ІВАН МАЛКОВИЧ ТА ЙОГО ПОТТЕРЧАТА

20 квітня виповнюється десять років із дня заснування видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», що спеціалізується на виданні дитячої літератури українською мовою. Так сталося, що саме Іванові Малковичу — директору видавництва і, за сумісництвом, чудовому поетові — першому довелося серйозно протестувати українське суспільство на предмет ставлення до сучасної української книжки для дітей. З першого дня існування видавництва акцент робився саме на якості книжкового продукту: талановитий текст або переклад неодмінно мав поєднуватися з чудовими яскравими малюнками та якісною поліграфією.

Українська дитяча книга від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» завжди була коштовною — і за якістю виконання, і за ціною, а відтак — і за суспільним резонансом. Ошатні видання українських народних казок та української «Абетки», «Крихітка Цахес» Е.Т.А.Гофмана та «Снігова королева» Г.К.Андерсена, «Вінні Пух» А.А.Мілна та Керролова «Аліса» і, нарешті, світовий бестселер останнього року — «Гаррі Поттер і філософський камінь». Це тільки смачні вершечки, які здатні скласти славу і репутацію будь-якому видавництву. «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» цю репутацію виборола і заслужила в нерівній боротьбі з українською реальністю та численними зовнішніми чинниками. Скільки коштувало Іванові Малковичу провадити свою улюблену справу і поширювати дуже часто економічно невигідну, збиткову українську дитячу книжку за умов засилля російської книги, відсутності системи книгорозповсюдження та й просто людської інертності, відомо, мабуть, лише самому Іванові Малковичу.

— Сердечно вітаю вас із десятилітнім ювілеєм. Підозрюю, що всі ваші боріння й донкіхотства на ниві української дитячої книжки мали б вас сильно виснажити. Як почуваєтеся?

— Я дуже радий, що й не помітив, що «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ» вже 10 років. Це ознака того, що, попри все, ці 10 років не були тяжкими, а, навпаки, — легкими й цікавими. Я віднайшов своє «я» у «дорослому» світі, хоча й займався дитячими книжками. Я писав вірші, працював редактором. А потім просто перейшов працювати в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГУ», яка виявилася моєю. До того я працював у видавництвах «Веселка», «Молодь», часописі «Соняшник». Отже, професії ніколи не міняв. Це єдине, що я вмію робити. І так сталося, що моя праця стала моїм хобі. А хіба хобі може виснажити? Ні, це радше солодка втома.

— Чи не здається вам, що вся ця ситуація навколо української книжки дуже скидається на подвижництво: видавця, який видає дорогу і збиткову книжку, покупця, який купує дорожчу книжку, книгорозповсюджувача, який бере її на реалізацію?

— Свого часу, ще за радянських часів, я дуже поважав українських співаків, які не співали російських пісень. Вони могли мені подобатися або не подобатися, але викликали повагу. Я не особливий фанат, наприклад, Оксани Білозір чи Назарія Яремчука, але, на відміну від Зінкевича, вони ніколи не співали «Русских берез». І тому те, що я видавав українську книжку, також було своєрідним спротивом. Мені було цікаво — існувати і працювати «проти течії». У цьому був і залишається певний індивідуальний та суспільний сенс. Я ніколи не бідував, непогано заробляючи на хліб, а, до того ж, іще робив якесь добро для дітей, видаючи гарні книжки. Після того, як останнього Різдва ми запустили проект «Міні-Диво» мільйонним тиражем, я вже не чуюся Дон Кіхотом, хоча ще й не звик до цього нового відчуття. То був дуже складний проект, бо треба було знайти чималі сторонні кошти, аби для кінцевого споживача ця книжка коштувала одну гривню. І це вдалося.

Я відчув раптом, що моє видавництво стало доволі відомим по всій Україні. До нас надійшло вже понад 40 тисяч листів, адже це не просто книжковий проект, а ще й акція: 1 червня ми розігруватимемо сім комп’ютерів — усі сподіваються, що саме їм усміхнеться доля. Ці листи мене надзвичайно підтримують, і тепер я роблю все, щоб одногривневі (але однак дуже якісні) книги стали нашим постійним асортиментом. Я страшенно втомився за цей рік, бо ніколи ще так напружено не працював. Ці місяці я жив на фабриках. Але яке задоволення я отримую від листів! Вони звідусіль! Ось, наприклад, із Криму, з Форосу, написаний російською. В ньому батьки дякують за наше «Міні-Диво», яке страшенно подобається їхньому синові, і просять продовжувати цю шляхетну справу. І таких листів — море.

На жаль, люди дуже часто пов’язують із Україною лише негативні емоції, бо з часу здобуття незалежності стало гірше жити. Однак коли з’являється щось гарне і українське, то люди схильні навіть гіперболізувати, кажучи, що «українське — найкраще». За два з половиною місяці ми через Укрпошту продали мільйон книжечок міні-серії. Зараз додрукували ще п’ять нових назв накладом 600 тисяч, а до кінця року плануємо видати 2,5 мільйона книжечок. Можливо, частину накладу ми запакуємо у якийсь гарненький футлярчик і назвемо це «15-тонним, тобто 15-томним виданням «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ». Цей проект виявився для мене найважливішим, і він збігся з 10-річчям видавництва. Тепер сотні тисяч українських дітей можуть одночасно прочитати хороші тексти, подивитися чудові малюнки. У котромусь із листів написали, що «Міні-Диво» — це маленькі крапельки вакцини від довколишньої чуми несмаку», адже ці видання є міні-версіями книг, які останніми роками ставали переможцями престижних національних книжкових конкурсів.

