Варвари

16 березня, 2012, 15:28 Роздрукувати Bипуск № 10, 16 березня-23 березня 2012р.
Відправити
Відправити

Про невігластво і Міністерство (культури).

Стверджую: у такому вигляді і в такому стані, як тепер, Міністерство культури Україні не потрібне. Скажу ще жорсткіше - воно шкідливе, адже по суті відтворює руйнівну функцію демонтажу культури. А це є ознакою «культурного геноциду» (ознайомтесь із матеріалами ООН та ЮНЕСКО). Як соціолог можу прорахувати реальні збитки від такого «управління» провідною у ХХІ ст. сферою. Майже переконана - цифра буде астрономічною…

Зараз саме той час і та доба, коли Культура виходить у провідні персонажі еволюції антропної цивілізації - саме так. Це буває можливо раз на кілька століть, а то й тисячоліть.

Не потрібно відкривати велосипед. У Франції в міністерстві культури обмежена – після двох його модернізацій – кількість людей та регіональні дирекції культурних справ (DRACs) стратегічно правлять цією прекрасною галуззю прекрасної країни.

У Польщі - на порядки менша, порівняно з нашими, кількість чиновників розвиває креативні культурні напрями. Скасовано всі «нетворчі» функції, а з ними – і кадри. Практично все передано «на місця», до рівня експертів - науковим і культурним центрам, театрам, музеям, мистецьким об’єднанням: вони вирішують стратегічні й актуальні проблеми культури. Міністерство працює над «великою» стратегією руху культури.

Вдумаймось у цей драматичний парадокс: на наші гроші, гроші платників податків, відбувається упослідження української національної культури, руйнація одного з провідних чинників державного будівництва. Отже, як платники податків ми, творча й наукова інтелігенція України, поділяємо відповідальність за цей процес. Потрібно зрозуміти: і великі бюрократи, і маленькі бюрократики - плинні, вони каліфи на час. Але біда в тому, що їм самим пояснити цього не можна, вони ототожнили власну некомпетентність з прогресом - і тим небезпечні… Як чванливі мажори на дорогах.

Кожен з нас - відповідає за добу, в якій живе. Це доба Бориса Патона, Ліни Костенко, Бориса Возницького, Івана Дзюби, Мирослава Мариновича, Любомира Пирога, братів Кличків, Валентина Сильвестрова.

І доба тих, кого вже з нами немає, - Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Івана Світличного, кібернетика Віктора Глушкова, Сергія Корольова, психолога Григорія Костюка і мистецтвознавця Олександра Костюка, Івана Гончара, Миколи Амосова, Віктора Некрасова, Степана Турчака, Миколи Руденка…

Ці загальні проблеми - лише частина контексту нашого спільного тривожного буття.

А тепер - до деяких окремих проблем…

* * *

Дії з боку Мінкульту, вчинені останнім часом щодо однієї з найвідоміших у світі інноваційних установ України (ми співпрацюємо з 25 країнами світу), чию діяльність оцінено найпрестижнішими національними і міжнародними нагородами, введенням імен у європейські та американські енциклопедії, - несумісні з жодними правовими, професійними та моральними нормами.

Назву лише так зване «заслуховування» наукового звіту центру (24.01.12), яке зусиллями заступника міністра Губіної О. перетворилося на безпрецедентне за зухвалістю, цинізмом та некомпетентністю судилище. На ньому непрофесійні щодо науки люди (жоден науковець не був присутній) ставили запитання, на які соромно відповідати шанованій людині-науковцю, між іншим – доктору, академіку й номінанту найвищої Міжнародної премії світу у гуманітарній сфері - премії КІОТО (аналога Нобелівської).

Крім усього іншого, кожне друге запитання торкалося приміщення, документів на нього, проблеми землі під будинком і т.п. Особливо переймалися цим люди з СБУ... Що, поза сумнівами, засвідчує неабияку зацікавленість цього «наукового середовища» саме нерухомістю культурного і наукового осередку.

Беручи до уваги неодноразові рейдерські атаки на центр впродовж кількох років, які висвітлювала і продовжуватиме це робити преса, - неважко спрогнозувати ціну такої зацікавленості та відповідну їй ціну відповідальності у відповідному кодексі.

