ПІКНІК НА УЗБІЧЧІ

Лауреати ХІ міжнародного кінофестивалю в Сочі. 5—15 червня.

«Біла троянда» — головний приз фестивалю — «Заплющ очі» (Польща), реж. Анджей Якимовський.

Спеціальний приз журі — «Контроль» (Угорщина),
реж. Німрод Антал.

Приз за краще виконання жіночої ролі — Александра Юста (Польща) у фільмі «Боротьба» (Австрія).

Приз за краще виконання чоловічої ролі — Мадс Міккелсен (Данія)
у фільмі «М’ясники в зеленому» (Данія).

Спеціальна згадка журі — «Листопад» (Швейцарія),
реж. Лукі Фріден.

Приз журі ФІПРЕССІ (міжнародної кінопреси) — «М’ясники
в зеленому» (Данія), реж. Андерс Томас Ієнсен.

Міжнародний Сочинський кінофестиваль на чотири роки молодший за російський «Кінотавр». Найчастіше у світовій практиці саме національні огляди стають складовою великих міжнародних оглядів. Я вже писав, що у Сочі, визнаному форумі російського кіно, закордонний конкурс виник штучно. По-перше, для того, щоб надати всьому «Кінотавру» міжнародного статусу (всесвітня асоціація продюсерів ФІАПФ національних фестивалів не реєструє), а по-друге, щоб можна було оцінювати російську продукцію у контексті світового кіно. Другий привід неначебто передбачав директиву для вітчизняних майстрів екрану: дивіться, порівнюйте й навчайтесь. Але ж росіянин, як відомо, — людина не допитлива. У напівпорожній залі готелю «Жемчужина» не було помітно ні режисерів, ні акторів, ні продюсерів... Що стало причиною цього — спокуси у вигляді моря, сонця, футболу та ресторанів? Швидше, стан удаваної самодостатності.

Але на виправдання недопитливих російських «кіномитців» варто зазначити, що й програма нинішнього року виявилась не багатою на відкриття.

Міжнародний «Кінотавр» починався як огляд молодого кіно, у конкурсі брали участь перші та другі фільми режисерів. Останніми роками в Сочі змагаються стрічки європейських режисерів, тобто фестиваль, за аналогією з футбольною першістю континенту, яка розпочалася майже одночасно, можна було б назвати чемпіонатом Європи. Тим більше що регламент «Кінотавра» дозволяє брати на конкурс картини, котрі вже демонструвалися і здобули нагороди на інших кінофестивалях. Але важко уявити собі чемпіонат Європи, як футбольний, так і кінематографічний, без таких грандів, як Франція, Англія, Італія, Іспанія та Німеччина. Шістнадцять конкурсних стрічок (що теж замало для дванадцятиденного огляду) представляли Швейцарію (три фільми), Австрію (два фільми), Данію (три фільми), Швецію (два фільми), Фінляндію, Сербію, Чехію, Польщу, Румунію і Литву. Чим пояснити такий обмежений відбір? Можливо, загальним настроєм, що запанував після того, як оголосив про залишення посади незмінний керівник «Кінотавра» Марк Рудінштейн? Чи втомою досвідченого директора програми Сергія Лаврентьєва, який багато років намагався утвердити значення міжнародного фестивалю, що традиційно зміщувався на узбіччя російським кінооглядом?

У кожному разі, певну недбалість при відборі було виявлено і щодо фільму-переможця, дуже цікавої польської картини «Заплющ очі», датованої в каталозі 2003 роком, тоді як вона одержала приз у Мангеймі ще 2002 року. А це, безумовно, є порушенням регламенту фестивалю, відповідно до якого, в конкурсну програму входять лише роботи 2003—2004 років.

Звуження географічних меж Європи в конкурсній програмі трансформувалось у тематичну заданість. Сергій Лаврентьєв декларує це у своїй вступній статті. Тема подорожі, а за стилем — road-movie, стала програмною домінантою. Подорож у просторі, а частіше — втеча від себе або заглиблення в себе були головними мотивами героїв більшості фільмів.

