. Хоч маршрут його начебто пролягав через Одесу, та, можливо, його змінили і пустили через менші міста й станції, а саме через нашу область... І мало що з ним могло трапитися дорогою...

Природно, я знову почала цікавитися, що ж таки спостерігали подоляни і поліщуки 6 листопада. Мої співрозмовники сприймали запитання з неприхованим роздратуванням: скільки, мовляв, можна розпитувати, усе ж уже пояснили. Оперативний черговий обласного управління Міністерства надзвичайних ситуацій узагалі не бажав уникати в подробиці: «По нашій лінії нічого такого не було — ні пожеж, ні аварій». На атомній не стали заперечувати, що ХАЕС, як і всі без винятку механізми й агрегати, робить викиди в атмосферу. Та вони настільки незначні, що могли б іонізувати повітря хіба що в замкненому просторі або й, справді, якби у випадку аварії стався потужний сплеск випромінювання. «Усі ці дні станція працювала з номінальною потужністю, не зафіксовано абсолютно нічого такого, що могло б спричинити подібне явище. Наше повітря фільтрується і контролюється, датчики стоять на вентиляційній трубі цілодобово», — переконували мене спочатку провідний спеціаліст інформаційного центру ХАЕС Микита Штогун, а потім і начальник відділу зовнішніх зв’язків Валентин Решетник. Повідомлення про ідентичне явище на Запорізькій АЕС узагалі викликало в них недовіру: «Ми б про це знали. Там такі активні «зелені»... Там і справді на їхню вимогу перевіряли чистоту повітря — над АЕС, тепловою станцією і Кривим Рогом чи Жовтими Водами. Так найчистіше виявилося над АЕС».

Версія про потяг з радіоактивними відходами стала новиною як для відповідальних посадовців облдержадміністрації, так і для працівників Служби безпеки. «Ні, ми б знали», — заперечили есбеушники саму можливість проходження такого вантажу через територію області.

Фізики — науковці Технологічного університету Поділля — теж не захотіли пояснювати природу незвичайного природного явища. «Це ж треба було його спостерігати, досліджувати, сфотографувати хоча б, а говорити просто так, з чужих слів — несерйозно», не стали вони будувати гіпотез і версій.

Коло замкнулося. Всі, до кого б я не зверталася, з відчутним полегшенням стверджували, що червона заграва «не по їхньому відомству». І на природну цікавість — а що ж це все-таки було — реагували точнісінько, як у шкільному анекдоті: «Хто взяв Карфаген?» — «Чесне слово, не ми!» Або, як сказали мені в гідрометеоцентрі, «це не наше явище».

На Хмельниччині й справді немає НДІ аномальних явищ. Та самі вони, на жаль, усе частіше мають місце в нашому житті. І якщо ні в кого не виникає потреби досліджувати їх, пояснити їх природу, то напевне ж вони нагромаджуватимуться, викликаючи містичні тлумачення і забобонний жах, як і кожне незрозуміле явище.