Читач уже, поза сумнівом, знає підсумки. 20 травня черговий форум світового кіно завершився, роздавши свої золоті пальми...
Принаймні Джек Ніколсон не приїхав представити фільм свого друга Шона Пенна «Клятва». Як і інші великі актори, котрі зіграли в цій картині вставні епізоди: Ванесса Редгрейв, Бенісіо дель Торро, Мікі Рурк, Хелен Міррен... Лише Робін Райт-Пенн супроводжувала свого чоловіка. Шон Пенн, блискучий актор, продовжує і режисерську кар’єру. «Клятва» — його третій фільм. І це, поруч із ветеранами і дебютантами, стало характерною рисою нинішніх Канн, що сфокусували увагу на поколінні 40-літніх режисерів саме з 3 фільмами у доробку. І ще одне велике розчарування. Банальний детективний сюжет із маніяком-убивцею малолітніх дівчаток. Гра акторів скидається на етюди, розігрувані під час вступу до театральної школи.
Прогноз: без нагород навіть Ніколсон з його авторитетом навряд чи може розраховувати на успіх, тим більше що він не сподобився приїхати на каннську прем’єру.
Два інших конкурсних фільми дня очікували зі змішаними почуттями. Два великих ветерани, які відзначили сімдесятиріччя новими фільмами, — Жан-Люк Годар і Ерманно Ольмі.
«Похвала любові» Годара — кіно про кіно, про себе, про політичні пристрасті і, хоч як це гірко, лише графоманський спогад про великий період «нової хвилі». Втомлене, вимучене, плутане... Прогнозів ніяких, хіба що журі вигадає якийсь спеціальний приз.
«Професія зброї» Ерманно Ольмі — велике історико-військове полотно німецько-італійського протистояння XVI століття, бездоганно знята ілюстрація до підручника історії. Дехто досидів до кінця. Прогноз — швидше діагноз, фільм узятий у конкурс лише завдяки імені режисера.
16 травня. День восьмий
Новий зоряний десант. Жан-Клод ван Дамм рекламує свій новий фільм «Чернець», зйомки якого щойно розпочалися, Єжи Кавалерович у Каннах з грандіозною рекламою ще незавершеного «Кво вадіс» (і відразу з прикрістю зауважуєш, а чому з такою акцією не приїхала група «Мазепи»). Ізабель Юппер роздає інтерв’ю, вона явна фаворитка фестивалю. Фей Дунауей, Уте Лемпер, Джейн Біркін, Дон Джонсон, Розанна і Патриція Аркуетт, Грейс Джонс із Жан-Полем Готьє...
А в конкурсі ще два метри. Жак Ріветт (73 роки) згадав давнину. Витончена сув’язь любовних хитросплетінь у фільмі «Хто знає», фільмі про театр, де дія відбувається чи то в реальному житті, чи то на сцені. Дотепні діалоги, точні акторські роботи (Жанна Балібар, Сержіо Кастелліто, Жак Бонаффе), колишня атмосфера кінематографу інтелектуалів... Ріветт ніби сказав: подивіться, як я можу знімати! Але чи оцінить це журі? Боюся, що ні.
«Проїзд Малхолленд» — фільм кумира іншого покоління Девіда Лінча. Інший стиль, агресивний, голосний, динамічний. Інші часи, інші смаки. Нова робота нічого не додала, а, швидше, вже використала прийоми «Твін Пікса», «Блакитного оксамиту», «Дикого серцем», перетворивши «Проїзд Малхолленд» на коктейль із самоцитат. Прогноз: минулого разу Девіда Лінча вочевидь обділили нагородою за справді сильну картину «Історія Стрейта», цього разу за відверто слабшу, напевно, нагородять, а то, чого доброго, наступного разу Лінч може в Канни і не приїхати.
17 травня. День дев’ятий
Здається, намітився явний фаворит. Ще один постоялець Канн — італієць Нанні Моретті змусив просльозитися і публіку, і критиків картиною «Кімната сина». Сам режисер розповідав на прес-конференції, що немилосердно викидав шматки, які були «занадто Моретті». Історія благополучної, люблячої родини психіатра (у головній ролі, як завжди, сам режисер) трагічно вибухає безглуздою загибеллю сина-підлітка. Переоцінка цінностей, визначення істинного та другорядного в житті і гімн самому життю. Чи досить цього для Пальмової гілки?
Після світлої та простої оповіді Моретті явно надуманою і претензійною видалася тайванська картина Тсаї Мінгліанга «Котра там нині година?». Інша родина, інша втрата — смерть батька. Інша кіномова, інші реалії азіатського кіно. І... велике розчарування.
А на завершення дня фільм Олександра Сокурова «Телець». Гадаю, київський глядач найближчим часом матиме можливість оцінити нову роботу майстра, яка заслуговує на окрему розмову. Скажу лише, що каннська публіка не залишала зал під час перегляду «Молоха», а, навпаки, нагородила режисера шквалом оплесків. А ось критика виставила нищівні оцінки. Істина — посередині. Прогнози невтішні.
18 травня. День десятий
Жан-П’єр Лео, Нік Нольте, Мішель Ларок, Жан-П’єр Жене, Тім Бартон, Сабін Азема та інші приковують до себе увагу фото- і телекамер.