Як можна погодитись із ситуацією, коли телефонує до центру молода апаратниця і ні сіло ні впало пояснює «претензії» до наших наукових тем (затверджених, до речі, міністерством) тим, що в неї є «вопросы по тектонике»? Як можна пояснити цій молодій особі, що Центр Курбаса не займається геологією, і фахівців із тектоніки в ньому бути не може?

А як пояснити те, що впродовж майже 18 років центр не мав до кого апелювати в міністерстві, бо там елементарно не було наукового куратора - такої посади просто не було передбачено? А тим часом центр має науковий код фундаментальної науки, засвідчений атестацією НАНУ за підписом Б.Патона. Тобто - стратегічний код. Що мало б надати особливої впевненості міністерству, - адже це єдиний такий випадок серед установ українських міністерств. Виходить, що ми 18 років займаємося фундаментальними дослідженнями, які мають резонанс не тільки в Україні, а й у Росії, Європі, Америці, а міністерство соромливо вдає, що це прикладні роботи, за які можна менше платити, особливо тепер, коли повсюдна економія… Тому неофітам здавалося вбивчим поставлене ними запитання руба: «А яка практична користь від ваших досліджень? На сьогодні, конкретно?»

Як їм пояснити, що й до таблиці Менделєєва у тодішніх неофітів були такі ж глузливі запитання, - а сьогодні нею керується весь світ?

…Гадаю, пане міністре, ви не випадково, а справді щиро «високо-шанувально» і навіть «уклінно» висловлювалися на адресу «цвіту нації» (ваші слова) у Національній академії мистецтв України - перед нами. Востаннє ми чули це ще зовсім недавно - на звітній конференції першого березня нинішнього року.

Однозначно не реагуватиму на винесену мені як директору догану за звітність після того, як саме наша діяльність і наша звітність були визнані КРУ Міністерства культури зразковими, з рекомендацією дати мені премію (!) (див. ваші документи).

Скажу більше - вибачте міру відвертості, - догану від некомпетентних і непрофесійних людей, до того ж «фахових» юристів, які продемонстрували дивну необізнаність із сучасною юриспруденцією, - я сприймаю як нагороду.

* * *

Проблема кадрів міністерства сягнула своєї критичної межі, особливо коли мати на увазі «останній призов» - останніх кількох місяців. Це - не лише моя думка. Це думка переважної більшості творчої інтелігенції.

Зрештою, це загрожує і справі, і репутації міністерства, а також репутації міністра особисто.

Підтверджую, що можу довести ціну так званого ефекту діяльності цих менеджерів. І ціну, яку платять за них платники податків (зарплати в заступників міністра - в межах 15 тис. грн., що, хоч і приховується окремими зарплатними відомостями, є доведеним фактом).

Дев’ять міністрів керували культурою впродовж цього часу. Нагадаю, були І.Дзюба, Б.Ступка, Б.Богуцький, І.Ліховий. З усіма співпрацювали. Бували кращі часи, бували гірші. Але ніколи не було такого провінційно-цинічного невігластва і агресивного апломбу. І такої неповаги до суспільної експертної думки. І такої нелюбові до державної мови: практично весь цей новий «призов» вважає за принизливе говорити мовою своєї держави або ще гірше - не знає її у достатньому обсязі, що несумісне з посадами, які вони обіймають.

…Торкнулася лише невеличкої краплини з «достоїнств» сучасного Міністерства культури. Звісно, у цьому відомстві працюють і пристойні фахівці, хоча, на жаль, нині не вони вирішують…

Безумовно, мене хвилюють не тільки наші проблеми, - зрештою, у людей центру, створеного з молодих і для молодих, є в науці і культурі найважливіше - Ім’я.

Може, таке безладдя коїться лише навколо Центру Курбаса? Може, є якісь інші митці, до яких ставляться шанобливо, чиї інтереси міністерство захищає?

Але згадаймо, скільки зламано списів навколо виділених урядом на українське кіновиробництво мільйонів гривень. Може, міністерство пояснить, чому в епіцентрі цих постійних скандалів - фактичний розподільник коштів «менеджер» К.Копилова? І чому, нарешті, «копиловське» кіновиробництво ні в кого язик не повернеться назвати українським?

Чи, може, міністерство допомогло кіноцентрові імені Довженка у вирішенні його проблем?

