Так жити не можна… А як? Дещо про стратегічні позиції культурної карти столиці

14 березня, 2008, 15:07 Роздрукувати Bипуск № 10, 14 березня-21 березня 2008р.
Відправити
Відправити

Культурна політика держави — тема майже невичерпна… Багато дискусій, але не так багато конкретних кроків на цьому напрямі...

Культурна політика держави — тема майже невичерпна… Багато дискусій, але не так багато конкретних кроків на цьому напрямі. Напередодні Всеукраїнського форуму інтелігенції — деякі думки з приводу самовизначення Києва, який мав би стати справжньою столицею української культури.

Ідея інноваційного суспільства для України

Демонтаж української культури триває… Він, на жаль, стає «автопортретом» столиці. І є всі ознаки тотальної гуманітарно-культурної кризи. Саме ця криза— діагноз приреченості влади.

І вже давно настав час говорити про переорієнтацію українського суспільства та держави на принципово нові пріоритети... Мені свого часу довелося брати участь у розробці концепції культурної політики України. І вже тоді наполягала на культурному факторі як першому стратегічному пріоритетові нашої держави.

Концепція вийшла досить цікавою. Вона залишила культуру як стратегічний пріоритет. Але… зняла означення «перший» із таким аргументом: «ніхто до такого у державі ще не готовий!»

Невже ніхто?

…Теоретичний і емпіричний масив даних дозволяє говорити про дозрілість незворотного імперативу: адекватним третьому тисячоліттю — добі гуманітарно-природничих цінностей — можуть бути лише суспільства інноваційні.

І варто говорити про ідею такого суспільства, зокрема, в Україні.

«Інноваційним» є суспільство з розвиненим громадянським началом, пріоритетом гуманітарних цінностей, заснованих на природничому фундаменті — коеволюції людини і природи, де художня культура і культура екологічна виступають у ролі головних конструкторів простору майбутньої ноосфери.

Інноваційне суспільство може розпочатися зі столиці нашої держави, молодість якої є її великою перевагою (як й інших таких суспільств).

Хотілося б лише порушити конструктивну для ІІІ тисячоліття проблему потреби радикальної переорієнтації європейських суспільств, передусім молодих демократій, із позитивістської філософії щодо економіки та гуманітарної сфери, де передує економіка, — на новітню філософію, філософію оновлення і цілісності, національної автентичності і нових форм їх­ньої еволюції.

Це принципово нове завдання сучасної історії — випереджальне. Воно не дасть накопичувати відставання, яке в сучасних умовах є загрозливо стрімким.

Київ як «столиця культури»

Отже, першим пріоритетом у стратегії країни має стати культура.

Безумовно, така переорієнтація має відбутися, зокрема, у стратегії столиці. Насамперед треба перевернути піраміду цінностей, задавши їй цей акцент, і стимулювати саме цінності культури, передусім мистецтва і літератури як її стратегічної ланки, стимулювати інноваційні ідеї і картини світу.

Для цього слід визначально унормувати на законодавчому і виконавчому рівнях критерії інноваційності в гуманітарній сфері, гуманітарних картинах світу.

/img/st_img/2008/689/689-17f2-.jpg
/img/st_img/2008/689/689-17f2-.jpg
Фото: Василь АРТЮШЕНКО
Це — окрема серйозна робота для інтелектуалів та інтелігенції як при владі, так і повсюдно. У всіх пластах громадянського суспільства. Відповідні кафедри вузів, уже існуючі інноваційні центри повинні надавати експертів для завдань такого рівня. Суспільство, займаючись цією справою, буде самоорганізовуватись у гуманітарно-гуманістичному напрямі — най­ефективнішому і найадекватнішому нинішньому етапі історії. Тим більше що у глобалізованому світі лише ресурс культури — виключно — врівноважує її, сказати б, «токсичні викиди».

Це — лише загальний контекст роздумів, який ініціює конкретні пропозиції щодо Києва.

