Берлінські хроніки: кунг-фу, Карл Маркс і проблеми фермерського господарства

У самому розпалі фестивальне життя на Берлінале, одному з найбільших міжнародних фестивалів планети. І конкурсна програма, і всі позаконкурсні досить насичені. Навіть важко уявити, які фільми-фаворити назве журі на чолі з Вонгом Кар Ваєм. Утім, поки журі розмірковує про фаворитів та аутсайдерів, постараюся розповісти про найбільш помітні світові кінопрем'єри Берлінського міжнародного...

Ще ввечері в день відкриття форуму у дворі Палацу Берлінале уздовж червоної доріжки встановили понад десяток потужних обігрівальних приладів, аби оголені плечі зірок не замерзли під час дефіле. Слід сказати, що зірок першої величини було не надто багато - Джейн Фонда та Ізабелла Росселліні дотримали слова і попри снігопад прибули на церемонію.

Найдовше на штучно обігрітій площі перед Палацом затрималася творча група фільму "Великі майстри", який відкривав фестиваль: відомий режисер із Гонконгу Вонг Кар Вай (він же глава Міжнародного журі фестивалю) і учасники його картини Зханг Зіу та Тоні Леунг Чіу-вей. Красуня Зханг у зеленувато-чорній сукні, яка підкреслювала осину талію, та темному хутряному болеро сіяла прикрасами й усмішкою.

Після фотосесії режисер і актори піднялися на перший поверх Палацу Берлінале і поставили автографи на власних величезних фотопортретах, вивішених на почесному місці в холі. У центрі красувався портрет Вонга Кар Вая, праворуч - Зханг Зіу, ліворуч - Тоні Леунг Чіу-вей.

А що ж фільм? Це епічне полотно, ґрунтоване на реальних фактах біографії Вінг Чана, майстра кунг-фу, який здобув популярність як тренер Брюса Лі. Режисер створював цей байопік п'ять років (працював над матеріалом близько 16 років). Вийшла картина тривалістю 130 хвилин (у початковій версії - чотири години) у традиціях фільмів про бойові мистецтва з постановочною хореографією та потужною комп'ютерною обробкою в дусі "Матриці".

Мабуть, одним із найефектніших епізодів фільму мав стати бій під дощем. Але найбільш вражаючим виявився поєдинок між героєм Іп Маном і прекрасною Гонг Єр - сцена за своєю чуттєвістю нагадала колишні роботи Вонга Кар Вая ("Любовний настрій" та ін.)

Бойова сага вводить сенсорного, креативного режисера у світ комерційного кіновиробництва. Після десяти фільмів він уперше зняв стрічку для масової китайської аудиторії. У "Грандмайстрі" розповідь більш традиційна: порівнюючи з типовими для Кар Вая картинами трирівневої структури, знаходимо єдиний флешбек у першій половині фільму. У другій половині історії акцент із персони Майстра Іп Мана якось несподівано зміщається на його дружину (її зіграла південнокорейська актриса Сонг Хеа-Куо).

Екстремальний фільм східних єдиноборств - це досить несподівано, з огляду на імідж Кар Вая. Ще більш дивно бачити в його картині стилістичні трафарети та змішання стилів (не тільки стилів бойових мистецтв).

"Який ваш стиль?" - грайливо адресує глядачеві запитання герой у фасонистому білому капелюсі з чорною стрічкою, дивлячись просто в камеру у фіналі. На що Вонг відповів цілком відверто: "Мені завжди подобалися фільми дії та бойових мистецтв. Можна вважати, що це для мене наступний етап. Хоча у "Великих майстрах" ще дещо залишилося від "Любовного настрою" та інших моїх картин. Це синтез стилів".

***

8 лютого показали картину "В ім'я" польського режисера Малгошки Шумовської (торік у Панорамі "Берлінале" вона показала свою епатажну картину "Єлль" про долі та мотивацію жінок-повій з Жюльєт Бінош в одній з ролей). Цього разу це була не менш епатажна та по-своєму кон'юнктурна історія про спокусу і переживання молодого ксьондза, який працює з підлітками в трудовому таборі.

Дух спокуси панує і в іншій картині - "Рай: Надія" (режисер Ульріх Зайдль, Австрія/Франція/Німеччина). Дія розгортається в "дієтичному" таборі, куди батьки відвезли на літо своїх чад, аби ті скинули вагу. У літнього медика закохується 13-річна героїня.

Третім фільмом цього дня стала стрічка "Земля обітована" Гаса Ван Сента (США). Герой картини Стів, агент із продаж, багато сил вкладає в проект під назвою "Глобал". У невеликому містечку, звідки Стів родом, є люди, які чинять опір його починанням. Утім, в американському фільмі все закінчується своєрідним хепі-ендом - підступи супротивників розкриваються. Автори сценарію, вони ж виконавці головних ролей Джон Красінські й Метт Деймон, виписали характери своїх персонажів, які непросто заробляють гроші за умов глобальної економічної кризи.

