ХІМІЧНА НЕБЕЗПЕКА ТА «СТРАУСИНА» ПОЛІТИКА

Видатний фізик сучасності, нобелівський лауреат, академік Олександр Прохоров, розмірковуючи про долю науки, сказав: «Якби я знову піднявся на нобелівську трибуну, то говорив би про те, що найважливіша проблема, яка стоїть перед людством, — це екологія… Треба створювати нові технології, чисте виробництво, розвивати медицину на екологічних принципах» (виділене мною. — Ю.К.).

Розвиток медицини на екологічних принципах є основним напрямом у діяльності Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Свідчення того — її нова реформована структура, що включає в себе особливий підрозділ, названий так: «Стійкий розвиток, здоров’я та навколишнє середовище».

У нашій країні в цьому напрямі потрібно буде виконати величезну роботу задля реалізації Концепції розвитку охорони здоров’я населення України, затвердженої указом Президента в грудні 2000 року.

Концепція передбачає переорієнтування охорони здоров’я на істотне посилення заходів для попередження захворювань, зниження ризиків для здоров’я людини, пов’язаних із забрудненням і шкідливим впливом чинників навколишнього середовища.

Це і є медицина на екологічних принципах. Для здійснення цих принципів знадобиться передусім змінити звичні, глибоко вкорінені уявлення про причинно-наслідкові зв’язки під час переважної більшості захворювань. Словом, представникам усіх галузей медицини необхідно буде опановувати нові підходи й принципи. Зрозуміло, за таких умов політика — і державна, і медична, — орієнтована в майбутнє, може бути тільки профілактичною, бо завжди легше перешкодити виникненню зла, ніж усувати його наслідки. Саме така політика поєднає в собі й рентабельність, і гуманізм.

Недавно у Верховній Раді відбулися парламентські слухання про екологічну ситуацію в Україні та про виконання екологічного законодавства. Законів і підзаконних актів з цієї проблеми ухвалено безліч. Усі вони важливі й необхідні, проте далеко не всі з них виконуються. І це не дивно, поліпшення якості навколишнього середовища — дорога справа. Загальновідомо, свого часу в США і Канаді для врятування Великих озер витратили понад 30 мільярдів американських доларів, а в Швеції очищення лише одного з невеликих озер від ДДТ обійшлася в 2 млрд. шведських крон (близько 300 млн. доларів США).

Очевидно, розв’язання всього комплексу проблем не під силу навіть країнам, значно багатшим за Україну. Тому важливо визначити пріоритети — намітити невідкладні, першочергові заходи й завдання на подальший період, а не намагатися вирішувати все відразу.

При цьому варто керуватися основним принципом: по-ліпшення якості навколишнього середовища — не самоціль, а засіб запобігти шкідливим впливам на людину, сприяти зміцненню здоров’я, продовженню життя людей.

На жаль, про це нерідко забувають. Так трапилося й цього разу, коли і міністр І.Заєць, і нардепи, і представники громадських організацій говорили про найрізноманітніші речі, але тільки не про головне. Конкретні дані про шкідливість нинішньої екологічної ситуації для здоров’я населення України лишилися поза увагою, тому неможливо судити про нові заходи — пріоритетні вони чи ні.

Всесвітня організація охорони здоров’я вже давно виділяє в окрему групу екологічно зумовлені захворювання. Це передусім рак легень, багато респіраторних захворювань, таких, як хронічний бронхіт, бронхіальна астма, інші алергічні захворювання, окремі хвороби серця й судин, порушення репродуктивного здоров’я й навіть хвороба Альцгеймера й паркінсонізм.

Пряму залежність поширеності цих захворювань від якості навколишнього середовища доведено епідеміологічними дослідженнями, проведеними в багатьох країнах, зокрема й в Україні. У Європейському регіональному бюро ВООЗ свого часу створили географічну інформаційну систему «Навколишнє середовище та здоров’я» (до речі, її очолював представник України лікар О.Кучук), яка розвинулася й у нашій країні.

Результати досліджень, зокрема, свідчать, що серед чинників навколишнього середовища найнебезпечнішим і найпоширенішим є хімічний. Звісно, в окремих регіонах, як, приміром, у районах, обпалених Чорнобилем, провідну роль відіграватиме інший чинник, а саме — радіоактивне забруднення. Цей виняток — результат велетенської катастрофи, а не щоденного техногенного навантаження на навколишнє середовище.

Випадки масових захворювань у різних регіонах України людей, переважно дітей, що почастішали останнім часом, не лише підтверджують положення про пріоритетність хімічних речовин як забруднювачів навколишнього середовища, а й істотно розширюють список екологічно зумовлених захворювань, ухвалений ВООЗ.

