Короткий метр — довга дистанція

Утретє в своїй історії «Кінотавр» проводив конкурс у короткому метрі. Два роки тому ця категорія загубилася в загальних перипетіях фестивалю, але вже торік їй надали офіційного статусу, а лауреатів вшановували нарівні з переможцями основного конкурсу.

Нова команда «Кінотавру» приділяє пильну увагу питанню відкриття перспективної молоді. Тому інтерес до короткометражної програми зріс багаторазово. Програмі відвели пообідній час (не вельми привабливий для пляжу) в Зимовому театрі, основному майданчику фестивалю. Зал не був переповнений, проте глядачів побільшало, а головне, серед них було багато продюсерів і представників інших кінофестивалів. Програма пропонувала тридцять три фільми всіх жанрів: ігрові, документальні, анімаційні, зроблені як на плівці, так і на інших носіях. Більшість із них — курсові й дипломні роботи, котрі в основному представляли ВДІК. Було б перебільшенням сказати, що в цілому програма викликала ейфорію. Головні запитання, які адресує собі молодий художник: про що сказати (зміст і смисл) і як сказати (форма й виразні засоби). І коли на друге запитання найчастіше отримували позитивну відповідь, — усі фільми зроблено на досить високому професіональному рівні, то на перше — не завжди. Відчувалося: в автора є потреба розповісти світу про щось нове, наболіле. Тому в сценарній основі молоді режисери часто звертаються до великої літератури — Чехова, Тургенєва, Лєскова, Буніна, Гумильова, Чуковського, Довлатова, Беккета, Кортасара, Віана... Але переважно результат залишається на рівні екзерсису, без авторського нерва.

На мою думку, найцікавішими були документальні роботи, де правда життя перемагала на тлі ігрових дрібних виробів. По-моєму, журі недооцінило фільм «Маленька Катерина» Івана Головнєва про життя маленької дівчинки з хантийського стійбища, де в співзвуччя природи й народної культури вторгається індустріалізація з приходом нафтовиків, а також стрічки «Валера — скальпель демократії» Олени Думової та «Скляний острів» Олександра Авілова, котрі по-різному показали абсурд сучасного життя.

Журі — драматург, педагог Людмила Кожинова — голова, кінокритик Вікторія Бєлопольська, продюсер Сабіна Єремєєва, кінознавець Олександр Іконников — присудило головний приз ігровій картині «Двоє» Едуарда Паррі — курсовій роботі Вищих курсів сценаристів і режисерів (майстерня Еміля Лотяну). Це новела про зародження дружби між п’ятирічним хлопчиком і його дідом, яка підкуповує щирістю розповіді. Спеціальної згадки удостоїлися ще дві картини: «15-біс» Олександра Муругова (дипломна робота режисерських курсів «Документальне кіно» при АНО «Інтерньюс») — фільм про життя шахтарів і ВДІКівська ігрова робота «Підсобне господарство» Єгора Анашкіна — досить неоковирна екранізація однойменної п’єси Володимира Жеребцова про нестатутні стосунки солдатів у сучасній армії, служба котрих проходить на підсобній свинофермі.

Заключний блок програми короткого метра дістав своєрідне обрамлення. Відкривав його фільм Миколи Хомеріки «Вдвох» (Національна кіношкола Франції — FEMIS), який здобув перший приз у конкурсі студентських фільмів Cinefondation цього року в Каннах, а завершував — спецпоказ лауреата «Золотої пальмової гілки» Канна-2005 у категорії короткого метра фільм нашого співвітчизника Ігоря Стрембицького «Подорожні». Про нашого лауреата вже докладно написано в пресі, у тому числі й у «ДТ»; скажу лише, що на тлі всієї російської програми «Подорожні» мали дуже гідний вигляд.

«Кінотавр» таки точно дає путівку в життя молодим кінематографістам. Це засвідчують не тільки бурхливі дебати під назвою «Кінопроба», які щовечора проводили такі майстри, як Вадим Абдрашитов і Олександр Мітта, а й те, що один із лауреатів торішнього «Кінотавру» в короткому метрі Артем Антонов («Столичний швидкий») завершує повнометражний дебют «Напівімла» на студії «Нікола-фільм» (продюсер Ігор Калєнов) за участі телеканалу СТС (продюсери Олександр Роднянський і Ігор Толстунов).

Хто наступний?..