***

Що таке місто, і столиця зокрема? Це, по-перше, складний комплекс системи матеріальних і духовних цінностей. Сказати б, передчувань, фантазій «на тему» ідеального міста як бажаного місця перебування; системи ландшафтів, будівель як матеріалізації гармонії та порядку, комфорту і середовища креативних, творчих ідей; символів міста як втілення пам’яті й ідеалів. По-друге, різних знаків самооцінки і самоідентифікації, відтворених у пам’ятниках, типах храмів і їх розписах; типів бізнесу; нарешті — етичних і моральних норм міста…

В умовах жорсткої сучасної конкуренції великих міст саме Київ має стати територією оновлення, новою цілісністю, у базисі якої — культура. Необхідно замінити запропоновану у програмі концепцію Києва як «культурної столиці» на концепцію Києва як «столиці культури», що є принципово іншим. Необхідно ввести у програму теоретичну преамбулу — як контекст для подальших стратегічних і тактичних дій із розбудови Києва як столиці культури і конкурентного європейського міста.

Скористаюсь думкою Чарльза Лендрі з Великої Британії: «У конкуренції перемагають ті міста, які виконують три головні умови:

— беруть на себе керований творчий ризик;

— мають міцне, але делеговане і широке управління;

— мають чітке уявлення про те, куди рухаються».

Усі великі європейські міста, а передусім столиці, нині кардинально переглядають свої будівничі стратегії, відмовляючи економічним ресурсам у ролі рушійних — на користь культурних. І ще раз звернуся до вже цитованого дослідника: «У сьогоднішніх міст є один головний ресурс — мешканці, або людський капітал: їхні талановитість, майстерність, винахідливість, прагнення, мотивації, уява і творчість, оскільки колишні місцеві фактори — сировина, доступ до ринку — втрачають своє значення. Отже, творчість є новою формою капіталу».

Нагадаю на підтвердження цієї тези й сучасну думку ста п’ятдесяти Нобелівських лауреатів, які говорять про переорієнтацію світу у ХХІ столітті з сировинних ресурсів — на ресурси гуманітарні, культурні… На творчість — як на найефективнішу «технологію».

Про три складові…

Виходячи із запропонованої концепції для держави, і для Києва зокрема, та переходячи до конкретики — зрозуміло, тезово (й не претендуючи на вичерпність), — назву лише кілька, на мою думку, важливих стратегічних позицій.

Перше. Київ має переглянути базу даних усіх своїх активів. До них, безперечно, належить історія нашого міста, ресурс від дохристиянської цивілізації через Київську Русь, добу Бароко, Модерн поч. ХХ ст. — наших етнонаціональних кульмінацій — до модерну сучасного і сучасних інновацій у ландшафтних та архітектурних зонах, храмових просторах, археологічних активів. Необхідно створити стратегію новітнього рівня, якою буде передбачено збереження усіх без винятку репрезентативних пам’яток цих історичних кульмінацій. Це окреме завдання, яке потребує нових методологій означення цієї репрезентації, висококласних експертів і фінансових ресурсів.

Фінанси повернуться у багатократних вимірах, якщо скласти креативну культурно-туристичну стратегію та її маршрути, починаючи з карт, готелів тощо. Створення «Карти культурного туризму» столиці обов’язкове. Готелі і карти бажано зорієнтувати вже на Євро-2012 — це час інвесторів. Зрозуміло, в цю туристичну карту вводяться не лише архітектурні, храмові споруди, а й унікальні бібліотеки, галереї, музеї, центри інтелектуального життя і культурних індустрій. Світове уявлення про Київ має будуватись на символах наших кульмінацій усіх часів і всіх народів, які їх складали. На позитивній енергії нашої історії. Приклади позитивних образів своїх країн вдало відтворили такі столиці, як Відень чи Прага. Новітні інформаційні технології мають бути задіяні для провокації європейської (і не тільки) уяви.

