Священні корови київських вулиць

За свідченням очевидців, які побували в Києві на початку ХIX століття, місто влітку було досить брудним, курним, із розбитими небрукованими вулицями. Дніпровські схили здебільшого були майже позбавлені рослинності. Хоча пишними садами мати міст руських славилася ще з княжих часів, коли по берегах Дніпра розташовувалися заміські палаци з розкішними парадізами. Один із них навіть отримав назву «Раю». У XVII—XVIII століттях на схилах Андріївської гори, на Щекавиці, Печерську, Хрещатику відомими є приватні сади Кучовського, Дикого, Аптекарський сад, Шовковичний, Виноградний. Вони іменувалися гаями, алеї їх було засаджено бузком, шипшиною, глодом. Фруктові монастирські сади доглядали спеціальні садівники, котрих, як свідчать документи, часто виписували для роботи до Москви.

Взагалі, помірний київський клімат, своєрідний рельєф, родючі грунти давали можливість вирощувати досить теплолюбні рослини: горіх, шовковичні дерева, білу акацію, абрикоси, персики, виноград. А коли наприкінці XIX століття зусиллями київської міської влади в центрі міста замість кривих брудних провулків прокладають широкі, бруковані, із тротуарами та палісадниками вулиці — Київ, як кажуть, змінився. З’являються навіть поштові листівки з написами «Красень Київ шле вам привіт». У цей же період прокладають водогін, каналізацію, вулиці починають освітлювати газом, поступово стає звичною електрика.

Улюбленими місцями відпочинку киян й окрасою міста стають Володимирська гірка і Царський сад, що мальовничо розкинувся на північно-східному виступі Печерської височини. З’являються нові парки, сквери, бульвари. У місті висаджують каштани, котрі стали певною мірою символом сучасного Києва. Міська дума тоді суворо регламентувала де, як і що висаджувати. Особливо це стосувалося палісадників перед фасадами будинків. 1897 року в Києві виділялися п’ять літніх загальнодоступних розважальних садів — сад Купецького зібрання, Шато-де-Флер, Ермітаж, Аркадія та Венеція. Вони вирізнялися витонченою парковою архітектурою та плануванням, ретельним добором рослинності. При цьому були ще університетський парк, безліч скверів, серед яких Золотоворітський, біля присутствених місць, при гімназіях і багато інших.

Частина з них, зберігшись у тій чи іншій мірі і переживши радянський постмодернізм, дійшла до наших днів. Для киян, які народилися й прожили все життя в місті, рідними і близькими здаються кожне дерево і кущик. Адже чимало з них пам’ятаються ще з дитинства. І зрозуміло, чому так болісно сприймають люди, коли у них на очах пиляють дерева, знищуючи невеличкі куточки живої зелені під чергову новобудову.

Однак при цьому все ж не можна не зазначити, що зелені насадження в Києві іноді набувають ролі, подібної до священних корів в Індії, котрим, як відомо, дозволено бродити і робити все, що заманеться. На київських вулицях і в дворах ще ростуть дерева малоцінних порід. Часто вони вже пережили призначений їм вік і можуть завалитися від сильного пориву вітру, наробивши багато лиха. Спеціалісти стверджують, що перерослі дерева вже не виділяють кисень у належній кількості. Старі підгнилі дерева стають осередками шкідників і паразитів.

Звикнувши до буйної зелені на вулицях, ми якось забули, що головною окрасою міста все ж таки є його архітектура. Нерідко за розкішними кронами шедеври київського зодчества й не розгледиш. А либонь зелень має доповнювати й відтіняти архітектуру, а не заступати її. Те ж можна сказати про дніпровські схили. У путівнику по Києву за 1897 рік зазначалося, що з алей Володимирської гірки та Царського саду відкривається один із найчудовіших краєвидів на Поділ і Дніпро. Ще сто років тому ці чудові панорами розходилися по світу в поштових фотолистівках мільйонними накладами. Однак сьогоднішні відвідувачі змушені оглядати в основному верхівки дерев. Адже навіть зі знаменитої оглядової тераси за філармонією сьогодні можна розгледіти лише частину панорами. А дерева на благодатній київській землі все продовжують тягтися до сонця. Не думаю, що столичні фахівці з озеленення не знають азів паркової архітектури. Швидше за все, позначається брак коштів. Але щоб Київ став воістину європейським містом, яке захоплює приїжджих своєю архітектурою і ні з чим непорівнянними пленерами, гроші потрібно знаходити.