Ритуали на кістках

Усі там будемо. У мармуровому склепі чи під скромним надгробком — головне, щоб ті, що залишилися жити, не чіпали ні кривим словом, ні злим ділом. Зневажливе ставлення до померлих — табу за всіх часів і у всіх народів. «Турбувати» прах заборонено під страхом усіх можливих покарань. Місця вічного спокою охороняють суворі моральні та юридичні закони, регламентуючи до найменших дрібниць, що можна робити на кладовищах, а що — ні. Схоже, для Чернівців закони не писані. З відома дирекції історико-культурного заповідника «Кладовище по вул. Зеленій» нові поховання з’являються на кістках старих розритих могил.

«Прийми душу мою, владико»

Чернівці оточені кладовищами — вісім закритих і сім діючих. Скільки старих поховань під міськими кварталами — не знає ніхто. Місто розросталося хаотично, захоплюючи подекуди землі церковних цвинтарів, на яких, за давньою традицією, ховали і тих парафіян, що пішли з життя природною смертю, і тих, кого забрали інфекційні хвороби. Часто-густо це тягнуло за собою спалахи різних захворювань. Подейкують, холера 1866 року, яка забрала 2,5 тис. чернівчан, вийшла саме з розритої давньої могили.

Так це чи ні, однак саме епідемія змусила муніципалітет терміново облаштувати нове велике християнське кладовище подалі за містом під холерні поховання. Того ж страшного року його освятили. Невдовзі прилеглу територію придбав у магістрату місцевий кагал під єврейське кладовище. Багаті і бідні спочивали поруч — привілейованих куточків не було, як і обмежень для облаштування пам’ятників — на той час рескрипт австрійського цісаря Йосифа ІІ, який дозволяв споруджувати надмогильні монументи лише найбільш заслуженим перед владою особам, втратив силу. Можна було обрати вид поховання (родовий склеп, сімейне, власне, окреме чи загальне місце, тобто шахту), принципи влаштування яких суворо регламентували спеціальні протоколи. Окреме положення передбачало систему твердих тарифів і зборів. Сплачені гроші проходили виключно через міську касу.

Ситуаційний план християнського кладовища будівельний інженер Реллі вирішив створити на зразок ансамблю садово-паркової архітектури. Провідна алея і та, що її перетинала трохи вище центру, утворювали символічний латинський хрест. Кладовище — і християнське, і єврейське — дедалі більше набирало репрезентативного вигляду, стаючи цариною творчості будівничих, художників, видатних скульпторів та поетів. Лабрадор, чорний шведський граніт, білосніжний мармур возили з Трансільванії, Добруджі, Поділля.

На цьому кладовищі — історія Чернівців. Тут покояться бургомістри, депутати австрійського парламенту та буковинського сейму, видатні лікарі, вчені, письменники, митці. Гордість нації і міста. Меморіали із завмерлими в скорботі ангелами, стели, каплички, родинні склепи — справжні витвори мистецтва великої культурно-історичної цінності зі вкритими позолотою і сріблом зворушливими епітафіями німецькою, ідиш, латиною, польською, українською — прохання-надії на світлий упокій відлетілої в інші виміри душі.

Розпродаж землі під майбутні могили

Із часом позолота на літерах стерлася. Її не було кому поновити. У хвилях численних міграцій — добровільних і примусових — зникали поважні чернівецькі родини. Місця на сімейних склепах для нових прізвищ і дат так і залишилися незаповненими. Почасти на кам’яній стелі зазначалось ім’я (перші імена були німецькою чи польською, останні, як правило, — російською), рік народження, далі риска — і більше ніяких відомостей про того, хто хотів упокоїтись у рідній землі поруч зі своїми пращурами.

Кладовище занепадало. Безгоспні склепи розкрадали, мармурові альтанки, ажурні огорожі — чудові взірці художньої обробки металу у техніці литва та кування — заросли плющем, могили травою. У 1992 році облдержадміністрація своїм розпорядженням узяла на державний облік та під охорону Чернівецьке міське кладовище №1 як історико-культурний комплекс, доручивши міськвиконкому забезпечити необхідні заходи з його збереження та впорядкування. Через три роки Чернівецька міськрада ухвалює рішення про створення на території кладовища історико-культурного заповідника, а перегодом реорганізує його у міське комунальне підприємство «Історико-культурний заповідник «Кладовище по вул. Зеленій».