Друге. Враховуючи стратегічну роль таких мистецтв, як театр, академічна музика, нові форми актуального діалогу на перехресті культур, і високо оцінюючи ініціативу міста з фестивалями Лифаря, Горовиця та іншими музичними міжнародними форумами — Київ більше не може задовольнятися театральними фестивалями маргінального типу, до яких значною мірою з багатьох причин належить, на жаль, і «Київ травневий». Столиця має створити статусний європейський театральний фестиваль (хоча створити його може й сильний регіон) на кшталт Авіньйонського, Единбурзького чи якоїсь зовсім нової форми.

Скажімо, це може бути «проблемний» чи, сказати б, «персональний» фестиваль, концепцію якого закладає власне проблема чи персона. Це може бути Шекспір і, відповідно, — Шекспірівський фестиваль, Курбас — і фестиваль його евристичних ідей.

Це може бути цікавий фест ідей українського бароко, не вичерпаних і донині. Бажано, щоб він був розрахований на багато років і вбирав усі світові інноваційні теорії та технології. За формулою такий театральний фестиваль необов’язково обмежується театром, він має відповідати мультисистемним викликам. Адже нині театр синтезує в собі і кіно, і актуальне мистецтво, і акустичні новації, і медійні технології, і оригінальні ландшафтні пошуки, і діалоги (скажімо, «Країни мрій» Олега Скрипки з іншими персонажами пошукових зон). Такий фестиваль включатиме як звичні майстер-класи режисерів, художників, клубні обговорення актуальних проблем, дослідження глядача і художні провокації — так і художньо-наукові ризики, що провокують рух традиції.

Це — окрема програма. Можна весь фестиваль присвятити, скажімо, лише одному феноменові нашої історичної пам’яті — наприклад, Кирилівській церкві, з виставами за «Словом о полку Ігоревім», із новими музичними версіями історії XII ст. і подальших, зі спеціальними виставковими площами Рисувальних шкіл, пов’язаних із цією пам’яткою, — М.Мурашка чи М.Врубеля. Тобто провідний фестиваль може бути мультихудожнім і мультиестетичним… Із пропозицією тотальної культурної стратегії-експансії. Назва, символ, герб, гімн такого фестивалю мають слугувати провокації стильного, аристократичного іміджу України та її столиці, як це вже бувало в історії. З цим завданням чудово впоралися б модернізовані національні творчі спілки, де найбільше генераторів художніх ідей: такого типу великі престижні проекти мусять стати саме їхніми пріоритетами.

Третє. Наразі йдуть про­цеси децентралізації та накопичення ресурсу, в тому числі культурного, поза центром, — як фабрика Конвей-Міл у Белфасті чи газовий завод — Вестергасфабрик в Амстердамі, наші регіони можуть відібрати «столичний» культурний імідж у Києва. Процес цей уже пішов. І це добре. Але й прикро: Київ із його профіцитним бюджетом та величезними можливостями для меценатів досі не має потужного культурного Фонду (як його мають Нью-Йорк, Токіо, Париж, Лондон). А Донбас цю справу ось-ось завершить.

Четверте. Запропоную й аналіз переважаючих символів, картин світу, культурних «жестів» столиці України. Потрібна спеціальна Програма її етичних і моральних «нормативів», що вбирають у себе як національно-культурну специфіку міста, так і його рух до універсальності, відкритості.

Звичайно, було б несправедливо не помітити того доброго, що зроблено для культури: і збільшення розмірів мистецьких премій, і фінансування деяких міжнародних проек­тів та спеціалізованих мис­тецьких навчальних закладів, комп’ютеризація музеїв та бібліотек; проект київського аукціону живопису; вшанування пам’яті Михаїла Булгакова, Сергія Бондарчука, Максиміліана Волошина, Шота Руставелі; тепер ось ідеться про комплекс Казимира Малевича. Це все симптоматичні знаки на київській мистецькій карті, які наближають її до європейських стандартів. Уточню, що для мене «стандарт» походить від слова «арт» — мистецтво.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК