Неземні ландшафти Кривбасу

Природні багатства Криворіжжя відомі не лише в Україні, а й далеко за її межами. У Кривому Розі видобувають три основні промислові типи залізних руд: багаті руди, які безпосередньо використовуються у металургії, магнетитові й окислені залізисті кварцити, що потребують збагачення. Ці скарби, на сьогодні загальною масою понад 1 млрд. 200 млн. тонн, містяться у трьохстах рудних покладах.

І якщо підземний спосіб розробки корисних копалин ніби захований від очей, то кар’єри — це видимі рвані рани на тілі землі, які призводять до знищення значних площ сільськогосподарських угідь. Саме тому проблема рекультивації земель рік у рік набирає дедалі більшої гостроти для всього південного сходу України. Але сам процес рекультивації тривалий у часі, і для криворіжців поняття екологічної катастрофи дедалі більше набуває цілком реального визначення: там, де раніше шуміла ковила вільних степів, тепер «місячні ландшафти», які практично облямовують усі околиці величезного міста.

Незважаючи на те, що ГЗК і металургійний гігант перейшли у приватну власність, ставлення до екологічних проблем залишилося колишнім, а факти руйнації сільськогосподарських угідь і гідрогеологічного режиму не стають, на жаль, тривожною новиною номер один. Час, коли ще можна виправити становище, спливає зі швидкістю експреса, на «підльоті» мають бути практичні рішення! Саме про це казав свого часу голова обласної ради Юрій Вилкул: «Оскільки обсяг промислових відходів щороку збільшується на 270 млн. т, наразі спостережень і вивчень явно замало. Час перейти до активних і конкретних дій із ліквідації та переробки великотоннажних промислових звалищ». До речі, до великотоннажних звалищ належать мільярди тонн відвалів і мільйони тонн шламо- та хвостосховищ. Усі ці дітища індустріалізації породжені на світ не лише шістьма велетенськими підприємствами ГМК України і знаменитим на весь світ меткомбінатом, а й іншими підприємствами, що містяться на території Кривого Рогу. А таких джерел забруднення довкілля ні багато ні мало — 3600 одиниць!

Звісно, окрім створення «рукотворних гір» і штучних озер, у ході своєї виробничої діяльності всі монстри ГМК видобувають, переробляють і видають на-гора сотні мільйонів тонн руди та металу, заодно перемелюючи на порох не одну тисячу гектарів над­звичайно родючих українських чорноземів. Навіть за офіційними статданими, загальна площа територій непридатних земель на сьогодні становить близько 8,6 тис. гектарів. До них приплюсуємо ще понад 800 тисяч гектарів сплюндрованих земель. І належали ці угіддя підприємствам ГМК, на цей час — ліквідованим, а отже, ці землі так і залишаться потворною раною на тілі Криворіжжя на багато десятиліть, якщо не назавжди.

Що ж стосується сумно відомих криворізьких відвалів, то це ще одне додаткове джерело забруднення довкілля. У суху погоду «гори» порошать отруйною для всього, що є навколо, суспензією різних, досить небезпечних, часток. Не секрет, що 80% (!) усіх викидів та промислових відходів на совісті гірничо-металургійних і паливно-енергетичних комплексів регіону. У цілому шкідливі криворізькі викиди на сьогодні вп’ятеро перевищують граничні норми в масштабах усієї України і вчетверо — по Дніпропетровській області! Про це казав перший заступник міністра охорони навколишнього природного середовища України Іван Чорнокур у своєму виступі на виїзній колегії державного управління з питань охорони навколишнього середовища в Дніпропетровській області, проведеній на початку червня ц.р.

Природно, що за такого розкладу не треба бути екологом, аби дійти невтішного висновку: стан довкілля, в якому живе нинішнє покоління криворіжців, на цей час настільки загрозливий, що самими патетичними зауваженнями вже не відбутися. Потрібні реальні негайні дії! І їх вживають, але... здебільшого на папері, і лише окремі втілюють у життя.

Що ж це за реальні дії? Наприклад, у Дніпропетровській області розроблено близько десяти екологічних програм, у тому числі й регіональних. Їх невід’ємною частиною є рекультивація земель.

Проте діяльність гірничо-металургійного комплексу Кривого Рогу з рекультивації використаних земель у 2007 р. визнана незадовільною. Ось що озвучив в одному зі своїх звітів начальник міського управління земельних ресурсів В.Сагуйченко: «Загалом під промислові землі відведено 16,8 тис. га (40% від загальної території міста), із них 78% використовуються підприємствами ГМК для видобутку корисних копалин. Планові обсяги робіт із рекультивації земель (гірничо-технічна — 158,3 га, біологічна — 156 га) були затверджені ще 2004 р. На цей час, тобто через три роки, за програмою виконано такі обсяги — гірничо-технічна рекультивація на площі 70,8 га, що становить 44,8% від запланованих обсягів. Біологічної рекультивації виконано на 89% (140 га) від запланованої площі».

