Модний одяг і Незалежність

До 6 серпня в "Мистецькому Арсеналі" триватиме експозиція "In Progress. Дрес-код України доби Незалежності".

Після виставки наїв-арту "Чисте мистецтво" в "Мистецькому Арсеналі" презентували проект, який навіть у нинішньому вигляді цілком може претендувати на статус "прообразу музею". Це - масштабна (40 українських дизайнерів-учасників, 200 найзнаменитіших моделей одягу, створених ними в період з 1991 р. і по сьогодні) експозиція з історії вітчизняної моди "In Progress. Дрес-код України доби Незалежності". Куратор, історик моди Зоя Звиняцковська, пропонує вивчити новітню історію України 1991-2017 рр. за змінами у смаках співвітчизників.

Одягтися "красиво" у нас завжди любили. Але при цьому ставлення до самого одягу завжди залишалося утилітарним. "У людей у домівках немає речей бабусиних, прабабусиних, на які можна подивитися. Але ж мода - це не просто мода! Це - сама історія матеріальної культури. Наша, України, історія, - каже п. Звиняцковська. - Якщо вивчати минуле тільки за підручниками, зрозумієш мало. Зате речі розкажуть про людей усе. Тепер я прямо-таки фізично відчуваю, як те, свідками чого ми були 26 років, починаючи з 1991-го, зникає. Я хочу зберегти пам'ять - про час, про живих нас із нашими мріями, надіями, перемогами й розчаруваннями".

Як історикові моди вдалося роздобути костюми, розкішні й повсякденні сукні та аксесуари, і навіть мало не цілі колекції найвідоміших українських дизайнерів, які вони створювали з 1991 р., - загадка, що, практично, не піддається раціональному поясненню.

Ну так, звісно, самі дизайнери, поміркувавши, згадали, коли й для кого з представників нової української еліти шили. А потім були переговори з селебрітіз з приводу інвентаризації гардеробів та участі у виставці.

Але воскресити "былое и думы" в такій кількості?..

До речі, ідея виставки спала на думку п. Звиняцковській не сьогодні. Ще 10 років тому, коли вона писала книжку з історії української моди. Але реалізувати масштабний, надзвичайно складний проект удалося тільки тепер - коли ним зацікавився "Мистецький Арсенал". Спеціально під нього експозицію й робили.

- Це ж не просто речі. In Progress - це передусім культурологічний проект. Мода - тут ще й історія сучасного мистецтва України", - каже гендиректор "Арсеналу" Олеся Островська-Люта.

А мистецтвознавець Олександр Соловйов провів аналогію ще й із гучним проектом Каті Дьоготь "Пам'ять тіла. Нижня білизна радянської епохи".

На відміну від п. Дьоготь, українська кураторка, розуміючи, що береться ще й за створення прецеденту - першої в історії виставки про становлення вітчизняної моди, щасливо уникла епатажності. Точніше, на щастя для глядачів. Особливо тих із них, хто не причетний до модної тусовки й не знає її бекграунду.

Експозиція "Дрес-код України" - наочна, її концепція переконлива, зчитується все гранично легко.

Виставка, практично, за Марком Блоком, показує історію в історії: історію української моди в контексті "великої" української історії. І розбита на тематичні розділи "1991-1997. Нові свободи. Нові еліти", "1997-2010. Діалог з національною традицією. Український гламур" і "2010 - наш час. Новий урбанізм. Антигламур. Нові критерії успіху".

Кожен розділ займає два зали. А там…Слухайте, а й правда ж: ми всі прямо фантастично змінювалися - і змінилися з роками. І українську історію справді можна міряти саме тими періодами, на які вказують зміни в наших смаках, тобто у стилі, в одязі.

Ось - "буремні 1990-ті". Свобода без меж і без краю. У єдиному творчому пориві народжується країна. І, вражений "елан віталь" першовідкривацтва, сам П'єр Карден 1996 р. вручає гран-прі Міжнародного фестивалю Alta Moda художниці й модельєру Оксані Чепелик.

Сукні з циклу "Містерії рухомих об'єктів", у пошитті яких було використано трубки від крапельниць, а також фантасмагоричні об'єкти з поліетилену, не здадуться архаїкою й зараз.

У 1996 р. всередині Оксаниного "об'єкту", як у заповненому світлом акваріумі, дефілювала подіумом оголена модель. Фантастично гарні вбрання в нестримному етнічному стилі від Роксолани Богуцької для Катерини Ющенко зайняли своє місце в залі, присвяченому 2005-му.

В "етапний" період після першого, помаранчевого, Майдану вся Україна й ледь не всі її провідні дизайнери вперше не на жарт захопилися національними мотивами. Ви це пам'ятаєте?..

Найяскравішим, зухвалим, відчайдушним і веселим видається все-таки початковий період історії країни. Коли художник Ілля Чичкан пробував себе в дизайні одягу. Коли "анфан терібль" укромоди Олексій Залевський щойно починав епатувати публіку одягом - тоді цілком необарочного вигляду. А чи пам'ятайте ви любов усієї країни в 1990-х до люрексу, тафти, парчі, паєток, стразів, золотої тисненої шкіри, корсетів, Діани Дорожкіної? Згадуєте хіпі-шик і яскраві барви рейв-вечірок? На наш час розгнуздана краса модного необароко 1990-х змінилася мінімалізмом, утилітаризмом і навіть ресайклінгом (одягом із матеріалів, що пройшли переробку, зокрема від юної дизайнери Ясі Хоменко). Але ностальгія за минулим залишилася…

- Україна - одна з небагатьох країн, у якій досі немає свого музею історії моди, - розмірковує Зоя Звиняцковська. - Це неправильно. І дуже жаль, що так відбувається. Адже такий музей потрібен не тільки дизайнерам. Він важливий для всіх людей. Щоб ми самі ж розуміли своє минуле. Виставка "In Progress. Дрес-код України доби Незалежності" тільки зайвий раз підтвердила цю тезу. На щастя, сьогодні все ще можна зберегти матеріальну історію. Я б, звісно, говорила і про історію української моди всього ХХ ст., а не тільки з 1991-го. Сподіваюся, музей ми теж створимо - згодом.