ЗНАЙОМІ ОБЛИЧЧЯ ЙДУТЬ ІЗ КАДРУ. ТИМЧАСОВО

Нещодавно з екрана телеканалу «Інтер» пролунали слова прощання з вуст багатьох популярних ведучих інформаційних програм. Серед них — Ірина Геращенко, Марина Остапенко, Олександр Мельничук. У кулуарах називались імена Ганни Безлюдної, брата й сестри Гресів та багатьох інших. Усього — 14 імен. Ми зустрілися з декотрими з тих, хто залишив «Інтер», щоб почути історію з перших вуст.

— Ви вирішили створити продакшн-студію. Проте це насамперед великі грошові вкладення — дорога техніка, спеціально обладнаний офіс. Як ви зважилися на це та хто вас підтримує?

Ганна Безлюдна: Я брала б за основу людський чинник — команду, яка працюватиме. Якщо є гроші й техніка, але незрозуміло, у кого ці кошти вкладати, нічого не вийде. Найважливіше для нас — колектив, який зібрався, саме це дає впевненість у завтрашньому дні.

Що ж до початкового капіталу, то він є — адже нам усім уже не по п’ятнадцять років. Ми чимало й успішно працювали, тому певну суму маємо для того, щоб розпочати. Це не такі вже великі гроші, але достатні для першочергового придбання техніки й старту кількох нових проектів. Я вже проводила попередні переговори з деякими каналами з приводу ефіру наших програм і виявила певну зацікавленість. А щойно піде ефір — з’явиться і фінансова віддача.

— Які канали, якщо не секрет, маєте на увазі?

Г.Б.: Секретів немає, але ми перебуваємо на стадії переговорів і не говоритимемо про це лише через забобони. Скажу тільки, що йдеться про загальнонаціональні канали.

— Тоді повернемося до творчого боку питання. Які проекти у планах вашої команди?

Г.Б.: Всього проектів дванадцять. Нині це, звичайно, нереально, і ми зупинилися на трьох. Усі — з жанру публіцистики, але різнопланові. Один присвячений історії, другий — політиці, третій — соціальний. Кожен ведучий буде задіяний. Троє — Марина Остапенко, Іра Геращенко і Саша Мельничук — тепер робитимуть програму, яка називається «Особливі прикмети». Ми хочемо просканувати образ сучасного українського політика: які кроки він робив, щоб досягти певної висоти, у позитивному чи негативному сенсі, на якій він нині перебуває. Хочемо визначити відстань між ним та звичайними людьми. Прагнемо показати минуле того чи того політика, щоб глядач зрозумів, чого від цієї людини чекати. Адже це нормально, коли ми знаємо, які люди керують країною, як вони приймають рішення, котрі впливають на нашу долю. Такої програми в українському ефірі немає, і я переконана, що вона буде затребувана. Плануємо ближче до виборів на її базі робити ток-шоу.

Другий проект — історична програма, яку робитиме Марко Гресь. Такого не було ні в українському ефірі, ні в російському. Він присвячений військовим конфліктам і війнам, у яких Радянський Союз брав участь неофіційно, де наші військовослужбовці фактично були найманцями. Є люди — безпосередні учасники подій, є відео-, фотоматеріали, тепер це можна зовсім інакше оцінювати. Це має бути програма з високим рейтингом. Зараз ведуться переговори з кількома зарубіжними компаніями, щоб їх залучити до цього проекту. Глядачам, особливо молодим, важливо інакше дивитися на світ. Це повинно їм допомогти.

Третій проект — «Село Глухівка». Це збірний образ будь-якого населеного пункту — від найменшого села до столиці. Там відбуваються події, начебто серйозні, але насправді — фарсові. Хочемо цей «ідіотизм сільського життя» показати глядачеві. Це схоже на жанр, у якому працює Шендерович в «Итого».

Років через двадцять можна буде переглянути історію нашої країни за цими програмами. Робитиме її Леся Гонта, яка працювала на «N-кілометрі». Вона знає цих людей, уміє з ними розмовляти й показувати їх.

— Хто найближчим часом буде вашими героями?

Г.Б.: Програма під назвою «Право вибору» була для нас важливим творчим і кар’єрним ривком, допомогла сформувати певний журналістський образ, навчила спілкуватися з політиками не лише офіційно, сприяла неформальним контактам. Перші наші герої уже визначені, ми зніматимемо їх наступного тижня — це дуже відомі люди.

— Хто ж вони?

