Одеська кіностудія: Місце зустрічі чи Ліквідація?

У приватні руки може перейти Одеська кіностудія, яка щойно відзначила століття.

Як стверджує член наглядової ради кіностудії і представник приватних співвласників Олександр Ткаченко, вже розроблено комплекс заходів із модернізації підприємства.

Донедавна 50% + 1 акція кіностудії належали державі, 50% без однієї акції - ТОВ "Нова кіностудія", яку пов'язують із підприємцем Ігорем Коломойським. 3 жовтня Верховна Рада України прийняла закон, який знімає заборону на приватизацію 50% акцій, що залишаються у власності держави.

За цей законопроєкт проголосували 253 депутати, у тому числі Горенюк, Дмитрук, Діденко, Колебошин, Костін, Леонов, Ткаченко, Шинкаренко і Чернявський зі "Слуги народу". Решта одеських нардепів законопроєкту не підтримали: утримався, наприклад, "слуга народу" Олег Колєв, не голосували Микола Скорик із "Опозиційного блоку" й Анатолій Урбанський із групи "За майбутнє", а Олексій Гончаренко з "Європейської солідарності" Порошенка голосував проти.

5 жовтня громадська організація "Гільдія кінематографістів Одеси" подала президентові України Володимиру Зеленському протест проти скасування мораторію на приватизацію Одеської кіностудії. А 15 жовтня режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Леонід Павловський оголосив голодування, протестуючи проти планів влади.

Звісно, голодування - не метод, але режисер уже вичерпав професійні способи протесту. У 2004 р. він зняв фільм "Ефект присутності", де артисти в кадрі журилися через неможливість зніматися у своєму кіно, на своїй кіностудії. Блискучим фільм не назве навіть найбільш доброзичливий критик. І, відверто кажучи, попри всю повагу до голодуючого автора, не хотілося б, аби держава надалі витрачалася на такі проєкти. Брат-близнюк Леоніда Ілліча, кінорежисер Олександр Павловський (на жаль, нині покійний) свого часу круто вирішив творчу проблему, виїхавши до Москви й там створивши низку популярних комедій для дорослих та дітей.

Чи варто так уже перекреслювати нинішню діяльність кіностудії? Не чи слід кінематографістам бути лояльнішими до підприємства?

Як неодноразово і публічно запевняли Олександр Ткаченко та директор установи Андрій Осипов, триває пошук нових унікальних технологічних рішень, є плани реконструкції павільйонів, ведуться перемовини з американською компанією про забезпечення кіностудії сучасними технологіями озвучування та приглушення шумів, що дасть можливість завантажувати кіностудію замовленнями весь рік. Надаючи якісну матеріально-технічну підтримку продюсерським компаніям, кіностудія могла б існувати цілком успішно.

Та є нюанс: застаріле обладнання, непридатні для використання костюми зі сховищ, непоєднувані з сучасними технологічними процесами павільйони (правда, їх же обіцяють реконструювати), а в залах для проведення кастингів, роботи знімальних груп у зимову пору року страшенно холодно.

За словами Ткаченка, керівництво веде перемовини з низкою інвесторів, готових вкласти серйозні гроші у відродження легендарного підприємства, але тільки після приватизації. А одеські кінематографісти бояться й можливого продажу землі, - ну хто й кому завадить продати землю під будівлями та павільйонами? Що буде тоді? Нагадаємо: земля, на якій стоїть кіностудія, зовсім їй не належить, перебуває в муніципальній власності міста, яке й отримає можливість нею торгувати. А якщо можливість збіжиться з бажанням?..

Той-таки Леонід Павловський дивується: чи так уже треба приватизовувати Одеську кіностудію, якщо, скажімо, Мосфільм залишається у власності держави й нормально при цьому працює? Сьогодні для керівництва бізнес-співпраця з російськими партнерами неактуальна, у них є бажання працювати на європейський ринок.

А ось чи захочуть європейці дивитися фільм режисера Костянтина Коновалова "Пам'ять сонця" - про задунайського козака Андрія, шо рятує батька своєї коханої? Або запланований повнометражний фільм Віллена Новака про окупацію Маріуполя "Тепер я турок, не козак", на який держава обіцяє виділити 37 мільйонів гривень? Є у планах фільм про Олександра Довженка "Режисер" (автори сценарію - Костянтин Коновалов і Сергій Тримбач, режисер - Костянтин Коновалов), серіал "Анатра Анасаль" Бати Недича (сценарій, знову ж, Костянтина Коновалова) і українсько-болгарська стрічка "Край ріки" Васила Баркова. Поживемо - побачимо.

Що стосується переобладнання, то, за словами Андрія Осипова, американська компанія Golden Gate готова взяти участь у запуску постпродакшена повного циклу в частині адміністративної будівлі кіностудії, де теж можна побудувати монтажний цех і кольорокорекцію, сучасний звукоцех і дата-центр. Що зовсім не виключає створення на території підприємства повноцінного музею кіно у вигляді збереженого будинку Сан-Донато і кількох старовинних павільйонів для історії. З цього пункту в керівництва кіностудії розбіжностей із місцевим відділенням Спілки кінематографістів немає. Але, схоже, тільки з одного цього пункту.

* * *

Ось кажуть: століття кіностудії. Так яке там століття?! Перший вітчизняний фільм тут зняли ще 1907 р. Насправді одеське кіно веде відлік своєї історії з приватного кіноательє "Мирограф" на Французькому бульварі, 16 - підприємства фотографа Мирона Гроссмана.

В 1914 р. з'явилося фотоательє "Мізрах", у зйомках задіяли акторів Єврейського театру. В 1918 р. харків'янин Дмитро Харитонов побудував павільйон зі скляним дахом на Французькому бульварі, 33 для зйомок фільмів з участю Віри Холодної. А у квітні 1919 р. в Одесу ввійшла Червона армія, і військові оператори зняли стрічку "Взяття Одеси". Відбулася націоналізація всіх приватних кіноательє, звідки й виникла дата століття.

Поки розмежовувалися з російськими партнерами і відхрещувалися від радянського минулого, якось так сталося, що авторські права на зняті в Одесі в часи СРСР фільми "Весна на Зарічній вулиці", "Приходьте завтра", "Чародії" та інші популярні фільми, які регулярно демонструють телеканали країн колишнього Союзу, приватизував один із колишніх директорів кіностудії, а вони могли б давати дохід підприємству…

…Та годі про сумне. Цими днями в легендарній паризькій Сінематеці (найбільший у світі архів фільмів) проходить ретроспектива фільмів народної артистки України одеситки Кіри Муратової. Французи подивляться 16 фільмів. Ретроспектива, організована Українським інститутом і Довженко-Центром, триватиме до 20 жовтня. По завершенні ретроспективи в Україну повернеться знятий Кірою Муратовою в 1992 р. фільм "Чутливий міліціонер", який зберігається в Сінематеці.

Отож Європа все-таки помічає одеську кінопродукцію, правда - не кожну. І якщо вже говорити про круглі дати, то у 2019 р. варто нагадати про тридцятиріччя "Дежавю" Юліуша Махульського й "Астенічного синдрому" тієї ж Кіри Георгіївни, сорокаріччя фільму "Місце зустрічі змінити не можна" Станіслава Говорухіна, шістдесятиріччя "Спраги" Євгена Ташкова й "Зеленого фургона" Генріха Габая.

Чи знімуть в Одесі у двадцять першому столітті фільми такі ж популярні й достойні? Хотілося б сподіватися. Поки що цього не сталося.