ВОДОХРЕЩЕНСЬКА МАЗУРКА

«Контракти» — головний оптовий ярмарок — подорожували територією нинішньої України слідом за ненадійними кордонами держав. Відкрившись у Львові, вони потім опинилися в Дубно, а 1796 року з цього містечка були пересаджені до «міста Києвоподіл». Те старе тісне місто біля підніжжя гір було зметене пожежею 1811 року, потім по півночі пройшла бонапартова гроза, зібравши тут лише ополчення. Контракти прижилися.

Це був і найбільший в імперії, після Макаріївського, ярмарок зернових, і найбільший ярмарок багатих наречених та бідних, і гарних женихів. Мова переважала польська та французька — у продавців, російська — у покупців. Англійська мова в ті чверть століття поширювалася переважно шляхами «французької хвороби» — матросами через портові шиночки. Українська мова зупинялася перед порогом Контрактового дому — не пущали ліврейні держиморди.

Ринок танців також був в основному поділений між Польщею і Францією. Початком же й кульмінацією Київських контрактів були полонез, назва якого свідчить сама за себе, і наша героїня — мазурка. Полонез звучав для розігріву та першої «перестрілки» очима дам і кавалерів. До моменту, коли «кавалер-кондуктор» оголошував мазурку, уся пантоміма за допомогою поглядів, вусів, віял та інших милих знаків була вже виконана й «солдати» Амура були повністю готові перейти у наступ.

Народ на Контрактах був морально і духовно оновлений, хоча фізично трохи змучений безсонною ніччю. Багато хто налягав на спірітус віні, прагнучи відігрітися після занурення до дніпровської «йордані». Великих «йорданей» було дві — навпроти того місця, де колись Почайна впадала в Дніпро (там Володимир хрестив киян), і «оболонська йордань» — проти колишнього Йорданського жіночого монастиря на Куренівці, де ще залишалися Йорданська церква й однойменне озеро.

Контрактовий люд будував плани на майбутній рік, виходячи з богоявленських прикмет — «Сильний мороз на Водохрещі — на хліб не нарікай», «Зоряна була ніч на Йордан — урожай буде на горох і ягоди», «Падав сніг в ополонку — буде і хліба, і бджолиних роїв через край». Хворі занурювалися в Йордань для лікування. І всі молилися і просили небо, оскільки на Водохрещі воно відкривалося будь-якій молитві...

Після такої ночі й здорові, і особливо хворі повністю відчували себе в Божій волі. Старих гріли вино, гра та політика, молодих — котільйон із його стрибками через хустинку і, звичайно, мазурка.

Вона була щось на кшталт життєвого вибору. До кавалера або дами підводили двох партнерів. Обрання з двох можливих промовляло як мінімум про прихильність. Наймолодші витлумачували вибір як остаточну закоханість.

«Дама в мазурці йде рівно, плавно, турбуючись лише про витонченість своєї постаті. М’якість і повільність рухів є її кращою прикрасою. Без будь-якої примхливості, віддавшись у повну владу кавалера, дама ковзає чи носиться паркетом, підбурюючи кавалера до енергійності своїми спокійними рухами. Вона — повний контраст до його хвацькості й розмашистості. Мазурка — справжня поезія для того, хто танцює її добре... » — Це з тодішнього наставляння.

З початку 20-х років XIX століття світова мода, завершивши своє чергове мазурочне коло, дрейфувала в бік дендізму. Ті, хто знав «матроську мову», читали Байрона в оригіналі, інші просто повторювали. Мода на денді — це глухе пророкування моди 1990-х на «відморозків». І в танці, і у світському спілкуванні належало вимовляти слова через губу, обличчям не «жестикулювати», зображувати пересичення життям, навіть якщо в животі від голоду біси виграють. «Дендіська» мазурка також приходила на місце «світської».

Однак людина — творіння тонке; вичитана з Байрона чи Річардсона маска прикипає до її обличчя миттєво, крізь обличчя приростає до душі. Одягнув окуляри в іншій оправі — і через десять хвилин він уже не губернський секретар, а карбонарій. Онєгін, може, був дуже жвавим хлопчиськом, а «зайвою людиною» міг стати через якусь останню краплю — вивернув ногу на мазурці в усіх на очах, котенят у діжці втопив чи ту ж таки оправу поміняв на окулярах. То ж уламок дзеркала тролів може потрапити в твоє око з будь-якого місця.

