Віртуози Поділля. Луї Склавіс, Вікторія П’єр-Марі і Ренато Боргетті: джазові «мізансцени»

У Вінниці відбулася непересічна в усіх аспектах подія — Міжнародні дні джазової музики, учасниками якої стали досить цікаві представники цього жанру.

Не правий той, хто ставиться до провінції поблажливо. Мовляв, глушина, відсутність культури. Навіть у глушині можна знайти цікаві культурні острівці. Ось, наприклад, Вінниця. Її художній музей зберігає невеличку, але багату колекцію полотен, скульптур і предметів старовини XVII—XIX століть із зібрань подільських магнатів, зокрема Потоцьких. У тутешніх краях народився і помер композитор Леонтович, гордість нашої хорової традиції. У місцевому католицькому соборі проводять великий органний фестиваль. По місцевому телебаченню постійно транслюють музичні програми. Жива, виходить, на Вінниччині справжня культура?

Міжнародні дні джазової музики пройшли у Вінниці 14-й раз, зберігаючи та примножуючи власні традиції. Вони полягають у своєрідному форматі: два дні по три щоденні концерти плюс пряма телерадіотрансляція, яка охоплює великий регіон із чотиримільйонною аудиторією. І, на подив, — доступна ціна квитків: до двадцяти гривень.

Додам, що організатори — Ірина Френкель (концертуюча скрипачка, начальник обласного відділу культури і продюсер) і Павло Третьяков (музичний редактор вінницького телебачення і директор фестивалю) звикли обходитися місцевими силами і малим бюджетом.

У підсумку можна констатувати: заповнений зал обласної телекомпанії, понад чотири тисячі глядачів і телерадіоприлучення до джазу жителів Поділля в усіх його віддалених куточках. Відзначу й живу реакцію вінницької публіки, яка характеризує її досить високий рівень. Слухачі виявилися справжніми поціновувачами, котрі відчувають усі стилі і жанри сучасної джазової сцени.

«Джаз і класика» — цією програмою фестиваль відкрив вінницький камерний оркестр «Арката» під керуванням Георгія Куркова. З ним грали композитор Мирослав Скорик і львівська академічна піаністка Оксана Рапіта. Виступ будувався на кількох інструментальних опусах Скорика та його ж обробках класичних хітів Бетховена і Шопена.

Потішили кияни зі змішаного вокального секстету JazzEx. Відтоді як я слухала їх три роки тому на Vocal Zone, музиканти пом’якшили гармонію і менше форсують звук, що поліпшило лад. Правда, поки що не завжди ідеальна інтонація солістки-сопрано Інеси Качайлової. Натомість — очевидне поліпшення смаку, поява тонких нюансів. Додати б іще виразності, артистизму.

Публіка тепло прийняла надійні «підвалини» колективу — бас Дмитра Єфименка. Заслужено, згодна.

Другий концерт почали польські артисти. Тріо піаніста Влодека Павліка виступило з програмою Anhelli. Їхній сет став презентацією записаного 2006 року однойменного диска. Павлік — видатний піаніст-імпровізатор, котрий має чудову академічну освіту і джазове серце. Альбом створено за мотивами — також однойменної — польської романтичної поеми Юліуша Словацького. Поет народився в цьому краї, неодноразово повертався на Поділля. Anhelli присвятив полякам, засланим у Сибір. Альбом був відзначений щорічною премією Польського національного телебачення в категорії «кращий диск року джазової і рок-сцени» у двох номінаціях на головну нагороду польської індустрії звукозапису — премію Fryderyk. Музика Павліка поєднує джазовий мейнстрим і сучасний креативний академізм. У тріо поруч із Влодеком грають блискучі солісти-ансамблісти контрабасист Павло Паньта і барабанщик Цезарі Конрад. Зіграність ідеальна, піанізм тонко-вишуканий. Так, директорові Польського інституту в Києві пану Єжи Онуху, котрий представив співвітчизників, є ким пишатися.

Чудові четверо бразильєро. Навряд чи ці музиканти знають ноти… А якщо й знають, то це не заважає їхній свободі (на відміну від вимученого псевдоджазу, який, на жаль, теж лунав з цієї сцени). Це не закид бразильцям, а комплімент, оскільки їхня музика природно вкорінена у фольклор і джаз. І, слухаючи, не перестаєш дивуватися — як соковито, смачно. Блискучі віртуози Ренато Боргетті (лідер групи, акордеоніст), Даніель де Се Лей (гітара), піаніст Вітор Пеїксото і флейтист Педро Фіджиредо з першої ноти помчали як потужний локомотив. І викликали вулкан світлої енергії, море задоволення, щасливих усмішок на сцені і в залі. Гра залишала відчуття повної розкутості, неймовірного володіння інструментами.

Другий фестивальний день розпочав вінницький муніципальний джаз-оркестр «Він-Бенд». Молодий керівник Юрій Харченко веде свій колектив правильним шляхом. Грали злагоджено, ритмічно, з вогником. Не відставав і американсько-бразильський піаніст і вокаліст Луїс Сімас, котрий, щоправда, особливо не вразив...

Настала інтелектуальна кульмінація — на сцену піднялися учасники французького тріо: бас-кларнетист-фронтмен Луї Склавіс, електробасист Олів’є Лет і барабанщик Франсуа Мервіль. Грали музику Склавіса, одного з найкращих європейських бас-кларнетистів. Згадався приїзд сім років тому теж чудового бас-кларнетиста і композитора Сильвена Кассапа. Твори прозвучали розгорнуті, з непростою гармонією і тональними планами, елементами алеаторики (випадковість вибору), стохастики (закономірний, визначений перебіг розвитку), пошуками тембрів, розмаїттям технік, наприклад кластерами електробаса... Спонтанну колективну імпровізацію об’єднували ритм і форма. Віртуозно-свіжо Склавіс грав і на сопрано-саксофоні.

Ми спілкувалися з месьє Склавісом — досвідченим музикантом, дуже скромною, як і годиться справжній зірці, людиною. Коли запитала, в яких залах він любить грати, музикант відповів, що виступає і в маленьких селах, і перед численною публікою. Музику свою (порівняв її з творами Баха) складною не вважає (із чим я дозволила собі не погодитися), слухає найрізноманітніші жанри, від Бетховена до молдавських мелодій — дорогою з Кишинева, звідки приїхав до Вінниці. Сказав, що далекий від фольклору (теж можна посперечатися, оскільки в його музиці подеколи вчуваються і східні інтонації, і африканські ритми, і європейська наспівність).

Завершився фестиваль великим півторагодинним шоу московської поп-джазової примадонни Вікторії П’єр-Марі. У ньому було все — десять змін костюмів, чоловіча підспівка з підтанцьовкою, семеро інструменталістів (четверо в ритм-секції і троє джаз-рокових духовиків), підвищені децибели, репертуар від джазової попси до пісень Пахмутової. І багато «полунички» в жартах…