Jazz in Kiev 2013: не знайдеться зайвого квиточка?

У столичному МЦКМ (екс-Жовтневому палаці) відбувся традиційний міжнародний фестиваль Jazz in Kiev. Один із найбільших в Україні джазових форумів завоював довіру та прихильність численних шанувальників. Нинішнього року фестиваль відбувся вшосте. Однак "не все спокійно в данському королівстві": в однойменного агентства, арт-директором якого є відомий популяризатор джазу Олексій Коган, виникли фінансові труднощі. Це стало причиною значного скорочення програми фестивалю, на який змогли запросити лише дві команди. Придумали й епатуючий формат проекту - "неФестиваль". Утім, як і попередніми роками, заздалегідь провели традиційний всеукраїнський конкурс джазових фотографій, покази джазового кіно з колекції Леоніда Гольдштейна, ранок для дітей, що прилучає потенційних слухачів до мистецтва джазу, "вступний" концерт-джем українських музикантів і майстер-клас піаніста Джоуї Кальдераццо в центрі "Майстер Клас" на Печерську.

Зал був заповнений, квитки запитували на вулиці, а посол США в Україні містер Джеффрі Пайєтт, який відкривав фестиваль, нагадав, що "джаз - найкращий товар американського експорту". Впродовж вечора це знову стало очевидно. Концерт стартував сетом американського тріо Джоуї Кальдераццо. Піаніст із семи років вивчав у Джульярді класичне фортепіано, підлітком грав на барабанах в оркестрі старшого брата Джино. Висока майстерність і бездоганна свобода дозволили молодому музикантові з перших років кар'єри співпрацювати з великим саксофоністом Майклом Брекером, а після його смерті - зі знаменитим Бренфордом Марсалісом.

Класичне джазове тріо Кальдераццо з контрабасистом Орландо ЛеФлемінгом і барабанщиком І-Джей Стріклендом дебютувало на українській сцені. Грали мейнстрим (всупереч сучасним тенденціям, лідер дотримується простих і незмінних, на його погляд, основ американського джазу: ритм, мелодія та гармонія). Звучали дуже тепло, піаніст багато спілкувався з публікою, після першої ж композиції зняв і опустив на підлогу піджак, щоб "покласти на обидві лопатки" рояль. Емоційної початкової "розкачки" не було, потужний грув хвилею накрив зал із першої ж шаленої композиції Just One of Those Things. Потім зіграли неквапливу мелодійну баладу Віктора Янга My Foolish Heart. Виконали не заграну Take 5, як попросили з публіки, а авторську композицію, вставивши ремінісценції у стилі Дейва Брубека. Усе грали без нот, піаніст активно підбадьорував себе, притупуючи на кожну долю. Імпровізували змістовно, технічно, чудово-зіграно. Невимушено демонстрували сольну майстерність кожного учасника. Композиція Face On The Barrom Floor зі спільного з Марсалісом альбому 2011 р. Songs of Mirth and Melancholy прозвучала м'яко та лірично. Публіка приймала захоплено. Кілька разів виходили на поклін. А закінчили сольною п'єсою Кальдераццо на честь вагітної дружини. Музику 48-річний майбутній батько написав добру, ліричну, немудрящу, з простим вальсовим акомпанементом, часом звивистими мелодичними ходами та шопенівськими рефлексіями.

Другого відділення чекали ще більше. Після антракту в залі яблуку ніде було впасти. Грав дворазовий номінант Grammy саксофоніст Джошуа Редман, якому акомпанували піаніст Аарон Голдберг, контрабасист Ройбен Роджерс і барабанщик Грегорі Хатчінсон.

Джошуа, сину відомого американського саксофоніста Дьюї Редмана, у лютому виповниться 45. Говорячи про нього, ведучий Олексій Коган згадав дві приказки: "яблуко від яблуні недалеко впало" та "природа на синові не відпочила". У дитинстві музикант навчався грати на кларнеті та саксофоні, закінчив середню школу в рідному Берклі, потім із відзнакою Гарвард, отримавши ступінь у галузі соціальних наук, навіть вступив на юридичний факультет Єля. А потім несподівано переїхав до Брукліна і буквально виграв на саксофоні премію конкурсу Телоніуса Монка. Його дебютний альбом на Warner Brothers номінувався на Grammy. Відтоді Редман має незмінний авторитет у колег і заслужено популярний. Після 2002-го він записується на Nonesuch, що додало розвитку його роботам.

Останній альбом 2013-го Walking Shadow, записаний із симфонічним оркестром, різноманітний за матеріалом, з діапазоном від Баха до Beatles. В альбомі переважають популярні повільні наспівні теми, які дають можливість музикантові продемонструвати багатий звук і широке дихання.

У Києві Джошуа здивував вибором програми, розпочавши темою Summertime Гершвіна - джазовим аналогом бетховенського "поп-стандарту" "До Елізи". Зіграв міцно, але тривіально, піаніст звучав цікавіше. Другим номером лідер поставив популярну баладу Біллі Стрейхорна Lush Life. Тут квартет активніше шукав ритми й тональності (грали, до речі, по нотах). Чесно кажучи, назвати Редмана новатором не можна. Але він дуже міцний музикант і чудово зберігає американську джазову традицію. Грає "інтуїтивно", гаряче і захоплено. Глибоко й виразно "проспівав" ля-мінорне органне Адажіо Баха BWV 564, записане в останньому альбомі. А в п'єсі Hide & Seek активно "грав у хованки" з високим і низьким регістрами та барвистими тембрами свого тенора-саксофона. Ретроспектива від свінгу до ф'южн прозвучала динамічно, побалувавши наприкінці вечора любителів поп-джазу.