«ЗОРЯНИЙ МІСТ» НАД «МЕЙНСТРІМОМ»

Бажаючих прогулятися по «Зоряному мосту» було значно більше, аніж передбачалося. Тих, хто не помістився в готель «Турист», організатори відправляли в «Харків». Втім, у Харкові все й відбувалося. А гості представляли Москву, Санкт-Петербург, Київ, Донецьк, Миколаїв, Катеринбург, Астрахань, Томськ, Волгоград, Пермь, Мінськ, Брянськ, Таллінн, Тбілісі й інші міста і села колишньої країни.

Прем’єра дійства під назвою «міжнародний фестиваль фантастики «Зоряний міст» відбулася в жовтні 1999 року. З успіхом. Однак, як зауважив один із його авторів, письменник Олег Ладиженський, за сумісництвом театральний режисер, найважче зазвичай — не прем’єра, а другий-третій спектаклі. Глядачі вже приблизно знають, що побачать, та все ж чекають чогось новенького. Телись ялова і дай молока! А що вдієш?..

На «Зоряному мосту-2001» було достатньо і нового, й уподобаного старого, і взагалі цікавого. Концерт-сейшн на відкритті за участю граючих і співаючих фантастів. «Всеукраїнський телеміст», присвячений проблемам фантастики. Зустрічі відомих і не дуже письменників із читачами — знайомими з їхньою творчістю чи такими, що отримали шанс познайомитися. Семінар молодих авторів, де досвідчені колеги вчили їх — слава Богу, не писати, а речам більш практичним: як виходити на контакт із видавцем і не продаватися задешево.

Були вже традиційні конкурси: епіграм на фантастів і їхні нові речі, ілюстрацій до фантастичних творів «Портрет Доріана Грея», а також «Майстер Фен-до» — експромтна постановка міні-бойовиків за участю справжніх майстрів бойових мистецтв. І, зрозуміло, фінальна роздача різноманітних «слонів»: від «золотих і срібних кадуцеїв» із крильцями — за основними номінаціями фестивалю — до «філософських каменів» на ланцюжку — за глобальні заслуги перед Її Величністю Фантастикою.

«Філософський камінь» на шию і чарку «еліксиру безсмертя» всередину одержав киянин Володимир Савченко, заявлений у прес-релізі як «легенда російської та української фантастики». Як з’ясувалося, для багатьох несподіваним виявився вже той факт, що автор «Відкриття себе» і «Посади у Всесвіті» досі живий. Тривожилися даремно: Володимир Іванович не тільки живий, а й багато працює, готує до видання двотомник у московському видавництві «АСТ».

А взагалі, на «Зоряному мосту» панувало саме вільне, не затиснуте жодними рамками неформальне спілкування. Власне, задля цього люди і збираються на подібні «конвенти» — так традиційно звуться серед своїх фестивалі фантастики. Спілкування на різні теми, у тому числі про саму фантастику та її взаємини з рештою літератури — так званим мейнстрімом.

Андрій ВАЛЕНТИНОВ (Харків):

— Взаємини між фантастикою та рештою літератури, якщо брати рамки всесвітньої традиції, цілком нормальні. Елементи фантастики присутні в літературах усього світу. На жаль, у літературі пострадянській — і російськомовній, і україномовній — склалося геть ненормальне становище. Фантастику виділяють в особливе гетто. Фантастів не вважають письменниками, не пускають у своє вузьке коло.

Генрі Лайон ОЛДІ (Харків)

Олег ЛАДИЖЕНСЬКИЙ:

— А які взаємини в організму з його частинами? Нормальні. Іноді, буває, приплив крові припиняється — тоді частина відмирає. Фантастиці це не загрожує.

Дмитро ГРОМОВ:

— Звісно, є якісь формальні критерії, але ж досі багато сперечаються, наприклад: Гомер — це фантастика чи ні? Гоголь, Булгаков, Рабле, Свіфт — це фантастика чи ні? Це гарна література, але при цьому вона і фантастика. Є і погана література — так само, як і в будь-якому іншому різновиді. На мій погляд, фантастику не можна виділяти ні як низькопробний жанр, ні, навпаки, як вершину світової цивілізації.

