УВЕСЬ ЦЕЙ ДЖАЗ

Третій міжнародний фестиваль джазової музики «Джаз-карнавал в Одесі-2003», у буквальному значенні слова, вирував у Південній Пальмірі аж чотири дні. Та не лише концертні зали, а й відкриті майданчики та вулиці Одеси стали місцем колоритного свята музики. Так, біля пам’ятника Леоніду Утьосову (відому фразу маестро, що джаз народився в Одесі раніше, ніж в Америці, перехожі повторювали на всі лади) грав ростовський диксиленд «Дикси-Френч», Дерибасівською та Приморським бульваром пройшов парад оркестрів, Думською площею дефілювали звабливі барабанщиці, а наприкінці фестивалю музиканти на бричках і ретроавтомобілях з’їздили навіть на Привіз, де своєю грою потішили і покупців, і продавців... На майданчику перед ресторанчиком «Кларабара» у Міському саду проводилися ночами джем-сейшни. Втім, на думку київського джазового оглядача Олексія Когана, одного з ведучих фестивальних концертів, готувати вечори спонтанної імпровізації потрібно заздалегідь і старанно, щоб не пускати на самоплив і не провокувати музикантів на самодемонстрацію, що стає заміною спільної творчості... А в цілому «Клуб високої музики» під керівництвом джазового піаніста та композитора Юрія Кузнєцова у співдружності з продюсерським центром Михайла Фрейдліна потрудилися вкотре на славу, передбачивши багато чого. Зокрема бажання одеситів слухати різний джаз — від мейнстріма, невичерпних фантазій на теми «вічнозелених» «Каравану» або «Садись в поезд «А», «Джорджії» або «Сі-джем блюз» до авангарду, бі-бопа, джаз-року і фольклору в джазовому опрацюванні. Сто музикантів із восьми країн забезпечили розмаїтість вражень. Над відкритою сценою перед театром опери та балету з нагоди гала-концерту підняли прапори України, Росії, США, Канади, Франції, Німеччини, Білорусі та Австралії. Цілком несподівано для організаторів між прапорами з’явився білий голуб, який залетів, очевидно, із даху театру, щоб уособити дух миролюбства та співтворчості, який панував на «Джаз-карнавалі» всі ці дні.

Вже названий Олексій Коган і його московський колега Михайло Митропольський не шкодували добрих слів на адресу учасників, чи то був легендарний біг-бенд Олега Лундстрема під управлінням Георгія Гараняна («родзинкою» півторагодинного виступу цього колективу стала віолончель лауреата конкурсу Чайковського Бориса Андреянова в унікальному Концерті для віолончелі з джазовим оркестром німецького композитора Фредеріка Кульпа), квартет «Ми з джазу» під керуванням Анатолія Кролла чи молодіжно-епатажний «Лера Гехнер-бенд» (Німеччина—Росія), який до того ж застудився внаслідок необачних купань в осінньому одеському морі. На жаль, з оголошеного в програмі тріо Аркадія Шилклопера були присутні лише росіяни Володимир Волков (контрабас) і Сергій Старостін (вокал, духові інструменти). Сам Шилклопер зайнятий справами, пов’язаними з еміграцією в Німеччину, але, за словами Михайла Митропольського, у майбутньому знаменитий валторніст, як і раніше, буде репетирувати, записувати музику й виступати на фестивалях із колегами, його відсутність тимчасова... Втім, Волкову і Старостіну допомогли справити враження на публіку, яка зібралася на концерт у залі Одеського українського музично-драматичного театру імені Василя Василька, піаніст Юрій Кузнєцов, а також гості з Франції барабанщик Бруно Токкане (як заявив Бруно зі сцени, його бабуся була одеситкою) і кларнетистка-саксофоністка Катрін Делоне. Не всім, у тому числі автору цих рядків, близьке поєднання п’ятнадцятикуплетних російських пісень із турецьким колоритом фраз саксофона, які для більшого резонансу випускалися в цинкове відро. Та плюс ще пориви в мейнстрім із боку контрабаса і звуковий хаос, що видавав рояль, на якому грали переважно як на арфі. Байки Крилова про невдалий квартет і Лебедя разом із Раком («пятится назад») та Щукою («тянет в воду») не цитував у залі лише лінивий. Але джаз — це свобода, ось і музиканти були вільні в цьому складі й на цьому матеріалі виявляти себе, що й відбулося на очах у фестивальної публіки.

Три концерти в залі українського музично-драматичного театру тривали не менше трьох із половиною годин кожний. Оригінальну авторську музику, злегка розведену опрацюваннями популярних джазових тем, представили Er. J. Orchestra (Київ) і вокальний ансамбль із Білорусі «Камерата». А ось американсько-канадське тріо у складі Стівена Хайнса (контрабас), Джона Селмона (рояль) і улюбленця фотографів чорношкірого ударника Томаса Тейлора-молодшого потішило стилістичною близькістю авторських композицій та мейнстріму у власному виконанні (стверджую як консервативно налаштований слухач).

На гала-концерті, як і на інших відкритих майданчиках, зрозуміло, звучала переважно музика іскрометна, оптимістична, мажорна, тут показали себе й одесити, що виступали не в театрі, Тетяна Боєва (вокал), зовсім юна і тому зворушлива співачка Наталя Оцабрик, лауреат двох джазових конкурсів пам’яті Ростислава Кобанченка, молодіжний біг-бенд під керуванням Миколи Голощапова. Ну й не обійшлося без феєрверка, після якого настав фінальний джем-сейшн.

А потім ... Потім було усвідомлення того, що до «Джаз-карнавалу в Одесі-2004» ще жити весь рік. І цей момент істини веселим не був. Утім, дай Боже здоров’я і наполегливості генеральному продюсерові Михайлу Фрейдліну, чиїми стараннями проводиться це абсолютно збиткове, але таке любиме одеситами свято джазу, яке неважливо де народилося. Нехай не всі слухачі припліскують на слабку частку такту, а не на сильну (зрештою, і на симфонічних концертах в Одесі вічно хтось аплодує між частинами твору), зате в їхніх очах палає азарт, їм хочеться цієї надзвичайної музики, яка на всі лади стверджує, що жити все-таки варто...