Герой уже згаданої стрічки «Заплющ очі», інтелектуал-учитель, ховається на закинутій фермі, там же переховується від своїх заможних батьків, «нових поляків», дівчинка-підліток. Колишній науковець, герой угорського фільму «Контроль» (до речі, єдиного східноєвропейського фільму на минулому Каннському кінофестивалі, показаного в офіційній програмі «Особливий погляд»), утікає в ірреальний світ будапештської підземки, де працює контролером, ночує прямо на платформі й ніколи не піднімається назовні, у світ «нових угорців». А героїня австрійської стрічки «Боротьба» (показаної на торішній «Молодості»), польська еміґрантка, їде з маленькою дочкою до Австрії у пошуках нелегального заробітку. Старенький швейцарський фермер («На південь від хмар») у компанії своїх друзів здійснює довгу подорож поїздом через Росію і Монголію до Китаю, аби нарешті в маленькому сільці побачити бій корів, такий само традиційний, як і в його гірському Ваалі. А парубок Станда з чеського фільму «Нудьга у Брно» їде з маленького містечка до майже столичного Брно, щоб позбутися цноти. У майже епічній австрійській картині «Donau Дунай Duna Dunav Dunarea», другому фільмі режисера сербського походження Горана Ребича, який живе у Відні, (його дебют «Югофільм» було показано 1997 року на «Молодості»), багатонаціональний склад старенького пароплава здійснює довгу подорож Дунаєм (river-movie) у пошуках спогадів, свого коріння і надій, що не збулися. В інтернаціональному акторському ансамблі помітний і наш співвітчизник Володимир Горянський. Швейцарський режисер Домінік Де Ріваз, яку київські глядачі, можливо, пам’ятають за короткометражною ігровою стрічкою «Банний день» (студія «Контакт»), дебютувала в ігровому кіно фільмом «Мене звати Бах». І знову подорож. Король музики Йоган Себастьян Бах на схилі літ їде з Лейпцига до Берліна на запрошення молодого короля Прусії Фрідріха ІІ. Тиждень життя геніального композитора при дворі, споконвічне протистояння творця і влади, молодості і старості, питання свободи... На жаль, цікаво сконструйована історія не знайшла адекватного кінематографічного вирішення.

Позаконкурсну програму також було укладено за тематичним принципом.

Перша: «Шпигуни, шпигуни, навколо самі шпигуни. Трилер під червоним прапором». (Торік був «вестерн під червоним прапором».) Десять старих фільмів соцкраїн із радянського прокату від «Помилки інженера Кочіна» Олександра Мачерета (1939 р.) до румунської картини «Симпатичний пан Р» Штефана Романа (1969 р.). Вибір досить випадковий, і, як на мене, цікавіших кінострічок цього жанру представлено не було.

Вісім фільмів другої програми «Пляжні історії» не викликали ажіотажу, до неї також увійшли стрічки з вітчизняного прокату. Причому переважно ті, які постійно демонструються на телебаченні, на зразок «Три плюс два» та «Шукачів пригод». Не надто оригінальний вибір. А тим часом цікавий вибір теми дозволяв показати маловідомі в нас картини Конвицького, Поланського, Вадима...

Ну, а вибір фільму відкриття просто викликав подив у тих, хто досидів до кінця. «Таємні агенти» Фредеріка Шьондьорфера (сина відомого П’єра Шьондьорфера). Банальна історія з життя французької розвідки, яку не рятує участь таких зірок, як Моніка Белуччі та Венсан Кассель.

Окрасою фестивалю стала поява на закритті розумної й тонкої американської акторки Сьюзан Сарандон. Жаль, що до її приїзду не було підготовлено ретроспективи її фільмів, багато з яких невідомі нашим глядачам.

Десять років — вік, як вважають у театрі, кризовий. Це справді відчувалося на «Кінотаврі» міжнародному. Але гадаю, що професійна команда Сітори Алієвої (директор фестивалю) і вже згадуваного Сергія Лаврентьєва знайде нові імпульси і ХІІ МКФ у Сочі подарує нам справжні відкриття і стане справжнім святом європейського кіно.