Юлій БУРКІН (Томськ):

— Я за освітою філолог, журналістикою займаюся більше двадцяти років, літературу читав від «Іліади» і до сучасності. Вважаю, що поділ на фантастику і «нефантастику» штучний, бо перші твори світової літератури є фантастикою: «Іліада», «Одіссея», Біблія тощо. Я письменник-фантаст, бо я не цураюся фантастичних елементів у своїх творах, а ще тому, що мені дуже подобається приємна компанія, котра сформувалася тут.

Так склалося, що зараз фантастику жорстко відчленовують від іншої літератури. Це, загалом, не зовсім правильно. Але якщо так склалося, я залишуся в таборі фантастів.

Володимир ВАСИЛЬЄВ (Москва—Миколаїв):

— Гарна література — це фантастика, а решта — це просто література. У суспільства ставлення радше зворотне: фантастика — відлякуючий чинник. Та я не покину фантастику, я все життя нею займався і займатимусь завжди.

Дмитро БАЙКАЛОВ, заввідділу журналу «Если» (Москва):

— Фантастика завжди була падчеркою іншої літератури, і, певне, саме цей факт людей згуртовує. Адже не буває таких зльотів детективників. Мейнстрімівці іноді гуляють у своїх спілках письменників, але це суто формальні організації. А спільнота під назвою «фендом», котра народилася на базі фантастики і її підтримує, — унікальна. Була думка, що фендом помре з розпадом Радянського Союзу, адже фактично це була легальна форма протесту: клуби фантастики дозволялися, там обговорювали заборонені романи, котрі до фантастики мали набагато більше відношення, аніж до реалістичної літератури... Але з якихось дивних причин фендом досі існує, розвивається. Причому в усьому світі.

А взагалі, розподіл цей формальний. Булгаков був фантастом! Цілком нормальний фантаст, він у Москві клуб фантастів хотів організувати, йому, природно, не дали. Та тільки-но якийсь великий критик чує про те, що Булгаков писав фантастику, він починає бризкати слиною, бо фантастика — це «нелітература».

Олександр ЗОРИЧ, письменницький дует (Харків):

— Я гадаю, що межі в літературі будуть розмиватися з кожним роком, і років через п’ятдесят уже ніхто не згадає, що були якісь жанри. Література еволюціонує, і, мені здається, вінцем цієї еволюції буде один великий жанр під назвою «художня література».

— Та все ж зараз досить жорстко виражена якась рухлива межа, вона ж — лінія фронту. І на цій межі фантастика намагається відвоювати собі шматок так званого мейнстріму, «великої літератури». І навпаки, «велика література», щоб краще продаватися, постійно намагається натякнути, що вона розважальна, «ніби фантастика». І захоплює чужу територію.

— Найяскравіший приклад таких інтервентів — це, безумовно, Пелевін. Він і в мейнстрімі свій, і у фантастиці свій. І фантастика, і мейнстрім його недолюблюють, але всі купують. Така піар-стратегія, із цього можна зняти вершки.

Сергій ДЯЧЕНКО (Київ):

— Лише у фантастиці можлива ситуація, коли люди перечитують один і той же твір кілька разів, живуть із ним, обговорюють його, — це можна уявити з детективом, скажімо?

Фантастика може, як і вся інша література, вирішувати найскладніші проблеми етики, кохання, ненависті, добра, зла. Але вона може й інше: заглядати в майбутнє. Може досліджувати ці проблеми в такому незвичному ракурсі, що вони набувають парадоксальності, іншого світла, іншого звучання, іншої музикальності. Наш світ абсурдний, і цей парадоксалізм стає зараз іманентною властивістю життя та літератури. Тому, гадаю, у фантастики велике майбутнє. Неминучим є змикання фантастики й нефантастики. Воно вже відбувається: у художній літературі з найяскравіших імен останнього часу важко знайти твір, позбавлений хоча б елементу фантастичного, неможливого, незвичного. І це рух у майбутнє.

Володимир САВЧЕНКО (Київ):

— Головне для мене в літературі — думка. У Гоголя, у Стругацьких, у Бредбері, у кого завгодно... Головне — розвиток думки людської. Не має значення: фантастика — не фантастика. Тому багато з того, що зараз називають фантастикою, я не визнаю ні фантастикою, ні взагалі літературою.