Уся Влада — театру

На Міжнародному театральному фестивалі Fitag (Іспанія) помітний успіх супроводжував українську виставу - пластичну драму "1984". Це проект молодої талановитої української режисерки Влади Білозоренко. Її вистави йдуть у Херсонському театрі ім. М.Куліша, а також у столичному Молодому театрі, у "Золотих воротах" ("Це все вона", "Митина любов").

Хореограф проекту "1984" - Катерина Лук'яненко, головні ролі виконують актори театру-студії Splash. А ось режисерська розробка проекту - Влади Білозеренко. Дівчини, яка впевнено й досить успішно займається "чоловічою професією", тобто театральною режисурою. Недавно вона навіть стала володаркою президентського гранта (на постановку п'єси І.Кочерги "Свіччине весілля" у Херсоні).

Чому "1984"? Причому - без слів? Судячи з усього, знаменитий роман Джорджа Орвелла (1949) цікавий кожному новому поколінню, яке шукає і відстоює свободу. Адже один із меседжів книжки саме й пов'язаний зі свободою особи. Така собі формула - "двічі по два - чотири". Як концепт здорового глузду, коли вільно можна сказати, що "двічі по два і є чотири", а не двадцять п'ять, до чого примушує тоталітарне суспільство.

- Владо, тож усе-таки - чому саме цей знаменитий роман вас зацікавив у наш час? Є паралелі з сучасністю? Чи це просто данина великій книжці і Великому Брату?

- Я читала книжку, навіть не думаючи про постановку. Але дочитавши, зрозуміла: тема, думка, сіль ідей Орвелла - це те, що відбувається з людиною сьогодні, вчора і завжди. Вирішивши ставити цей матеріал, я відразу сказала акторам, що вистава не повинна бути про конкретну країну, вона має бути про людей, тобто про нас, про тих, хто стає сторінками історії.

- У вашій виставі "1984" немає професійних акторів. За яким принципом, у такому разі, ви формували творчий склад, до яких рис апелювали в тих чи інших виконавцях?

- Виставу було поставлено в театрі-студії Splash, там навчаються люди різних вікових категорій і різних професій. Саме з них ми й вибирали акторів для вистави - за природними акторськими і хореографічними даними.

- У чому особливість іспанського фестивалю Fitag? Як ви потрапили туди? І чи правда, що українську постановку "без слів" приймали захоплено?

- Fitag - Міжнародний іспанський фестиваль аматорських театрів. Там були представлені різні країни й регіони - Польща, Ізраїль, Каталонія, Уругвай, Латинська Америка. Україна вперше брала участь у цьому фестивалі. Там я побачила і "звичайні" постановки, і вистави, що зривають дах, як, наприклад, пластична історія за мотивами великої п'єси Семюеля Беккета "Чекаючи на Ґодо", показана одним із польських театрів. Повірте, це було щось! У нас в Україні не завжди такий високий професійний рівень побачиш навіть у національних театрах.

Наш вистава "1984" справді пройшла в Іспанії дуже добре. До нас на перегляд завітали представники багатьох країн. Ця вистава була зрозуміла абсолютно всім, оскільки ми грали без слів. Повірте, всі без винятку учасники фестивалю визнали "1984" головною подією цього іспанського форуму. Іспанці навіть узяли наші контакти, щоб згодом приїхати в Україну та ближче поспостерігати за нашим театральним процесом. Нам надійшли запрошення приїхати в Монако, Чилі, Польщу.

Одне слово, Україна заявила про себе. І це чудово! На таких фестивалях стираються грані "я популярний режисер/актор, а я не дуже; про мене написали в трьох київських газетах і постах у ФБ, а про мене - в 33"... Все це не має жодного значення за кордоном. Головне - результат, якість проекту. І, звичайно, головне - щиро й виразно заявити про свою країну.

- Яка подальша доля проекту? Чи буде він показаний на інших фестивалях?

- Так, керівництво студії планує показувати виставу в Україні та за її межами.

- Уже кілька київських театрів анонсують ваші постановки в новому сезоні. Якщо можна, докладніше про найближчі роботи.

- У жовтні розпочинаю постановку в театрі "Золоті ворота". Це п'єса Павла Ар'є "Кольори". Мене особисто ця п'єса дуже зачепила, бо сама п'єса - глибока. А в лютому розпочинаю постановку в Молодому театрі. Це буде одна з найпотужніших сучасних французьких п'єс. Назву поки що не хочу афішувати, як і акторів-зірок, які будуть зайняті в цій роботі.

Знаєте, я дуже вдячна і Херсонському театру, і Київському Молодому театру, і "Золотим воротам", які дають молодим режисерам можливість ставити, щось доводити. Можливість розкривати себе, акторів, різні п'єси.

- Не секрет, що робота молодого режисера сьогодні економічно вигідна, швидше, у кіно та в серіалах. А як бути молодому режисерові в театрі? Як шукати додатковий заробіток, якщо не вистачає гонорару за постановку?

- Молодому режисеру в театрі справді непросто (коли говорити про матеріальну складову). Але чим більше робиш, тим більше встигаєш! Альтернатива - педагогіка (якщо ти відчуваєш у собі готовність, силу та впевненість займатися цим). Звісно ж, мені хочеться вірити, що незабаром професія театрального режисера в Україні стане такою ж матеріально престижною, як в і Європі. У мене є родичі в Англії, і, коли я в них гостювала, англійські друзі чомусь вважали мене неймовірно багатою дівчиною! "Ти ж режисер!" - казали вони. Виявляється, у них ця діяльність дуже добре оплачується. Сподіваюся, і в нас колись оплатять.

- Владо, у столиці відкрився новий театральний сезон. На які київські вистави (і конкретно - яких режисерів) особисто ви рекомендували б звернути увагу нашим глядачам? Тобто - яким роботам віддаєте перевагу в сучасному українському театрі?

- Знаєте, мені цікаво дивитися вистави "взагалі", як такі. Цим виставам може бути і кілька місяців, і сто років. Серед новинок столичного репертуару, безумовно, виділю "Однорукого" та "Любов людей" у Молодому театрі. Обов'язково варто подивитися "Наташину мрію" в "Золотих воротах". Уже майже двадцять років "Мелкому бесу" у Театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра (режисер Юрій Одинокий). І якщо ця назва раптом з'явиться в афіші - не треба пропускати. Вистави Андрія Білоуса, Дмитра Богомазова, Стаса Жиркова, Максима Голенка - завжди цікаві, тому їх теж не можна пропускати. Взагалі, в Україні сьогодні є багато талановитих режисерів. Просто, очевидно, і глядачі, і критики, і колеги не завжди встигають усе подивитися і всіх роздивитися. Отож вибір великий. І в кризу українського театру я не вірю.