В якомусь сенсі фільм Гаса Ван Сента підготував аудиторію до перегляду російської картини "Довге щасливе життя" Бориса Хлєбникова, де з героями, які намагаються зробити щось на рідній землі, оточуючі поводяться набагато жорсткіше.

***

Де ж сліди України на "Берлінале"?

Глядача, народженого в СРСР, назва "Довге щасливе життя" відсилає до однойменного фільму кумира 1960-х Геннадія Шпалікова. На відміну від сповненої духу свободи та грандіозних надій шістдесятницької стрічки, картина Бориса Хлєбникова не передбачає ні довгого, ні щасливого життя героя. Це історія молодого підприємця Сашка, який продає магазин, кидає міське життя та вирушає в глибинку піднімати птахівницьке господарство. Одного разу чиновники повідомляють Сашка, що на орендовану ним землю претендує якийсь інвестор. Вердикт: землю потрібно звільнити, згорнувши фермерське господарство до настання зими. Сашко вагається, але перспективи отримати якусь грошову компенсацію у разі згоди спонукають його змиритися з неминучим, тим паче, що господарство виявилося збитковим. Однак працівники господарства вмовляють хазяїна залишитися на своїй землі й відстояти її забудь-яку ціну, просять не кидати їх без роботи та перспектив на майбутнє. Сашко йде людям назустріч усупереч власним інтересам, повною мірою виявляючи щедрість душі, яка за своїми масштабами та безглуздістю переходить у горезвісну "загадковість". Проте дуже скоро наснага й ентузіазм односельців згасають, кожний згадує про власні справи й інтереси. Отут і розпочинається низка зрад, у результаті чого герой залишається наодинці з нав'язаною йому проблемою. Результат трагічний: захищаючи свою землю, а далі вже й власне життя, Сашко опиняється в таких обставинах, перемогти які несила...

Один із журналістів побачив у долі героя щось на кшталт Анни Кареніної від агрокультури.

Як пояснив Борис Хлєбников, під час створення фільму про роман Толстого він не думав. Фільм інспірований вестерном Фреда Цинемана "Рівно опівдні". Розпочалося все з жарту, який ні до чого не зобов'язував: як перевернути і пристосувати до російських реалій сюжет класичного вестерну, аби він зазвучав по-російському? І перевернули: від вестерна пішли далеко й зробили своє кіно. Знімали окрему історію - соціальну, але не політичну та у жодному разі не фільм-плакат. Не прагнули й до узагальнень, хоча ситуація, коли за збігом обставин пристойна людина стає злочинцем, не рідкість.

Усі актори були відомі ще до написання сценарію, отже, характери виписувалися під конкретних виконавців - членів трупи Кемеровського театру. У масовці зайняті місцеві жителі, а головного чиновника зіграв місцевий підприємець - хазяїн готелю.

Хтось із журналістів спробував провести паралель між фільмом Бориса Хлєбникова та стрічкою Сергія Лозниці "Щастя моє", але режисер категорично не погодився, зізнавшись, що неодноразово сперечався з Лозницею: "Я хотів зробити свій фільм ідеологічно протилежним картині "Щастя моє". У Лозниці - страхітливий простір із незрозумілими людьми, у мене - близький, рідний, можна сказати, простір. Логіка кожного з персонажів мені зрозуміла. Багато в чому я можу її поділити".

Оператор фільму Павло Костомаров, який вже став одного разу володарем Срібного Ведмедя за картину "Як я провів минулим літом", на респект, висловлений журналістами його операторській роботі, відповів досить радикально: "Природу в Росії знімати легко: вона прекрасна. Ми, щоправда, псуємо її ґрунтовно. Тому я навіть радий, що у фіналі картини двоє чиновників були вбиті, - це для російського кіно дуже добре".

***

"Довге щасливе життя" - яскраве враження основної конкурсної програми, чого не скажеш про американський фільм "Неминуча смерть Чарлі Кантрімена" - дебютну роботу Фредеріка Бонда.

