У "першій столиці" оголосили війну історичним пам'яткам

У той час як харківський мер Геннадій Кернес погрожує переламати руки й ноги кожному, хто торкнеться монумента Леніну, в його рідному місті просто на очах знищуються знакові для Слобожанської столиці історико-архітектурні пам'ятки.

Нещодавно харків'яни вийшли на акцію протесту проти знесення двох історичних особняків у центрі міста. Публікації в ЗМІ про те, що місцева влада навмисне доводить до аварійного стану старовинні будівлі, викликали шквал обурення громадськості.

На сьогодні в Харкові зберігся лише один будинок, де зупинявся і за самоваром у дружньому колі наспівував Федір Шаляпін. Тут співав і Олександр Вертинський. До революції тут збиралася прогресивна харківська інтелігенція. Відбувалися творчі вечори, концерти.

Невеличкий будинок на вулиці Чубаря, 7/9, городянам переважно відомий завдяки тому, що в ньому бував великий російський бас. У 2004 р. на будинку нарешті встановили меморіальну табличку на згадку про слобожанський слід Шаляпіна.

Але для істориків-краєзнавців особняк примітний іще й тим, що тут жив видатний лікар-отоларинголог Степан Гаврилович Сурукчі. Саме він, коли ні російські, ні західні медичні світила вже нічим не могли допомогти, зумів відновити голос Федора Івановича, за що той був усе життя йому вдячний. Згодом Шаляпін і Сурукчі заприязнилися, а коли славетний співак приїжджав до Харкова, то щоразу відвідував лікаря-меломана.

Втім, внесок самого професора Сурукчі в історію Слобожанської столиці неоціненний. На його рахунку тисячі врятованих життів. Він ставив на ноги, здавалося, безнадійно хворих. Лікував запалення мозкової оболонки, внутрішньочерепні ускладнення, витягував сторонні предмети з верхніх дихальних шляхів... У Харкові читав колегам безоплатні курси лекцій з нового тоді напряму медицини - отоларингології, двічі на тиждень вів благодійний прийом у клініці Червоного Хреста, відкрив амбулаторний прийом у дитячій терапевтичній клініці, проводив унікальні операції. Деякі хворі жили у професора вдома, благо житлові умови дозволяли.

Просторий особняк лікар придбав у потомственого почесного громадянина М.Ващенка. Після революції змушений був віддати його державі. Відтоді реконструкцією фасаду ніхто не опікувався: це ж не пам'ятник Леніну, на ремонт якого з міського бюджету Харкова у 2009 р. було виділено 296 тис. грн.

До речі, цей будинок становить не тільки історичну, а й архітектурну цінність. Сто років тому тут була гарна веранда, всередині - мармурові сходи. Ангел на даху досі підтримує розбиту вазу (за однією з версій, вона з самого початку була задумана як розколота).

Тривалий час тут була бухгалтерія РВНО, а харківська інтелігенція безуспішно намагалася створити в цьому особняку Шаляпінський музей. Але в остаточному підсумку - знаменитий будинок Сурукчі в аварійному стані. Нещодавно стало відомо, що його вирішено знести. Власники, які накинули оком на будинок у центрі міста, настільки недалекоглядні, що навіть не розуміють - ремонт історичного особняка з подальшим перепродажем приніс би їм неабиякий прибуток.

Харківський мер, зазвичай чудово обізнаний у питаннях міської власності, добре знає ситуацію з будинком на Чубаря, 7/9, але з якихось тільки йому відомих причин не втручається.

Аналогічна ситуація склалася ще з одним знаковим для Харкова будинком - на Мироносицькій, 11, відомим краєзнавцям як особняк історика Владислава Бузескула, а пересічним городянам з 1965 р. - як Палац новонароджених.

Кілька років тому реєструвати дітей там припинили, оскільки приміщення комусь сильно сподобалося. Зараз його теж спеціально доводять до аварійного стану, щоб пустити під знесення. Імена видатного дослідника античності Бузескула, його друга математика Ляпунова, архітектора Величка, лікаря Гіршмана, боюся, цим нуворишам нічого не скажуть.

Думаю, мало кому навіть з простих харків'ян відомо, що будиночок на перехресті Сорокінського провулка (тепер вул. Гіршмана) і вулиці Рівності і Братерства (пізніше Дзержинської, а нині, як і "в дівоцтві", Мироносицької) тривалий час називали будинком Бузескула. Історики навіть клопоталися про те, щоб установити меморіальну дошку на згадку про дослідника стародавнього світу, але довести до кінця своє починання не змогли.

