Танці скінчилися. Всім дякуємо!

Швидко минає не тільки молодість. А й усе хороше на вітчизняному телебаченні. Днями оголосили про закриття проекту СТБ "Танцюють всі!". Проекту якісного, творчого, невульгарного, суспільно корисного.

Насправді відтанцювати, відсудити, відхореографувати й відкреативити 9 сезонів - і праця, і термін немалі, в усіх сенсах - достойний. Хоча в історії міжнародних телевізійних пригод бували марафони й довші, коли згадати, наприклад, багатотисячний ефір телевізійної "Санта-Барбари" (інший формат, але теж шоу). Гендиректор СТБ Володимир Бородянський у завершальному комюніке офіційно повідомив, що за 9 років відкрито неймовірну кількість талановитих хореографів і танцівників, а разом із цим телепроектом виросло покоління, для якого танці стали смислом життя та професії.

Розвиваючи ці думки, від себе додам - саме про користь таких проектів: танці все-таки стали чимось більшим, ніж просто телевізійна розвага мас, і спровокували в Україні тотальну моду на танці, хореографію, навіть на певний хореографічний стиль життя (якщо дозволено так сказати). За 9 сезонів цей формат породив стільки приватних, іноді - прекрасних хореографічних шкіл та студій у країні, що натішитися цим неможливо. Оскільки учасники телепроекту заваблювали юних і старших - у красу рухів, у пластику переживань, у тілесну й душевну гармонію. Таких шкіл-студій, породжених енергією телепроекту, якщо не помиляюся, сотні. І вже краще такі школи, природно, ніж наркокубла та бандформування, створені деякими телевізійними "форматами". Якщо хтось із шанувальників цього проекту додумається встановити пам'ятну табличку на офісі СТБ на спомин про почилі "Танці", то це може бути не табличка, а ціла бетонна плита, на якій срібними буквами викарбують імена багатьох харизматичних суддів-хореографів і, звісно ж, переможців. Серед суддів, наприклад, - Раду Поклітару, Влад Яма, Франциско Гомес, Олексій Литвинов (Царство йому небесне), Таня Денисова, Костя Томільченко, Алла Давидівна Рубіна. Всі як один! Учасників - море. Всіх не перелічиш.

Після звістки про несподіване закриття "Танцюють всі!" я зателефонував Раду Поклітару й запитав: "Що тобі особисто дав цей проект як художникові й людині?" Раду без жодної іронії відповів:

- По-перше, цей проект дав додаткову популярність моєму дітищу, театрові "Київ Модерн Балет". Люди, які дивилися програму, бачили дядька в телевізорі, а потім, зацікавившись дядьком, ішли до нього в театр, дивилися вистави. Безумовно, цей проект подарував зустрічі з прекрасними людьми. І, звісно ж, не можу не сказати, що два учасники проекту згодом стали працювати у мене в театрі.

"Танцюють всі!" з'явилися на екранах у вересні 2008-го. Ця програма - українська адаптація британського шоу "Ти думаєш, що вмієш танцювати?". Батьки-засновники формату - Саймон Фуллер і Найджел Літко. У США цей проект стартував ще 2005-го.

У цих заслужено компліментарних нотатках також важливо зазначити, що українська версія абсолютно не сприймалася як копія з чужого, в ній була певна своя оригінальна чарівність, посилена харизматичністю ведучих, суддів, юних (і не дуже) талантів.

У ЗМІ з'явилися припущення про причини закриття "dance-телесаги": буцім занадто просіли останнім часом рейтинги. Але це тільки відмовка. У кого це з них (із каналів) особливо видатні рейтинги в наш немирний штучний час? Що, взагалі, дивитися в зомбоящику, крім балакаючих голів на дюжині однотипних телеканалів? За об'єктивними даними, причиною закриття є не висока поезія рейтингу, а низька проза життя. На каналі "немає грошей". Тобто вони є, але з кожним новим видатним економічним підйомом у країні їх стає все менше й менше. Невблаганний мотив економії коштів, закручування фінансових гайок, відповідно - зменшення власного телепродукту - природні наслідки цього самого "немає грошей". Як багатьом відомо, цей-таки діагноз - "немає грошей" - частково перевів і переведе остаточно на підніжний корм (у їхніх масштабах) і телеімперію В.Пінчука, і телерай І.Коломойського, і телецарство Д.Фірташа. "Немає грошей" передбачає надалі пісне телеменю, "черепну коробку телепередач" відмову від яскравих, дорогих багатолюдних постановочних форматів (на кшталт "Танцюють всі!"). Звичайно, добре, якщо на місце вибулих прийде інше, цікаве й корисне. Але поки що не прийде. Бо знизу в телерубку вже стукають: "Це ще не дно!"