Режисер, який народився у 1970-му в Швейцарії, перебрався до Лондона, режисирував музичні відеокліпи для Мобі, став своєрідним рекордсменом: його фільм здобув чотири чорних хрести в рейтинговому опитуванні - свідчення повного несприйняття чотирьох із восьми офіційних експертів. Такого масового відторгнення стрічки, що брала участь в основному конкурсі, за останні дванадцять років не спостерігалося. У чому ж фішка? Адже на показ народ буквально ломився: замість одного переглядового залу організаторам терміново довелося підшукувати ще один, але й цього виявилося недостатньо для всіх охочих побачити дебют. Адекватно переказати історію неможливо, суть зводиться до такого: простодушний і щирий молодий американець Чарлі Кантрімен важко переживає смерть матері. Час від часу юнаку являється її візуальний образ із закликами звільнити свою уяву та відкрити серце. А ще привид матері бере з героя обіцянку з'їздити в Бухарест. Під час подорожі в літаку сусід Чарлі раптово помирає уві сні, просто в кріслі. Його дух, перш ніж відлетіти в кращий світ, теж дає Чарлі доручення: передати дочці Габі потішну шапку. Виконуючи обіцянки, Чарлі потрапляє в різні халепи, знайомиться з чарівною віолончелісткою Габі та, звичайно ж, закохується в неї. Схоже, дівчина відповідає взаємністю. Але щастю молодих заважає банда румунських наркодилерів-убивць на чолі з колишнім чоловіком Габі. Романтичний закоханий у нерівному протистоянні рятує своє життя та любов.

Дорогий проект буяє комп'ютерною графікою, до допомоги якої автори незмінно вдаються у спробах збільшити ефект від дуже жорстоких сцен побиття. Є у фільмі елементи містики, криміналу та фентезі. Є запрошені зірки на другорядних ролях гангстерів, розбиті машини та санітари дебільного вигляду, обкурені гашишем. Усього надміру. Бракує тільки смислу. Фільм, який нагадує клінічне марення, не набрав у рейтингах навіть одиниці, діставши 0,8 бала.

***

У програмі "Форуму" привернув увагу фільм Світлани Баскової "За Маркса...". Баскова належить до числа альтернативних російських режисерів, чиї фільми збирають великі аудиторії. Вона завжди прагне знайти форми, що зацікавили б як просунутого глядача, так і масового. Цього разу героями фільму стали роботяги-сталевари, які в спробі захистити свої права створюють альтернативні профспілки. Фільм, звичайно ж, не про профспілковий рух, а про те, що люди, котрі жили за радянської влади, тепер опинилися в реальності "дикого капіталізму", коли невтримне прагнення нуворишів-власників до прибутку, що не визнає жодних законів і норм, породжує жорстоку експлуатацію працівників і байдужість до навколишнього середовища. У зіткненні з новими "господарями життя" герої намагаються обстоювати свої права.

Фільм дивним чином римується з резонансною п'єсою радянського часу "Сталевари" і фільмом "Найспекотніший місяць", знятим у 1974 р. на тому самому драматургічному матеріалі Юлієм Карасиком. У радянській картині серце героя спалювала закоханість у працю. Він радів життю, зарплаті, був задоволений практично всім, крім штурмівщини. З нею й боровся з усією молодою пристрасністю душі. Герої фільму, які багато в чому переймають традиції радянського кіно на початку ХХ століття, немолоді, можливо, це постарілі сталевари радянського часу... Замість рекламних буклетів до фільму перед сеансом роздавали, немов листівки, газети "Сине Фантом" у червоно-чорному оформленні трьома мовами - російською, англійською та німецькою, мабуть, з натяком на "примару комунізму", що за нових економічних умов знову бродить Європою. Постаралася команда незалежних продюсерів очолювана художником сучасного мистецтва Анатолієм Осмоловським (за сумісництвом чоловіком Світлани Баскової). Це справжнє "нове радянське кіно": боротьба на сталеливарному розгортається не на життя, а на смерть: лідери нового профспілкового руху борються за робочі місця, за самоповагу робітників. Найбільш сильних ватажків убивають фізично, намагаються знищити морально. У фіналі вимальовується міфологічна конструкція: виявилося, що хазяїн комбінату та "замовлений" ним лідер альтернативної профспілки - діти високого чиновника колишнього КДБ. Брат убиває брата. Отаке протистояння, замішане на крові. Три крапки наприкінці назви "За Марксом...", як пояснила Баскова, символізують невизначеність результатів цього історичного зіткнення.

***

Зовсім іншого роду пристрасті розгорілися в конкурсному фільмі "Глорія" (режисер Себастіан Леліо, Чилі), Іспанія. Героїня - 58-річна розлучена жінка, з усіма проблемами, які звідси випливають. Діти виросли і живуть окремо. Активна, цікава героїня не хоче прирікати себе на самітність в "елегантному" віці. Вона активно ходить на танцювальні вечори для тих, кому за 30, займається в групі йоги для підтримки форми. Доля зводить її з літнім відставним офіцером. Здається, життя налагоджується, але не все так просто в романтичних стосунках цієї "дуже дорослої" пари. Проблеми ці інтернаціональні, зрозумілі всім, а тому фільм був прийнятий глядачами дуже тепло. Подивимося, які будуть рейтинги експертів. Ясно одне: виконавиця ролі Глорії - явна претендентка на Ведмедя в категорії "Найкраща актриса".