НА ПОПЕЛИЩІ

Святкові травневі дні вкотре «поставили на вуха» весь Хмельницький. Утім, Хмельницьким не обмежилося. Ще тижнів два після Великодня телефонували з Рівного, Житомира, Києва, Вінниці з одним (на жаль, уже традиційним) запитанням: чи правда, що на Хмельницькій атомній електростанції знову аварія і рівень радіації небезпечно зріс? Інформаційний центр ХАЕС теж традиційно відповідав «Неправда»: станція — на планово-попереджувальному ремонті, і ніяких НП і близько немає. Але знайомі з Рівного перелякано запевняли в слухавку, що всі пожежні машини з міста терміново помчали в напрямку Хмельниччини...

Слава Богу, на ХАЕС і справді було все гаразд. Горіло ж у Хмельницькому — сміттєзвалище. Почалася пожежа 6 травня опівдні і тривала три доби. Обласне управління держпожежнагляду задіяло на її гасінні всі наявні ресурси — вісім пожежних автомобілів. Правда, обійшлося власними силами. В кожному разі, начальник міського управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Олександр Кот стверджує, що ніхто по допомогу в сусідні області не звертався, отож куди організовано мчали рівненські пожежки, поняття не має. Та головне — пожежу таки загасили, і 10 травня в буквальному розумінні на попелі зібралася поважна міська комісія для обстеження стану облаштування, утримання та наявності документації сміттєзвалища, а строгою мовою офіційних документів — міського звалища твердих побутових відходів (ТПВ). Комісія дійшла висновку, що причина пожежі — порушення технології складування ТПВ, унаслідок чого виникло самозагоряння метану — газу, який скупчився в пустотах між шарами відходів. І, само собою, склала акта, десяток пунктів якого констатували грубі порушення технологічних процесів складування сміття, ще півдесятка — абсолютне ігнорування правил пожежної безпеки на звалищі, а в десяти рекомендаціях пояснювалося, що слід негайно зробити, аби все це виправити.

Ще не встигла висохнути печатка на акті, як 13 травня, знову ж таки опівдні, на сміттєзвалищі щось прогриміло, і товща відходів — обсягом 2,5 тисячі кубометрів — посунула на прилеглі олешинські землі. Невдовзі дбайливо доглянуті людські городи, ячмінне поле — всього майже два гектари сільськогосподарських угідь — стали продовженням звалища, перетворившись у гори сміття від півметра до трьох висотою. Через три дні ще одна комісія, ще численніша і більш представницька, написала ще одного акта перевірки надзвичайної ситуації, що склалася на хмельницькому полігоні твердих побутових відходів, у якому знову констатувала причини лиха. А ще через такий самий короткий проміжок часу та, попередня, міська комісія знову зібралася для обговорення того ж таки питання — про звалище. Було призначено нового начальника (не комісії, а звалища). Його попередника суворо покарали: перевели в головні інженери цього ж таки полігону ТПВ. Отож він продовжуватиме добре знану роботу, незважаючи на всі пункти чергових рекомендацій: комісіями він ляканий не раз. Адже нічого не змінили в ситуації на звалищі всі попередні акти-приписи контролюючих органів, які з дивовижною постійністю, приблизно один раз на півроку, навідувалися на полігон ТПВ, сумлінно фіксували недоліки і плодили черговий офіційний папір з цінними та ще більш цінними вказівками на їх усунення. Папір акуратно підшивався, а сміття й далі складувалося, як доведеться.

220 тисяч гривень — сума, яка, за словами підполковника О.Кота, потрібна, щоб ліквідувати наслідки екологічної аварії у Хмельницькому і запобігти таким надзвичайним ситуаціям у найближчому майбутньому. Причому заходи, яких треба вжити, нічого кардинально нового у функціонування полігону не вносять. Спорудження сміттєпереробного заводу, про яке хмельницькі міські керівники переконливо говорили як про нагальну потребу ще років п’ятнадцять тому, і досі не стоїть на порядку денному. Цінний досвід утилізації та переробки сміття, що існує буквально поруч, в одному з райцентрів Хмельниччини, теж ніби проходить повз увагу «батьків» обласного центру.

— Побутові відходи — це серйозна проблема екологічної безпеки населення, розв’язання якої потребує системного підходу і значних зусиль, — вважає відомий на Хмельниччині захисник природи, викладач Хмельницького інституту регіонального управління та права, кандидат біологічних наук Тетяна Виговська. — З позицій екології, найраціональніший шлях вирішення цієї проблеми — запобігання утворенню відходів, тобто перехід до нових безвідходних чи маловідходних технологій в усіх сферах виробництва. Та, на жаль, цим поки що не переймаються господарники області. Хоча для Хмельниччини, як і для всієї України, проблема побутових відходів надзвичайно актуальна. В області їх нагромаджено 3500 тис. тонн. Близько 57% усіх токсичних промислових відходів області дають підприємства обласного центру. Враховуючи значні обсяги токсичних речовин у густозаселеному Хмельницькому, екологи та санітарні служби постійно висловлювали стурбованість станом більшості місць зберігання відходів (їх у місті зареєстровано чотири). Та лише в одному з них здійснювався екологічний моніторинг стану грунтів і води, а одне взагалі не відповідає чинним нормативам. Небезпечна ситуація рік у рік загострюється. Щоб подолати її, потрібно активізувати роботу місцевих органів влади у цьому напрямі.

Що ж, на папері така активізація справді відбувалася. А на дев’ятигектарному хмельницькому сміттєзвалищі, яке щороку приймає 320 тисяч кубометрів побутових відходів, на жаль, активізувалися протилежні процеси, практично неминучі при неконтрольованому і невпорядкованому складанні відходів.

Вчені і фахівці-практики ще задовго до пожежі попереджали про небезпеку сміттєзвалища в нинішньому його стані для населення міста, його водойм. Міська санстанція порушувала питання землевідведення під новий полігон ТПВ. Але, на жаль, як це найчастіше у нас буває, проблема стала зримою і невідкладною тільки тоді, коли призвела до руйнівних наслідків. Хоч і тепер ніхто не гарантує, що щось насправді зміниться у ставленні міста до свого сміття: вже ж відгоріло.