Назвавши кладовище підприємством, місто прирекло його заробляти гроші, оскільки основне завдання підприємства будь-якої форми власності — отримувати прибуток. Однак кладовище на Зеленій (за Австрії і Румунії вулиця, до речі, називалася Цвинтарною) усі ці роки фінансується з міського бюджету від департаменту житлово-комунального господарства. Власні надходження незначні. Це в той час, коли навряд чи якесь інше підприємство Буковини може похвалитися невичерпним і повноводим джерелом закордонних інвестицій, які буквально самі пливуть до рук з Америки, Ізраїлю, Австрії, Румунії, куди закинула доля чернівецьких емігрантів. Кажуть, улітку тут кожного дня проходить готівкою щонайменше півтисячі доларів від колишніх чернівчан на впорядкування могил предків. Уже не кажучи про щедрі благодійницькі збори, які досить часто передають єврейські громади на загальний благоустрій цвинтаря.

Куди зникають ці гроші разом із тими, хто їх приймає, — ніхто не знає. Через жодну касу вони не проходять. Зрозуміло лише, що якби ті суми з чималою кількістю нулів витрачали за призначенням, кладовище було би золотим. Але на нього дивитися боляче і страшно. Особливо, хоч як це дивно, на єврейське, сюрреалізм якого давно вийшов за межі збагненного і пристойного. Тут навіть удень моторошно ходити. Однак ні міська влада, ні департамент житлово-комунального господарства, ні дирекція кладовища з того не червоніють.

Оскільки офіційно це комунальне підприємство виглядає біднішим за цвинтарну мишу і вважається неприбутковим, у 1999 році міськвиконком ухвалює рішення «Про покращення утримання території історико-культурного заповідника», розширюючи перелік додаткових платних послуг, що їх кладовище може надавати. Серед них охоронно-страхова плата та продаж «безгоспних» склепів. І коли щодо дивних маніпуляцій із приватними грошима іноземних громадян міські чиновники могли ще з чистою совістю казати: ці руки нічого не брали, — киваючи при цьому на трудовий колектив кладовища разом із його керівництвом, то згадане рішення робить їх разом з усіма іншими, хто його ухвалював, не просто співучасниками, а безпосередніми організаторами протиправних дій, які потягнули не лише фінансові зловживання, а й важкі моральні злочини.

Чіткого обліку, коли, кому і за якою ціною продавали так звані «безгоспні» гробівці (а серед них — високохудожні витвори з дорогих матеріалів), не побачили навіть прокурори Першотравневого району під час спільної зі співробітниками обласного відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю перевірки скарг працівників кладовища щодо порушень чинного законодавства його адміністрацією. Урешті, не це головне. Бо якщо послухати чернівецьких ревізорів, адміністрація кладовища торгувала не лише гробівцями.

У квітні цього року (наголосимо, через сім років з моменту розширення виконкомом платних послуг) обласне контрольно-ревізійне управління провело планову перевірку фінансово-господарської діяльності МКП «Кладовище по вул. Зеленій», особливо цікавлячись, що ж це за охоронно-страхова плата, яка становить найбільшу питому вагу в структурі доходів. На запит КРУ міський голова Микола Федорук відповів, що це пошук та розчистка місця, планово-накладні витрати та єдиний податок. Директор же кладовища Анжела Ніколаєва пояснила ревізорам, що охоронно-страхова плата береться з населення за місце під поховання і для поховання. Іншими словами, за 175 грн. і 30 коп. (чому стала сума, чому не аукціон?) кожний охочий може купити собі шмат землі на старому чернівецькому кладовищі поруч із бургомістрами і видатними письменниками. 3,5 тис. чернівчан скористалися такою нагодою, придбавши собі право на майбутню могилу. З них 462 — уже там на підставі довідки про сплату ними за життя охоронно-страхової плати. Ще 551 мешканець міста чекає свого часу, заздалегідь забронювавши собі конкретне вподобане місце. Деякі навіть мають пам’ятники за життя, хоча закон вимагає встановлювати їх лише на могилу.

КРУ зробило висновок, що «отримання коштів за надання послуг по охоронно-страховій платі не передбачено чинним законодавством України. Закон «Про поховання та похоронну справу» зазначає, що для поховання померлих місця виділяють безоплатно». Однак цього ніхто не почув.