Тим часом Владислав Петрович Бузескул, котрий написав класичні праці "Вступ до історії Греції", "Перикл", "Історія афінської демократії", був іще й патріотом Харкова, одним з тих університетських професорів, які намагалися чесно співпрацювати з радянською владою у підготовці наукових кадрів. Але послідовники ленінських ідей спочатку відсторонили від керівництва університетом ректорат, потім у березні 1919 р. призначили керувати ВНЗ комісарів зі студентів-комуністів і, зрештою, заарештували кількох видатних учених, у тому числі одного з учнів Бузескула - професора Андрія Вязігіна.

Пізніше чекісти вивезли цвіт наукової еліти Харкова в Росію і розстріляли. Бузескул був у групі професорів, які підписали восени 1919 р. "Відозву російських учених до Європи", в якій усьому світу розповіли про політику більшовиків і репресії.

Звісно, санкції не забарилися. Бузескула заарештували, і лише втручання Луначарського дозволило зняти з історика обвинувачення у причетності до так званого Національного центру. У травні 1920 р. ученого звільнили, але й після реабілітації він не відмовлявся від своїх слів, а під кінець життя вірні ленінці звинувачували Бузескула у "формалізмі". Відомо, що в його будинку бував математик О.Ляпунов - нещодавно йому поставили пам'ятник біля входу в Харківський університет.

Поза сумнівом, Бузескул був знайомий і зі своїм знаменитим сусідом офтальмологом Леопольдом Гіршманом, причому навряд чи цьому факту особливо радів, бо в той час Харків називали "очною Меккою", а невтомний лікар, за спогадами учнів, за все своє життя прийняв близько мільйона хворих. Тож можна припустити, що пацієнти юрмилися й біля воріт особняка Бузескула, оскільки Гіршман лікував стражденних у себе вдома до пізньої ночі.

Будинок на Мироносицькій, 11, теж є пам'яткою архітектури кінця XIX ст. Харківський зодчий В.Величко побудував особняк у стилі неоренесанс: кілька просторих залів усередині, вишуканий двір із садом, альтанкою і фонтаном - все це ще недавно могли спостерігати громадяни, які реєстрували дітей у Палаці новонароджених. На жаль, будинок Бузескула теж чекає сумна доля перетворення на руїну, після чого на його місці побудують нові апартаменти...

У світлі майбутніх виборів у столиці киянам було б незайво дізнатися, чим може обернутися байдужість влади до історії рідного міста. Але ж це всього дві адреси, про які є вірогідна інформація, що вищезгадані історико-архітектурні пам'ятки найближчим часом кануть у Лету.

Як повідомили в Харківському науково-методологічному центрі охорони культурної спадщини, подібних архітектурних перлин, які опинилися на межі знищення, в "першій столиці" дуже багато. Як їх рятувати, не знає ніхто. Схоже, хтось на найвищому рівні зацікавлений у тому, щоб вони припинили своє існування.

Музикознавці б'ють на сполох. Фактично зруйновано особняк Іллі Слатіна на Пушкінській, 55, де часто гостювали Петро Чайковський, Сергій Танєєв, Антон Рубінштейн та інші видатні композитори. Всі документи зібрано й передано до прокуратури, але реакції жодної. На межі зникнення і будинок на Сумській, 28, де, як припускають, народився і жив до 1900 р. "український Рахманінов" Сергій Борткевич (композитор європейського рівня; в
1900 р. виїхав в Австрію і тому, на жаль, мало відомий в Україні). Список можна продовжувати.

Звісно, за відсутності в Харкові опозиційних ЗМІ, боягузтва чиновників, покликаних охороняти культурну спадщину, наплювацького ставлення влади до думки краєзнавців зокрема й інтелігенції загалом, розраховувати на широкий суспільний резонанс у "першій столиці" не доводиться. Проте, незважаючи на скепсис, харків'яни вже почали захищати історичні пам'ятки і збираються робити це далі. Розгорнуто кампанію в ЗМІ, триває збір підписів, біля стін будинків, які на межі загибелі, планують провести концерт. Сподіватися на міжнародну спільноту, здоровий глузд чи реакцію столичних бонз навряд чи варто, але дзвонити в усі дзвони таки треба, щоб не було соромно перед нащадками за втрачену історію.

Фото Михайла ПАВЛЕНКА