Передостанній конкурсний день. Ще один французький фільм. Здається, французи домінують кількістю. Хоча фільм Франсуа Дюпейрона «Кімната офіцерів» відповідає всім параметрам знака якості «зроблено у Франції», професійно, але без свіжих ідей. Перша світова війна, історія адаптації людей із понівеченими в результаті поранень обличчями. Швидше красиво, ніж страшно. Враження — все на світі сказано. Кому ж із французів дадуть приз? «Кімната офіцерів» вочевидь на нагороду не тягне.
Азіати без призів не залишаються на жодному фестивалі. 37-літній японець Аояма Шинії зібрав врожай нагород у Каннах торік за фільм «Еврика». Тоді це здалося авансом для безперечно талановитого режисера за всієї незрілості фільму. «Місяць пустелі», представлений в конкурсі нинішнього року, засвідчив, що аванси виявилися передчасними. Нудьгу конкурсного дня розвіяли два дебюти, показані в паралельних програмах. У спецпоказі потішна американська абищиця француза Мішеля Гондрі «Людська натура» із Тімом Бартоном і Патрицією Аркуетт. Уперед до первісного життя! Тільки ось навіть піддослідні миші голосують у фіналі на автостраді біля лісу з табличкою — проханням забрати їх назад у цивілізацію.
Великий успіх випав на долю ізраїльського фільму «Пізнє весілля», показаного в програмі «Особливий погляд». Режисер-дебютант Довер Косашвілі, виходець із Грузії, зумів перенести на ізраїльський грунт кращі традиції грузинського кіно: доброту, гумор, точні замальовки характерів, де сміх поєднується зі сльозами.
19 травня. День одинадцятий
Останній день конкурсу, який несподівано, невеликим акцентом, нагадав, що на кінематографічній карті світу існує й Україна. Цього дня журі Сінефундасьона (студентський конкурс) на чолі з Еріком Зонка (переможець «Молодості-98») вручило свої нагороди. Переможцем у престижному огляді став фільм «Портрет» Сергія Лучишина з Одеси, студента ВДІКу, офіційно відзначеного в прес-релізі як «Росія—Україна». Усе-таки приємно.
А в головній програмі два фільми з Азії. Обидва режисери — багаторічні фаворити і кількаразові лауреати Канн.
«Мамба мілленіуму» тайваньця Ху Ксяо Ксієна — вишукана в образотворчому і звуко-музичному плані картина про покоління сучасної молоді, що проводить життя в барах і дискотеках, — випивка, наркотики, випадкові зв’язки. Для двох годин вочевидь не досить. Прогноз: Ху Ксяо Ксієн усе вже одержав у минулі роки, в нинішньому — нічого нового не додав.
Остання надія: Сохей Імамура з новою картиною «Тепла вода під червоним мостом». Не ризикую в кількох рядках дати оцінку безумовно великому майстрові. І все ж вершини, взятої в «Сходженні на Нараяму», 75-літній японець вдруге не підкорив.
Набережна Круазет салютує вночі останніми прийомами. Елізабет Тейлор, як завжди, збирає кошти на антиснідівські проекти. Наомі Кемпбелл їй акомпанує. Шарлотта Ремплінг готується вести церемонію закриття. Фестиваль ще вирує, але в усьому відчувається присмак закінчення свята.
20 травня. День дванадцятий, останній
Фільм закриття (позаконкурсний) — ще один уклін ветеранам. Чилієць Рауль Руїз, соратник «нової хвилі», показав добротну костюмну драму «Сильні душі» з Літицією Кастою, Фредеріком Дюфонтелем, Аріель Домбаль, Джоном Малковичем. Провокатор Рауль Руїз став добротним класиком у стилі екранізації Стендаля часів «татового кіно» Крістіана Жака.
А перед фільмом у прискореному темпі (пряма трансляція по телебаченні диктувала свої умови) відбулася церемонія закриття з врученням нагород.
Золота пальмова гілка — «Кімната сина» Нанні Моретті (Італія).
Гран-прі — «Піаністка» Міхаеля Ханеке (Австрія—Франція).
Приз за кращу жіночу роль — Ізабель Юппер (Франція), фільм «Піаністка».
Приз за кращу чоловічу роль — Бенуа Мажимель (Франція), фільм «Піаністка».
Приз за режисуру екс-екво (порівну) — Джоель Коен (США), фільм «Людина, якої там не було», і Девід Лінч (США), фільм «Проїзд Малхолленд».
Приз за сценарій — Деніс Танович (Боснія), фільм «Нічия земля».
Технічний приз журі — Ту Дуу-Чину (Тайвань), звукооператору фільмів «Мамбо мілленіуму» і «Котра там нині година?»
Золота пальмова гілка за кращий короткометражний фільм — «Квасолевий пиріг» Девіда Грінспена (США).
Золота камера за кращий дебют — «Атанур’ят — швидкий бігун» Захаріуса Кунука (Канада).
Урочистий момент вручення Золотої пальмової гілки прикрасила своєю присутністю зоряна пара Антоніо Бандерас і Мелані Гріффіт, якій напередодні вручили приз за внесок у кіномистецтво. Чи не змаліли призи каннського огляду?
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google