«Якби нам дали той мільйон…»

«Уже два роки поспіль державний бюджет нам жодної копійки не виділяє на гастролі по Україні: у попередні роки ми хоча б отримували по 50—100 тисяч гривень і проводили десь по сто філармонічних концертів», — зізнається «ДТ» генеральний директор Національної філармонії Дмитро Остапенко. Незважаючи на те, що Дмитро Іванович днями відсвяткував 60-річний ювілей і 45 років творчої діяльності, у цій розмові він торкнувся зовсім не ювілейних тем.

— Дмитре Івановичу, які, на ваш погляд, ключові принципи організації роботи Національної філармонії? Адже не секрет, що на концертах вітчизняних виконавців у вас не завжди заповнені зали, а, наприклад, на фестивалі «Київська Русь» Гергієва — глядачів більш ніж достатньо.

— В останні роки ми не страждаємо від того, що зали незаповнені. Так, аншлаг не завжди. Але на дві третини зал щоразу заповнюється. Тут, звичайно, багато складових — насамперед відсутність коштів, щоб розгорнути повноцінну рекламу. Вважаю, що однією з проблем у нас у державі залишається організація гастролей вітчизняних колективів по Україні.

Сказати, що немає коштів, — було б несправедливо. Держава кошти виділяє. Але використовуються вони й розподіляються, на мій погляд, подеколи не зовсім правильно — у пріоритетному розумінні. Мені, як колишньому міністрові, теж не вдавалося розв’язати цей вузол. Але тоді були інші проблеми. У радянський період було визначено, що бюджетні кошти спрямовуються на підтримку народного та академічного мистецтва. Естрада ж має бути самоокупною. Тому що естрада сьогодні — одна, завтра — інша, післязавтра — ще якась. Народне ж мистецтво — глибинне. Це джерело, з якого народжується все, в тому числі й академічне мистецтво.

Наприклад, ми знаємо, що в Києві на Майдані провели концерт і туди «кинули» мільйон гривень. Отже, профінансували поп-групи. А в нас для того, щоб виховати музиканта високого класу, потрібно не менш як п’ятнадцять років. Наприклад, у симфонічному оркестрі у нас 90 осіб. І можна полічити, скільки держава вклала коштів, починаючи з педагогічної діяльності, на те, щоб підготувати і створити такий колектив. Це чиї кошти? Наших громадян. Люди вкладають їх і розраховують на повернення їх у вигляді духовних цінностей, як-от: музичні програми, художні виставки, вистави тощо. І якби нам дали той мільйон… Навіть півмільйона… То ми б об’їздили, ну якщо не всю Україну, то пів-України, де по 20 років у селах нога живого артиста не ступала, де люди всім обділені… Ми, наприклад, даємо 800 концертів за сезон у загальноосвітніх школах, і нам за це не сплачують жодної копійки з київської міської казни, тому для нас це збиткова діяльність. Практично цю роботу ми здійснюємо за рахунок своєї госпрозрахункової діяльності, щоб не покинути дітей. Відтак ми потребуємо контрактної форми трудових відносин. Адже творчий колектив — це організм, який повсякчас має омолоджуватися. А виходить так, що людина не подає заяви і не йде на пенсію, оскільки прожити на таку пенсію не можна. Отже, для молоді вільних місць немає. Тому найталановитіша перспективна молодь від’їздить за кордон, шукає собі заробітку.

— Не без вашої безпосередньої участі наша філармонія свого часу придбала нові інструменти — завдяки японському гранту в 500 тис. доларів. Як вам тоді вдалося здійснити таку «операцію»?

— Посольство Японії в Україні мало таку ініціативу і визначалося, кому ж саме надати такий грант. Філармонію на той час очолював Володимир Анатолійович Лукашов, а я — Мінкульт. Симфонічний оркестр філармонії, створений 1995 року, був наймолодший у країні і не мав своїх інструментів. Тому ми зацікавилися цим проектом і почали шукати шляхів його реалізації. Згодом було підписано міждержавну угоду, за якою філармонія отримала цей культурний грант. Придбання духових інструментів, арфи, роялю фірми «Ямаха» та групи ударних урятувало майбутнє цього колективу, який став відомим у Європі та за її межами. Вже потім було надано культурні гранти іншим установам — Національному історичному музею, театру Франка, Національній опері в різних формах. Минулого року відбулися перші гастролі нашого симфонічного оркестру, приймали нас дуже добре, тож зараз ми маємо попередні усні пропозиції щодо гастролей на 2008 рік, які можуть збігтися з Олімпіадою.

— Мабуть, вам, як нікому, відомо, що багато вітчизняних музикантів нарікають на труднощі, з якими доводиться стикатися, коли виникає бажання виступити саме на сцені Нацфілармонії. Не у всіх є фінансові можливості для цього.

— Коли формуємо репертуарне обличчя сезону, то, зазвичай, зважаємо на художній рівень артистів і колективів. Намагаємося цей рівень тримати. Звичайно, не завжди вдається наповнювати сезон саме таким рівнем виконавців. Тому й надаємо можливість менш відомим, але перспективним музикантам виступати на нашій сцені. Якщо ж говорити про нинішній сезон, то одна з головних подій —ювілей Романа Кофмана. Цього сезону розпочинаємо цикл «Симфонічна поема»: Лятошинський та інші відомі композитори. Сподіваюся, що у травні наступного року стане подією міжнародний проект за участю кількох країн —виконуватимуться твори Густава Малера. Подій буде багато.

До нас часто звертаються молоді музиканти, які б хотіли провести свій концерт у залі філармонії. Якщо це маловідома людина, ми не можемо собі дозволити просто так експериментувати: прийдуть люди чи не прийдуть? Звісно, даємо свою рекламу. Але рекомендуємо виконавцеві: «Давай разом подбаємо про те, щоб частина квитків була гарантовано куплена, а на решту місць добре б запросити людей до залу, аби він не був порожнім…». Адже сьогодні немає партійних чи профспілкових комітетів, які б купували квитки для своїх організацій і запрошували своїх людей на концерти чи вистави. Це не орендна плата, а певні умови — якщо ви хочете, щоб концерт відбувся, то також попрацюйте на себе. Ми ж не тільки творча організація, а й госпрозрахункова.