Жах на вулиці Зеленій

Отже, було порушення закону чи ні? І чи насправді, як стверджує обласне КРУ, на кладовищі фактично сім років продають земельні ділянки, чого під час своїх перевірок, хоч як це дивно, не бачить ні міліція, ні прокуратура? Якщо так, чи відповідатимуть правоохоронці за свою дивну короткозорість? У ревізорів однозначно чіткіший зір. Принаймні вони встановили, хто, коли і за яку ціну придбав безгоспні гробівці. А головне, що при цьому робили із похованими там небіжчиками.

Зрештою, річ не в грошах і не в купівлі-продажу кладовищенської землі чи за безцінь — старовинної мармурової стели з позолотою. Річ у тім, що і гробівці, які йшли за договірними цінами, удвічі нижчими за офіційні, і місця під майбутні поховання були з доважком — людськими кістками. Рішення міськвиконкому від 1999 року по суті узаконило і дало зелене світло вандалізму, що коївся у всіх на очах на території історико-культурного заповідника (!) в нечуваних масштабах.

Ще за попереднього директора цього міського комунального підприємства Валентини Шупені спеціально утворена комісія визнала такими, що не мають господаря, 47 склепів, своїми актами зобов’язуючи їхніх покупців «зберегти наявні там останки, перепоховання здійснювати на прилеглій території або зібрати в ящик і залишити в самому гробівці». На сьогодні 21 склеп продано. Торгували ними навіть через міську раду, причому чимало документів, що засвідчували факт купівлі, нібито втрачено. Якщо вони взагалі були. Нічого не відомо, що зробили новітні господарі склепів із прахом їхніх попередніх господарів. Навіть якщо при перепохованні лунав траурний марш і «ружі пелюстки скидали», все одно було порушено закон, не кажучи про мораль. Оскільки перепоховання залишків померлих допускається у виняткових випадках, з дозволу виконкому місцевої ради, за наявності висновку санепідемслужби про можливість ексгумації (раптом там якась небезпечна інфекція!). Ні висновків СЕС, ні записів у книзі, ні дозволу виконкому…

Так само, нехтуючи всіма людськими законами, копали на кладовищі свіжі могили. Ось що письмово засвідчив землекоп Віктор Михайленко: «Я неодноразово стикався з фактами продажу землі директором А.Ніколаєвою під захоронення на місцях старих поховань. Старі хрести й огорожі з її відома викидали, територію розчищали і пропонували людям, запевняючи, що там нема ніякої могили. Однак викопуючи яму, я особисто не один раз натикався на черепи, кістки, залишки труни, про що одразу доповідав начальству. Воно не реагувало на мої слова, більше того, мене змушували викидати або перекопувати людські рештки, оскільки процесія чекала на поховання, та й за місце заплатили. Я відмовлявся брати участь у захороненнях на кістках померлих. Тоді директор почала всіма методами домагатися мого звільнення. Я написав заяву в обласну прокуратуру про вандалізм. Відповідь звідти: «Факти не підтвердилися». Але є фотографії і свідчення моїх колег. Урешті, одного разу за нашим викликом приїхала міліція і склала акт про те, що робилося у свіжовикопаній могилі. У мене виникає запитання: чи правова у нас держава і хто так сильно опікує злодіяння директора цвинтаря А.Ніколаєвої?».

Сьогодні керівництво Чернівців намагається подати конфлікт на кладовищі як незначні непорозуміння у трудовому колективі між молодою і недосвідченою директоркою та її підлеглими, які хочуть жити за старими правилами і звичками. Такої ж думки і сама Анжела Ніколаєва. Але з численних листів і скарг, які пишуть кілька років поспіль співробітники кладовища в усі можливі інстанції, нема й натяку на з’ясування стосунків з пані Ніколаєвою. Є посилання на закони, які вона як керівник порушує у своїй роботі, і конкретні факти таких порушень.

«Комісія, яка повинна обстежувати місця під майбутні поховання, — ідеться в одному з таких колективних листів, де є підписи Ю.Преступенка, В.Стасюк, В.Михайленка, К.Преступенко, Ф.Карауша, Т.Перащак та інших співробітників МКП, що стояли біля витоків історико-культурного заповідника, — цього року не підписала 145 актів. Це свідчить, що ці місця А.Ніколаєва самовільно продала під виглядом охоронно-страхових послуг під майбутні поховання, де вже або ховають, або будують надмогильні споруди на порушення Закону України «Про поховання та похоронну справу», руйнуючи пам’ятки історії, архітектури, що становлять національний фонд культурної спадщини чернівецьких некрополів. Окрім того, що взагалі неприпустимо, за вказівки нинішнього директора здійснюють незаконні поховання в чужі могили».