При відкритті Контрактів 1823 року, поки незвично тихий стукіт каблуків повідомляв про переміни в мазурці, а старі вістували і різалися в «хрюшки-микитичні», за стіною Пестель читав щось членам Південного товариства майбутніх декабристів. Сиділи і стояли, кожний був — денді, слухали, не перебиваючи. Залізний напівнімець Павло Іванович різав їм свою «Російську правду» про те, «що робити?» (робити — єдину і неподільну Російську Республіку), і «з чого почати?» (почати — із винищування правлячого сімейства). Жодних ознак прийдешнього федералізму, як і слідів українського народу й інших несуттєвих для нього деталей, не видно було в проекті конституції героїчного Пестеля:

«Неразделимые государства выгодней федеративных… Ежели же область не захочет повиноваться, то, дабы к повиновению ее принудить, надобно междоусобную войну завести… Слово государство при таком образовании будет слово пустое, ибо никто нигде не будет видеть государства, но всякий везде только свою частную область; и потому любовь к отечеству будет ограничиваться любовью к одной своей области…»

Були такі, які протестували. Але Павло Іванович, якщо й не мітив у диктатори, то формулювання видавав цілком диктаторські.

Через рік, на Водохрещення 1824 року, небо відкрилося над Подолом вже в іншому світлі. Бєстужев-Рюмін зустрівся в гостьовій кімнаті Контрактового будинку з графами Олізаром і Хоткевичем, із Гродецьким та іншою верхівкою «Польського товариства». Поляки на «неподільні» пасажі Пестеля дивилися із суворим всерозумінням. Батьківщина мазурки прирікалася Директорією Південного округу на роль «союзника до першої перемоги».

«Цель сношений с Польским обществом состояла в том, чтобы знать, что у поляков делается, и дружескими сношениями предупредить вред, который они России сделать бы могли в роковое время»…

Навряд чи Павло Іванович особливо кривив душею, вимовляючи потім ці слова перед слідчими. Тільки природна німецька звичка його розуму до узагальнень не бачила таких частковостей, як мазурка.

Якби Пестель пам’ятав історію танцю так само глибоко, як історію держави і права, можливо, він заспівав би іншого лазаря. До XVI століття мазурка була бойовим польським танцем, чимось на кшталт грузинського хорумі, його танцювали тільки чоловіки-воїни, «заводячи» себе перед смертельним боєм. А бойовим гімном контрактових переговорників близько тридцяти років була Мазурка Юзефа Вибицького. «Вперед, вперед, Домбровский, с итальянской земли в Польшу, перейдем Вислу, перейдем Варту, будем поляками, дал нам пример Бонапарт, как нам побеждать!»

Танець-бранець, танець-заручник, але не танець переможених. Рівно через сто років Мазурка Вибицького «Jeszcze Polska nie zginela, kiedy my zyjemy» стане національним гімном незалежної Польщі. «Ще не вмерла Україна» буде написана набагато пізніше, але вже і тоді в Малоросійського і Кавказького товариств, у Об’єднаних слов’ян і в інших правдолюбців статути в частині майбутньої облаштованості досить різко відрізнялися.

Через три роки хрещенське небо остаточно розкрилося учасникам Київських контрактів... Щойно розгромлені картеччю 18-го єгерського полку на марші з Мотовилівки до Триліс, підняті з мерзлої арештантської соломи, вони брели до Білої Церкви під конвоєм маріупольських гусар. На плечі Матвія Муравйова-Апостола напередодні вночі помер від неперев’язаної рани брат Іполіт. Їх спільний приятель Анастасій Кузьмін, який 1823-го ледь не бився з Матвієм Івановичем на дуелі, кілька годин тому «подполз ко мне, передал рукопожатье, по которому Соединенные славяне узнавали своих, простился дружелюбно со мною, дополз до своей соломы и тут же лежа застрелился из пистолета, спрятанного в сюртучном рукаве у него…»

Як і про що просили Муравйови-Апостоли, які розлучалися, відкрите водохрещенське небо, про що його просили Пестель і Трубецький, і безіменні солдатики на плацах, і панянки на похмурих Київських контрактах 1826 року? Невідомо. Та спільна їх, така різноспрямована, молитва невідомо як відгукнулася й у балах, і в польоті ручних бомб під колеса карет, і в бридливому «Варта втомилася»... І в порожніх, без перекриттів, фасадних стінах Контрактового будинку, який відбудує і займе потім Міжбанківська валютна біржа.

А що ж мазурка? Напевно, люди підгледіли її в ангелів чи планет. Ось цитата зі служби новин Бі-бі-сі:

«На задвірках Сонячної системи, у «поясі Куйпера» за Плутоном виявлений досі невідомий об’єкт діаметром у 1000 кілометрів. Об’єкт 2001 KX76 нагадує редиску, вийняту з морозильника. 2001 KX76 знаходиться занадто далеко від відомих планет, щоб бути супутником якоїсь із них, але його поле не можна назвати зовсім вільним. Точна орбіта тіла залишається поки що загадкою, але вчені думають, що 2001 KX76 здійснює навколо Сонця три оберти на кожні чотири оберти Нептуна, тобто виконує мудрий танець, що НАГАДУЄ МАЗУРКУ».