Г.Б.: Ми зніматимемо три блоки. Один зніматиму я, другий — Марина і третій — Сашко. Є як мінімум два канали, які зацікавилися цим проектом. Залежно від того, на якому каналі це виходитиме, визначаться друга і третя постаті. Гадаю, в середині квітня це вирішиться.

— Проекти трудомісткі й дорогі, особливо два перших. Відрядження, хронікальні документи, як відомо, коштують недешево. Ви готові до цього?

Ірина Геращенко: Ми дуже серйозно підійшли до фінансових питань, адже гроші з неба не падають. Прорахували графік відряджень в Україні, щоб зняти місця народження героїв, визначили кілька маршрутів, проїжджаючи якими можна зняти відразу кілька сюжетів.

Г.Б.: Насправді це не такі вже великі гроші. Ми готові отримувати меншу зарплату й відмовитися від якихось грошей за відрядження. Ми не альтруїсти, просто розуміємо, що починаємо щось важливе для нас у кар’єрі й бізнесі. Заради цього варто ризикувати.

Олександр Мельничук: Для того, щоб отримати, потрібно вкласти, є серйозні прецеденти, коли люди використовували власні автомобілі, на особистих контактах домовлялися про техніку. Потім виходили чудові проекти.

У нас є чотири власних комп’ютери, хороші контакти з посольствами. У нашій професії важливо мати певну репутацію.

Г.Б.: Є свій архів, досить багато тих-таки документальних кадрів. Ми всі давно працюємо на телебаченні, на різних каналах, у різних проектах. Не можна сказати, що ми починаємо з нуля і все потрібно купувати, але однозначно — немає нічого краденого.

Що ж до офісу — він у нас є. Ми нині працюємо в інформаційно-телевізійному агентстві «Профі». Воно було створено півтора року тому, ще коли ми всі працювали на «Інтері». Проводило комерційну діяльність, пов’язану зі службою інформації, приміром, спонсорство програми «Погода», плюс виробництво роликів, реклами. Загалом, заробляло гроші.

— Ви створили це агентство?

— Так, я і Ганна Гресь — головний режисер служби інформації. Проте зараз ситуація кардинально змінилася, інша у нас мета. Хочемо створювати продукт і в такий спосіб заробляти гроші. Тепер нас буде значно більше. Там хороші умови, є необхідна база: оргтехніка й побутовий дріб’язок. За останній тиждень докупили меблі та комп’ютери. Гадаю, організаційно-побутові проблеми розв’яжемо протягом двох тижнів. У нас є дуже хороші продюсери, менеджери, їхнє завдання — залучати гроші. У журналістів же свої зв’язки, які допомагають робити це на іншому рівні, але шукати гроші —не їхня мета. На телебаченні чимало людей залишаються за кадром, але вони дуже потрібні, без них багато проектів просто не відбулися б. Приміром, продюсер служби Катя Шкуратова — прагматик, добре рахує, дуже організована. Вона переймається кожним проектом як своїм власним.

Продаж нашого продукту на той чи той канал не залежить від рекламного ринку. Це турбота хазяїв або менеджерів того каналу, який купуватиме його. Чи є в них гроші й чи готові вони на фінансові умови, прийнятні для нас, і чи готові ми будь-чим поступитися, щоб отримати ефір. Буде конкретна домовленість про гроші, якщо ми знайдемо спонсора, а ми його шукаємо. На «Війни» вже є спонсор.

— Ви телевізійники й знаєте, що кожен канал, грубо кажучи, заангажований. Ви заздалегідь домовляєтеся з каналами перед тим як працювати на них, чи все-таки відстоюватимете свої творчі й політичні інтереси?

Г.Б.: Я б не сказала, що в нас є політичні інтереси. Ніхто з нас не входить до якоїсь партії, ніхто не захоплений якоюсь ідеєю заради ідеї, ніхто не хоче стати депутатом. У мене є власні принципи, яких я ніколи не порушуватиму. Достатньо дотримуватись центристської ідеології.

Ми розуміємо, що кожен канал комусь належить. Це факт, із яким доводиться рахуватися, хочемо ми того чи ні. Це слід сприймати як даність. Віддаючи наш продукт на той чи той канал, ми обговорюємо, на які умови доведеться приставати або на яку ідеологію працюватиме наш продукт. З огляду на це, і прийматимемо рішення. З того, що ми пішли, не збираємося робити політичну акцію. Це було б нечесно й неправильно. Хочемо займатися телевізійним бізнесом, не переступаючи меж. Гроші, які отримуєш, треба відпрацьовувати, але якщо, приміром, це критика політика, яка переходить у пошук слабких сторін цієї людини чи торкається особистого життя, то ніхто з нас цього не робитиме.