Суть у тому, що ховати на Зеленій нема де. Ще в 1975 році на обох кладовищах — християнському та іудейському — за рішенням виконкому Чернівецької міськради було безстроково припинено нові поховання, оскільки комісійним актом засвідчено, що «територія повністю використана під захоронення, резервні ділянки відсутні». Дозволили лише ховати до могил родичів або лише за спеціальним рішенням міськвиконкому «видатних і заслужених людей перед партією і Вітчизною». Така обережність обумовлювалася ще й тим, що саме на цьому кладовищі в ХІХ ст. ховали жертв епідемій холери, чуми, тифу. Проте в архівах не збереглися точні схеми розташування місць цих поховань. Ніхто не знає, що причаїлося і вирветься з такої могили, якщо порушити її спокій.

Однак 12 вересня цього року виконком Чернівецької міськради незрозуміло на яких підставах (зате зрозуміло, з якою метою) скасовує рішення виконкому 1975 року, а разом з ним і низку інших ухвал, перетворюючи заповідник на діюче кладовище, чудово розуміючи, що ховати доведеться третім-четвертим шаром могил. Тільки цими днями, знову ж таки після наполегливих звернень опальних працівників заповідника припинити у Чернівцях вандалізм, обласна прокуратура підготувала (ще не винесла) протест на це незаконне, за її ж словами, рішення міськвиконкому.

Взагалі надання ритуальних послуг — зовсім не основне завдання цього специфічного в усіх відношеннях підприємства. Для того є у місті інші кладовища. Бо на Зеленій — не кладовище у звичному розумінні. Це — історико-культурний заповідник, який варто реорганізувати в музей-заповідник національного значення і де повинні опікуватися збереженням історично-культурної спадщини, вести науково-пошукову, дослідницьку роботу, увічнювати імена видатних діячів, вести державний облік пам’яток історії та культури, їх ремонт та реставрацію. Натомість їх продають, нищать, а на їхньому місці постають нові склепи. Без дозволів і погоджень. Без огляду на загальнолюдську мораль.

Вражає те, що, окрім контрольно-ревізійного управління, ніхто з влади не бачить ніяких порушень. Мер Микола Федорук місяць тому запевняв (так щиро, як це уміє робити тільки Микола Трохимович), що конфлікт на Зеленій для нього велика новина. Хоча ще 7 липня міська прокуратура за результатами перевірки МКП винесла на його ім’я припис щодо негайного усунення виявлених порушень законодавства, причин та умов, що спричинили їх виникнення. А виникли вони не сьогодні і не вчора. І «посприяло» тому рішення міськвиконкому та бездіяльність насамперед департаменту житлово-комунального господарства, який вчасно не зупинив позазаконних дій керівництва підпорядкованого йому підприємства.

Ще в жовтні минулого року Першотравнева райпрокуратура говорила про численні порушення на цьому комунальному підприємстві. Нещодавно розпорядженням міського голови проведено службове розслідування за фактами, викладеними у зверненні членів первинної профспілкової організації МКП щодо неналежного виконання обов’язків директором А.Ніколаєвою. Певна річ, підтвердити висновок КРУ, що охоронно-страхові послуги є по суті продажем земельних ділянок, до того ж на місцях наявних поховань, тобто на людських рештках, — це все одно, що ініціювати дострокові вибори мера і відкриття кількох гучних кримінальних справ проти чернівецьких висопосадовців. Однак комісія, очолювана першим заступником директора департаменту житлово-комунального господарства А.Юрчаком (можна сказати, що пан Юрчак перевіряв самого себе, свого шефа О.Шумейка, а заодно мера М.Федорука, тому в об’єктивність його висновків віриться по-особливому), усе ж засвідчила кілька дивовижних фактів: дирекція кладовища не володіє в повному обсязі інформацією щодо заброньованих місць у результаті сплати охоронно-страхової суми, як і взагалі реальною базою поховань на території двох кладовищ, а директор не могла показати в повному обсязі акти комісій з обстеження місць, виділених під поховання.

А тому всім, хто купив собі місце на кладовищі по вул. Зеленій, радимо самим ретельно обстежити свою майбутню могилу, щоб потім не муляли чужі кістки. Бо члени комісії засвідчили: під час облаштування могил справді були випадки викопування останків померлих.