Алопеція в дітей, або так звана чернівецька хвороба, алергічні альвеоліти серед населення м. Комсомольська, токсикодермія серед дітей села Болеславчик Первомайського району Миколаївської області — це далеко неповний перелік, і причому лише гострих проявів впливу токсичних агентів. Екологічно зумовлені хронічні захворювання не мають характерних ознак, і тому, як правило, залишаються недіагностованими.

Страждають передусім діти, бо вони найбільш легко піддаються будь-якому шкідливому впливу. Типовою у цьому сенсі є дія свинцю.

В Інституті медицини праці АМН України визначили вміст цього важкого металу в організмі дітей, мешканців одного з передмість м. Києва. З’ясувалося: підвищений вміст свинцю в їхньому організмі істотно впливає на функції центральної нервової системи — знижується розумова працездатність, увага під час виконання тестових завдань, здібність дітей до навчання.

Подібні результати отримано в США, Великобританії, Японії. У США епідеміологічні дослідження здоров’я дітей, котрі піддавалися впливу свинцю (обстежили близько п’яти мільйонів дітей), проводилися під егідою Конгресу. В історії медицини це одне з наймасштабніших і найдорожчих досліджень.

У західних країнах здійснюється цілий ряд заходів, спрямованих на зниження вмісту свинцю в об’єктах навколишнього середовища, їх справедливо віднесли до пріоритетів. Тут варто підкреслити, що основним джерелом свинцю в містах є автотранспорт. На жаль, усі наші прагнення заборонити використання етилірованого бензину бодай у великих містах поки що не мають успіху. У країнах Західної Європи, США, Японії практично неможливо зареєструвати автомобіль, не обладнаний спеціальним пристроєм для доспалювання вихлопних газів, завдяки чому різко знижується їхня токсичність. У Інституті електрозварювання ім. Є.Патона аналогічний пристрій розроблено. Але нині, як завжди, почнеться найважче — його практичне впровадження.

Викликає тривогу різке погіршення репродуктивного здоров’я жінок і чоловіків в Україні. Адже це один з основних складників демографічної кризи, яка триває в нашій країні. Ми маємо у своєму розпорядженні результати 20-літнього вивчення репродуктивного здоров’я жінок, котрі живуть і працюють на селі. За цей період почастішали випадки невиношування вагітності, зросли показники перинатальної смертності новонароджених і гінекологічної захворюваності. Викликає тривогу те, що найбільш серйозні порушення репродуктивного здоров’я виявлено в молодих жінок віком до 30 років, понад 60% дівчаток-підлітків, майбутніх матерів, мають ті або інші порушення здоров’я, зокрема репродуктивного. У формуванні негативних порушень здоров’я жінок — жите-льок села провідна роль належить шкідливим чинникам (передусім, хімічному) навколишнього середовища — 57%, умовам праці — 17%, соціальним і психофізіологічним — 26%.

Поліпшити екологічну ситуацію на селі не так просто, це завдання швидше на віддалену перспективу. Водночас слід ужити термінових заходів. У чому їх суть? Звісно ж, у наближенні медичної допомоги до села. А поки що сільська охорона здоров’я руйнується.

Наша країна гостро потребує закладів нового типу — медико-екологічних центрів захисту здоров’я дітей. Йдеться не про те, щоб екологів і лікарів-педіатрів просто зібрати під одним дахом. Основна ідеологія цих закладів має полягати в тому, щоб не чекати на пацієнтів, а випереджати шкідливі впливи чинників хімічної, фізичної й біологічної природи. Це і є перші кроки до екологізації медицини. До речі, подібні центри вже успішно діють у кількох штатах США.

Інститут педіатрії, акушерства й гінекології АМН України разом з Інститутом медицини праці АМН України за підтримки Іллінойського університету (США) розробили відповідний проект. У ньому йдеться про створення таких центрів у двох-трьох містах України, де екологічна ситуація найкритичніша. Це передусім значні промислові центри, такі, як Запоріжжя, Маріуполь, Дніпродзержинськ. Проект підтримує Міністерство охорони здоров’я України. Проте коштів для його реалізації знайти поки що не вдається. Покладаємо надії на USAID, на добродійність заможних людей в Україні. Адже, по суті, сьогодні немає більш шляхетного завдання, ніж захистити здоров’я наших дітей від згубної дії помилок у промисловій політиці, допущених у минулому і поглиблених нинішнім економічним становищем і станом нашої охорони здоров’я.

Треба нарешті усвідомити, що в сто разів гуманніше й дешевше зберігати здоров’я, ніж боротися з хворобами; запобігати екологічним катастрофам і нещасним випадкам, ніж ліквідувати їхні наслідки й виплачувати допомогу потерпілим.