…Не говоритиму про шокуюче зняття з посад і перепризначення низки авторитетних керівників заповідників та музеїв. Ця тема не перший день розпалює екрани телевізорів і шпальти газет.

Чи не прозирає за нею не так спроба поліпшити менеджмент нібито оспалих, старих, традиційних закладів культури, як атака на їхній майновий ценз, на їхні землі, на їхні коштовності?

Очевидно, не всі кадри відповідають сучасним викликам, але не можна виправдати тотального походу проти всіх, та й ще непрозорого, кулуарного.

Не зайве й запитання - «А судді хто?». Дивні менеджери, чиїх зусиль досі так і не помітив український бюджет! Може, тому в народі ходить думка, що всі ці новації продиктовані збором коштів під майбутні вибори… Бо хіба випадково музейна кампанія збіглася із загрозливими спробами зарахувати весь масив унікальних музейних коштовностей України до золотовалютного резерву і тим самим відчинити вікно для їх легального пограбування (згадаймо кримінальні історії, пов’язані з розпродажем цінностей Ермітажу).

…Відомо, що коли фашисти ввійшли в окупований Київ, то серед іншого реквізували всі виставкові приміщення, бібліотеки, школи. Але найбільше перепало художнім майстерням: їх відібрали під німецькі штаби тощо.

Масштаб сьогоднішнього походу проти художників та їхніх майстерень, даруйте, перевищує розмах окупантів: Харків усе не може вирватися з-під опіки Добкіна-Кернеса. Скаржаться Одеса, Чернівці, Суми, Сімферополь et cetera, де художників фактично вбивають непомірними орендними цінами та захопленням майстерень, оподаткуванням їх як підприємців, рестораторів, що суперечить Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки».

Звісно, у цій війні з художниками веде Київ. Кривава проблема художніх майстерень, яка тягнеться від часів Омельченка і Черновецького, досі не потрапила під захисну руку Мінкультури, яке першим мало б бити на сполох і порушувати питання нищення культури як стратегічну загрозу українській незалежності.

Та й самому В.Чепелику, голові Координаційної ради національних творчих спілок, непереливки. За Будинок художника на Львівській площі йому виставили таку непомірну орендну плату за землю, що хоч самоліквідовуйся і йди бомжувати. Тим часом спілки мають статус Національних, на їх захист видано серію законів, постанов ВР і навіть указів президента! Але хіба ми живемо в країні, в якій закони й укази виконуються? Особливо ті, котрі стосуються культури. Останній приклад. Всупереч закону про Державний бюджет, Міністерство культури розписало кошти національним спілкам у спосіб, який буквально унеможливлює їхню діяльність: на перше півріччя – по 20–30% від торішньої норми, а на кінець грудня, тобто на час після виборів, розписано 60–80% виділеного. То що ж, у Будинку ветеранів сцени рік годувати театральних старожилів паперами і перспективами, пообіцявши влаштувати їм суперпоживний - на 615 тис. грн. - обід у грудні?

Нависнув дамоклів меч над Пироговим - земля, нерухомість… Києво-Печерський заповідник - ласий шмат. А тут ще й проблема тиску з боку УПЦ Московського патріархату! Хіба захист національних святинь не мав би бути першорядною справою Міністерства культури?

А може, у театрах краще? Так ні. Звідки ця пошесть - призначати на посади директорів далеких від театру людей? То директор ринку потішить театральну спільноту своїм фольклором: «Зачем все эти, что со струнами, сидят с одной стороны? Непорядок». (Пояснено це було театральній спільноті необхідністю введення в культуру «ринкової економіки».) То директор-пожежник запропонує в оперному театрі чергове ноу-хау - розділити балет і хор на кілька груп, бо так зручніше заробляти на гастролях. А хіба ні? При цьому цікаво, що мистецьких керівників заміняють такими директорами нерідко після того, як на ці театри виділяються бюджетні мільйони на ремонт, добудову чи перебудову. Може, тому, що справжні служителі Мельпомени не даватимуть «відкотів» зацікавленим особам?

Провідними учасниками «культурного процесу» - вдумаймося! - стали рейдери. А про діалоги з митцями кримського міністра культури пані Плакиди складають легенди: у стилі відомого персонажа казок Пушкіна, вона вимагає стояти перед нею, як перед володаркою морською, вибачте - театральною, по стійці «струнко» навіть 85-літнього метра, того ж таки академіка Новікова.