— Українське має бути кращим, аби перемогти на ринку. Чи не здається вам, що на українському ринку ви перемагаєте не кількісно, а духовно. Ваш продукт має ознаки людської причетності: до всіх ланок книготворення від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» по-справжньому причетні — ви як директор, художник, автор або перекладач...

— Дякую за гарні слова. Гадаю, що ця «людська причетність», мабуть, досягається за рахунок камерності видавництва. Адже що більше видавництво, то нижча якість. Наприклад, «Гаррі Поттер» — це величезний бізнес, але російський переклад роману торік було визнано найгіршою літературною подією, бо, наприклад, у четвертій книжці циклу не збігаються навіть імена героїв. Однак це не заважає російським видавцям друкувати вже третій мільйон «Гаррі Поттера».

— А з якими труднощами ви зіштовхнулися, видаючи українського «Гаррі Поттера»?

— Вихід українського видання «Гаррі Поттера», презентованого 13 квітня о 23 годині 59 і 3/4 хвилини, було затримано на два місяці через обкладинку. Англійська сторона наполягала на американській обкладинці, — саме в такій обкладинці «Гаррі Поттер» виходить у більшості країн світу, в тому числі і в Росії. Проте нам таки вдалося домогтися дозволу на власну версію. До слова, нашим англійським партнерам вона дуже сподобалася, і це для нас — велика приємність. Узагалі, відколи американська компанія «Warner Bros.» викупила у 2000-му році всі права на «Гаррі Поттера», умов виставляється безліч.

Наші труднощі, хоч як це дивно, пов’язані з нашою географією. Попри те, що Україна за своєю територією, фактично, найбільша у Європі, — для світу ми наче накриті якоюсь шапкою-невидимкою, яка трохи відкривається хіба на Чорнобилі, справі Лазаренка або нелегальному продажі зброї. Кумедно, але нас плутали з Кореєю. Звісно, правовласників цікавили більші країни. Вони чекали, аби за право видання боролися кілька видавництв з однієї країни, адже ця книга стала тепер, окрім усього, ще й величезним бізнесовим проектом. Якихось знижок ми навіть не насмілювалися просити, бо знали, що це справа безнадійна. Тому наш 10-тисячний наклад дозволяє нам сподіватися «вийти на нуль» і радіти з цього успіху. Однак ми вперто просуваємо українського «Гаррі Поттера» і плануємо влаштовувати презентації цієї книжки в різних містах України. У цьому нам обіцяє допомогти Британська рада в Україні. До речі, за «опівнічну годину презентації» ми продали майже 500 книжок. А половину накладу в нас уже закупили наперед, що для України є цілковито унікальною ситуацією.

— Чи не важко було видавати українського «Поттера», знаючи, що на Петрівці вже стоять чотири російські книги, дешевші за українську? Гадаєте, якість переможе?

— Я був би радий заробити на добрій книжці. Проте навіть книга без малюнків у нас має дуже презентабельний вигляд. Мені не цікаво випускати книги на газетному папері, це надто неестетично. Ми намагалися видати і цю книгу якісно, на пристойному папері. Мені здається, навіть непідготовлений читач помітить, чому український «Поттер» може бути трохи дорожчим від російського. Хоча ціни в книгарнях на російського й українського «Поттера» будуть практично однакові. Росіянам, на відміну від нас, вдається знижувати ціну за рахунок збільшення накладу. Побачимо, чи буде успішним «Гаррі Поттер» українською. Ця книжка стане великою перевіркою україномовного ринку в Україні. Адже «поттероманія» день у день зростає. І якщо ми зможемо видати більший наклад, то неодмінно знизимо ціну.

— Я помітив, що за останній рік «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» розширила свою аудиторію. Раніше ви видавали переважно книжки для малюків, а тепер з’явились і «Аліса», і «Вінні-Пух», аж ось і «Гаррі Поттер».

— В «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» підростають діти. Це, звісно, суб’єктивний фактор, але видавництво маленьке, тому — нічого гріха таїти — політика видавництва формується залежно від смаків його директора. Власне, за «Поттера» я й братися не хотів, бо чув, що це якась мало не сатанинська книжка. А потім прочитав і побачив, що це просто дуже якісне чтиво — зі справжнім феєрверком дивовижної фантазії. Якщо книжки про чари і магію треба забороняти, тоді вже, мабуть, і Гоголя треба забороняти, і «Лісову пісню»… До речі, друге значення українського слова «потерчата» — загублені, чужі діти. Дуже смішний збіг, адже сам Гаррі Поттер — теж чужа, підкинута дитина.

— Чи добре, якщо «поттероманія» в Україні матиме українське обличчя?

— Що нам лишилося в цьому перекладі, де не можна перекладати ні імен, ні назв? Ми звернули увагу на те, що Джоан Ролінґ зважає на мовну характеристику героїв. Скажімо, Геґрід — добрий велетень, розмовляє жаргоном справжнього неотеси, плутаючи артиклі та слова. У перекладі Віктора Морозова він говорить трохи видозміненим бойківським діалектом. А одного з негативних героїв ми подекуди схарактеризували сучасним «городським» сленґом. Отаке наше нехитре «розкошування».

— Що в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» у планах на майбутнє?

— Передусім — наступні книжки про «Гаррі Поттера». Хочемо також видати книжку Галини Пагутяк «Втеча звірів». «Міні-диво» продовжуватимемо. Працюємо над збіркою рицарських британських легенд «Казки туманного Альбіону» із, як завжди, перфектними ілюстраціями Владислава Єрка. Проте ми й далі не женемося за кількістю назв, оскільки питання якості для «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» завжди буде на першому місці.