Такі підприємства, як «Арселор—Міттал Кривий Ріг», «ІнГЗК», «ПівдГЗК», «Кривий Ріг Цемент» і деякі інші, виконують затверджені програми далеко не в повному обсязі. Втім, й інші підприємства ГМК Кривого Рогу практично ігнорують не лише ці програми, а й багато інших природоохоронних заходів, які вони зобов’язані проводити. Що ж стосується безпосередньо землі, то власники ГЗК не лише нехтують відповідними екологічними планами, а й займаються протилежною діяльністю, тобто самозахопленням сусідніх земельних угідь. Природно, що при невпинному зростанні обсягів виробництва про жодну реальну охорону довкілля, не кажучи вже про рекультивацію землі, не йдеться. Скажімо, навіть такий «незначний» пункт однієї з програм, як «створення системи безперервного моніторингу викидів забруднюючих речовин в атмосферу Дніпропетровська» (що вже казати про Кривий Ріг), як був на папері, так там і залишився. До речі, і на виїзній колегії в Кривому Розі вчергове прийнято таку ж програму.

Або трохи масштабніший приклад. Існує «Програма покращення екологічного стану Дніпропетровської області за рахунок зменшення забруднення природи основними підприємствами-забрудниками на 2006—2015 рр.». Під цим документом стоять підписи керівників десяти найбільших забруднювачів Дніпропетровського краю, у тому числі й «Арселор—Міттал Кривий Ріг». Отож, орієнтовний обсяг фінансування за цією програмою з власних коштів підприємств має становити близько 2 млрд. грн. на рік. Це дозволило б знизити, приміром, обсяги накопичень шкідливих відходів на 250 тис. тонн! Однак, усупереч офіційним обіцянкам керівників підприємств «чудової десятки», як випливає з результатів роботи тієї ж таки колегії, позитивних зрушень не видно.

Тим часом, як ствер­джує наука, Кривий Ріг — це не лише рудні родовища, а й своєрідна оздоровча перлина. Дивно? Насправді це саме так. Криворіжжя багате на мінеральні води, як питні лікувально-столові, так і лікувальні (радонові, сірководневі, залізисті та води, багаті на йод і бром) для зовнішнього використання, які за хімічними властивостями близькі до вод П’ятигорська і Цхалтубо. Проте активно відбувається забруднення і водного басейну регіону. Додамо, що в нерівній «битві за метал» не залишаються без уваги й розміщені під Кривим Рогом рекреаційні зони, які щороку приймають на відпочинок багато тисяч жителів міста. Один із ГЗК простягнув свою «лапу» саме до ділянок, що належали до курортних і розміщені в Широківському криворізькосільському районі. Такі дії власників підприємств ГМК покликані до життя безкарністю. Приміром, за 2007 р. міжрайонна природоохоронна прокуратура Кривого Рогу за всі екологічні порушення, разом узяті, у тому числі і з боку «монстрів» ГМК, наклала штрафів на суму всього 15 млн. грн.! Усього лише... Для хронічно хворого регіону це сущі копійки! У такій ситуації потрібен фінансовий «водоспад», щоб хоч частково поліпшити стан справ із порятунку довкілля та населення майже мільйонного промислового мегаполіса. Втім, про який грошовий «водоспад» можна говорити, якщо на «самій верхівці» уперто, протягом ряду десятиліть Кривий Ріг офіційно не визнають зоною екологічного лиха. За офіційними даними, озвученими першим заступником міністра Іваном Чорнокуром, на кожного (!) жителя Кривого Рогу припадає понад 800 кг шкідливих викидів на рік! Чи кожен зможе витримати таке техногенне навантаження? До речі, у розвинених країнах ЄС такі показники неприпустимі і вважаються злочином. А в нас... майже норма.

Однак повернімося до рекультивації. На думку криворізьких учених, нинішній Кодекс про надра, який має регулювати відносини «власник — земля», м’яко кажучи, далекий від досконалості. Та й чи може один-єдиний кодекс вирішити екологічні проблеми? Необхідний «сплав» законів. І першим у цьому ряду має стати визнання Дніпропетровського регіону зоною екологічного лиха. А доки цього немає, нефантастична реальність підносить нам «місячні» ландшафти, брудну воду, повітря, яким дихати стає дедалі важче, тощо, тощо, тощо.