Марина Остапенко: Причина того, що я пішла, — 50 на 50. З одного боку, мені подобається робити те, що ми робимо тепер, подобається команда, з якою працюю. Не хотілося працювати з людьми, які залишилися на каналі. Мені набридло робити те, що я робила раніше.

І.Г.: Не можу себе не поважати за те, що я телевізійний журналіст і працюю за фахом. Не вмію більше нічого робити, навіть не впевнена, що можу бути газетним журналістом. Ми розуміємо, що в будь-якій грі є свої правила. Кожен гравець, пристаючи до гри, розуміє ці правила. Коли правила порушуються — або гравець іде, або закінчується гра.

Ми не кажемо, що ніколи не співпрацюватимемо з «Інтером», — там залишилися люди, які нам дорогі, ми асоціюємо себе з цим каналом, який покриває всю Україну, каналом, що асоціюється з нами, — але, можливо, на якихось інших засадах.

Уже є конкретний проект, який вироблятимуть спільно агентство «Профі» й телеканал «Інтер». Це грант Європейської комісії, який ми виграли, коли працювали ще в службі інформації. Ми писали проект. Оскільки ми йдемо, проект буде спільним: ідеї — наші, зйомки — «Профі», техніка — «Інтеру». Він називається «Півкроку до мрії». Цикл фільмів про країни Східної Європи, які першими увійшли до Європейського союзу. Завтра Ганна летить у Польщу, Саша — в Естонію, Марина — в Чехію, я — до Східної Німеччини, яка вже зробила півкроку до мрії, Оля — у Словенію і Марко — в Угорщину. Ці шість фільмів у травні вже будуть готові. Якщо ця форма влаштує «Інтер», «Профі» і ми співпрацюватимемо з ним. Якщо це виявиться неможливим — що ж, так і буде.

Г.Б.: Якщо я бачу, що той канал, на якому йтимете наш продукт, дає стимул для творчого розвитку нашої команди, можливість відбутися і не суперечить нашим принципам, мене це влаштовує. Вважаю, що продукт, який ми створюватимемо, і наші ідеї потрібні глядачеві. Я чітко розумію, що існують певні політичні та фінансові умови й потрібно, не втрачаючи себе, йти на компроміси.

—Ви не робитимете замовних програм?

Г.Б.: Якщо нам певний канал замовляє певний продукт і платить за це гроші — це й є замовна продукція. І якщо в цьому продукті доведеться враховувати інтереси того чи того каналу, вони будуть враховані. Проте до певного моменту. Ведучи переговори, обговорюючи той чи той проект, я чесно про це кажу. Немає рації приховувати, оскільки згодом це спливе, й ми собі нашкодимо, втратимо ефір. Це буде замовна програма, але не в тому сенсі, що ми робитимемо абсолютно все, за що нам платитимуть. Це ми робили раніше.

— Чи розвиватимете ви одну з найболючіших тем останнього часу — тему Гонгадзе?

І.Г.: Це була ідея Ганни Безлюдної — зробити фільм «Розслідування подробиць справи Гонгадзе». Доручили мені. Я зняла 25 ексклюзивних інтерв’ю. Ми літали до Грузії, Львова, спілкувалися з людьми. Там є унікальні матеріали. Дуже сподіваюся, що цей фільм вийде. Він належить «Інтеру». Проте ідеї все ж таки мої.

Г.Б.: Фільм буде змонтовано, і ми хочемо його показати на будь-якому з каналів. Однак вийде він в ефір чи ні, вирішуватимуть власники каналів, а не ми. Для мене на цей момент немає пріоритетів. Важливо те, що ми збираємося закінчити цей фільм.

І.Г.: Зараз з’явилося безліч журналістів, які знали Гонгадзе. Не хочу приєднуватися до них. Всі ми його знали. Проте коли тебе впускають у його домівку, коли ти був на могилі його батька, спілкувався з його близькими, психологічно це дуже важко. Я до останнього моменту вірила, що він живий. Це найтяжчий матеріал. У фільмі є, на мій погляд, цікаві моменти для глядача, які не знали Георгія.

— Коли обличчя, які пішли з кадру, з’являться знову в ефірі?

— Сподіваюся, у травні. Адже є ще й поняття сезону.