Якщо по-справжньому винести урок з тих трагічних випадків, які сталися в Україні останніми роками, стає очевидним — країна не може обійтися без програми хімічної безпеки. Її розробку з урахуванням міжвідомчості має взяти на себе уряд. До речі, такі програми здійснюються в багатьох країнах світу. У Швеції, приміром, понад 10 років тому створили особливий заклад — Національний хімічний інспекторат, який на державному й регіональному рівнях виконує весь комплекс робіт, пов’язаних з хімічною безпекою, починаючи від політики в цій галузі, закінчуючи контролем за ввезенням, виробництвом і використанням токсичних речовин.

На міжнародному рівні програма хімічної безпеки здійснюється майже 20 років. Її активно підтримують ВООЗ, МОТ, ЮНЕП і ціла низка країн-донорів, таких, як ФРН, Голландія, Норвегія, Австрія, Швейцарія. За минулий час реалізовано безліч дуже важливих проектів щодо інформації, навчання, допомоги країнам, які розвиваються. Узяти, приміром, хоча б карти хімічної безпеки, куди увійшли всі вельми поширені речовини. Вони доступні й корисні кожному, хто має певний контакт з тією або іншою небезпечною хімічною речовиною. Завдяки їм навіть нефахівець може одержати необхідну інформацію про властивості речовини, поведінку її в організмі й навколишньому середовищі, і як результат — грамотно використовувати профілактичні заходи. Здавалося б, проста річ: перекладаєте з англійської — видавайте необхідним накладом, аби забезпечити інформацією всіх зацікавлених. Але...

Інститут медицини праці АМН України готовий узяти на себе всю підготовчу роботу. Проте необхідна відповідна підтримка — державне замовлення. Поки що одержати його не вдається ані від Мінздорову, ані від Мінпраці та соціальної політики.

Програма хімічної безпеки включає державну реєстрацію всіх речовин, які ввозять, виробляють і використовують. Мається на увазі не формальна акція, а поглиблене вивчання реальної та потенційної небезпеки кожної нової речовини. Це робота надзвичайної складності й відповідальності, її мета — не допустити на внутрішній ринок хімічні речовини, здатні запо-діяти здоров’ю людей і навколишньому середовищу більше шкоди, ніж користі.

Принцип «ризик—користь» завжди вимагає суворого,
об’єктивного, наукового підходу. До недавнього минулого в країні було налагоджено систему — хімічні речовини промислового призначення реєструвалися Комітетом з гігієнічної регламентації при Міністерстві охорони здоров’я, а пестициди —Держхімкомісією при Кабінеті міністрів, але нині у результаті реформи її ліквідовано. Майже півроку державна реєстрація пестицидів у країні взагалі не проводилася, що стимулювало нелегальне ввезення й підпільне виробництво фальсифікованих препаратів. Це ще одне підтвердження того, що хімічна безпека пріоритетною в Україні поки що не стала.

Останнім часом світове співтовариство стурбоване небезпекою, яку несуть з собою стійкі органічні забруднювачі. Вони загрожують здоров’ю й добробуту людей, дикій природі у всіх регіонах світу. Серед них багато пестицидів, які містять хлор, передусім ДДТ, а також діоксини й фурани. Проблема стійких пестицидів в Україні в основному контролюється, зате стосовно діоксинів і фуранів ми цілком беззахисні. У нас немає даних про рівень концентрації цих небезпечних продуктів навіть у місцях, де за логікою речей вони мають бути. Приміром, спалювання сміття (насамперед, пакувальної плівки, пластикових пляшок або обплетення кабелю). Застарілі технології на хімічних підприємствах також є джерелом забруднення.

Чим небезпечні діоксини? Вони впливають на репродуктивну систему, викликають безплідність, порушення сперматогенезу в чоловіків. У вагітних жінок дуже високий ризик спонтанних викиднів. Діти з’являються на світ з великою кількістю захворювань.

Читачі, мабуть, пам’ятають, як «діоксиновий» скандал збурив населення всієї Західної Європи. Було знищено величезну кількість м’ясних продуктів, які містили діоксини. Проблему вдалося розв’язати швидко й ефективно завдяки, передусім, аналітичному контролю за джерелами забруднення. А тепер спробуємо екстраполювати ситуацію, що виникла в Бельгії, на Україну. Можна припуститися думки, що ніякої тривоги не виникло б з однієї простої причини — у нас немає аналітичної бази для визначення діоксинів. У нечисленних спеціалізованих лабораторіях устаткування морально й фізично застаріло, а реактивів і зовсім немає. Вартість лише одного аналізу на визначення діоксинів перевищує 1000 доларів. Це нам не під силу.

Поза сумнівом одне — якщо ми не контролюємо діоксини в навколишньому середовищі, то це зовсім не означає, що їх там немає. Тому необхідно створювати свою аналітичну базу для цих цілей, або кооперуватися з діоксиновими центрами наших сусідів — Росії чи Німеччини, Бельгії, Голландії. Принаймні не можна далі уподібнюватися до страуса, котрий зарив свою голову в пісок.