А що зробило Міністерство культури, аби не допустити призначення міліціонера на посаду гендиректора театру в Севастополі, коли за честь В.Магара заступилися найвидатніші режисери України? Промовчало?

А що зробило міністерство для врятування унікального Кіровоградського театру корифеїв, трупа якого вийшла на відкритий бунт проти зняття М.Ілляшенка і заміни його керівником самодіяльного балетного гуртка? Так само промовчало?

Нас це не дивує, бо й попередники міністра так само скромно мовчали, коли на площі Чернігова вийшли голодуючі актори з протестними наметами: тоді драматичний конфлікт вдалося розв’язати лише після втручання Національної спілки театральних діячів разом із місцевою владою.

Чи, може, театри тепер взагалі не мають жодного стосунку до Міністерства культури, і стратегічна культурна політика не входить до його обов’язків?

Але ж стратегічну політику мають проводити люди культури. Себто люди, обізнані з культурним процесом як України, так і інших держав, фахово освічені, авторитетні у своїй галузі і з бездоганною моральною репутацією, - генератори ідей, адекватні викликам третього тисячоліття. Ми знову повертаємося до проблеми кадрів.

А що можуть дати культурі випадкові люди, яких самих ще треба навчати культури? Важко пояснити Анатолію Авдієвському, Мирославу Вантуху, Богданові Ступці, Мирославу Скорику, Євгену Станковичу, Андрію Чебикіну, як, чому і чиїми зусиллями могла бути призначена на посаду заступника міністра культури кардіолог, котра подарувала світові відкриття, що «Олесь Гончар - великий український поет»? Тепер ця особа - після кількамісячного «стажування» в міністерстві, сказати б, набравшись культури - керуватиме Національним Києво-Печерським заповідником.

Хіба це не те саме, що й наш випадок: коли представник великого бізнесу приходить до нас на Володимирську, 23в і запитує: «Это Центр Леся Курбаса? Позовите мне этого Курбаса, я хочу с ним поговорить»?

Це той рівень культури, що сусідить із «Муркою» заступника генерального прокурора, любов’ю деяких «культурників» до шансону й попси, фінансовою підтримкою російського телевізійного «мила» - за наші ж українські гроші.

І стає дедалі важче сперечатися з тими, хто вважає, що новопризначені «менеджери» і «заступники», як правило, - діти чи родичі рейдерів, прокурорів чи безкарних суддів… Культура - найменш прибутковий для них чин, але якісь же статки з неї ще можна вичавити! Під ті ж таки вибори для себе та своїх патронів.

І всі «кадрові зміни» проводяться - вгадали - під гаслом реформи та потреби на керівних посадах менеджерів. Ідея визначально хибна - без експерта як провідної сили менеджмент не працює. Самозвані менеджери з провінційною думкою і нерідко з інтелектуальною незайманістю - неабияка загроза у нашу стрімку добу, яка щохвилини змінюється й вимагає надвисокої експертної чутливості до сучасних процесів у культурі та мистецтві. Я вже не кажу про те, що найчастіше вони стають не патріотами культури, а патріотами власної кишені.

До чого веду?

Головне у ХХІ столітті - гуманітарний фундамент країни. Культура.

А судді хто? - головне запитання.

Жоден Батий не завдав стільки шкоди, як сучасні, під лад вищезгаданим, «менеджери»-керівники в гуманітарній сфері.

Розумію, що міністерство – не всесильне в умовах залишкового принципу фінансування гуманітарної сфери. Але українська культура - під загрозою! І міністр культури просто зобов’язаний першим донести Кабмінові, Верховній Раді всю трагічність ситуації!

Щодня бачу, як знищують гуманітарний фундамент країни - головні людські цінності, поза якими немає ні народу, ні людини, ні майбутнього.

Мені не однаково, в якій країні я живу.

Замість P.S. Редакція DT.UA запрошує до продовження та обговорення цієї теми на шпальтах газети - і Міністерство культури, і культурну спільноту країни. Як врятувати прекрасне від сучасного варварства? Як стримати натиск так званих «менеджерів», які насправді, і більшою мірою - рейдери? Якою мала би бути справжня роль Міністерства культури у розбудові гуманітарної сфери країни?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК