У "Мистецькому Арсеналі" розгорнувся масштабний музейний проект - "Тіні забутих предків. Виставка". Це присвята культовому фільму Сергія Параджанова. Сама картина давно стала легендою, розпізнавальним знаком українського кіно. А тріумф стрічки перетворився на трагедію самого режисера: заздрість, переслідування, судилище, в'язниця.
Робота над цим музейним проектом об'єднала арт-центр "Я Галерея", компанію FILM.UA Group, благодійний фонд Бориса Ложкіна і, звісно, "Мистецький Арсенал", у просторі якого ця виставка триватиме до 10 квітня.
Київська прем'єра "Тіней забутих предків" відбулася 4 вересня 1965 р. Це була для багатьох пам'ятна прем'єра. Оскільки Іван Дзюба, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус прямо в залі звернулися до присутніх із проханням підвестися на знак протесту проти арештів українських інтелектуалів. Таким чином, легенда "Тіней" має політичне забарвлення.
Про сам фільм написано гори літератури, ця стрічка - невичерпне джерело для дисертацій, монографій, есе. "Фільм Параджанова - це не музей. Це філософський роздум на тему місця окремої людини в суспільстві. Параджанов відкриває у фольклорі, в обрядах своєрідний ритуал, у межах якого суспільство реагує на трагедію окремої людини. Такий ритуал виростає з суспільного підсвідомого прагнення впорядкувати індивідуальний неспокій, щоб концепція людської долі опинилася в межах гармонійної цілісності, у просторі стереотипу…" Це думка про фільм Януша Газди.
Нинішня виставка в "Арсеналі" - подорож у різні "зони" самого фільму, 9 залів експозиції - як 9 локацій. Творці виставки передбачають різні ракурси, різні погляди на цей фільм. Є розкадрування, зроблене самим режисером. Представлені також невідомі роботи художника картини Георгія Якутовича. Є фото Тіберія Сільваші: він був волонтером на зйомках. Шанувальники фільму знайдуть цікаві проби: на головну роль Івана Параджанов розглядав також російського актора Геннадія Юхтіна (його, фактично, було затверджено), але згодом роль дісталася Івану Миколайчуку. Легенда кіностудії ім. Олександра Довженка - художник Лідія Байкова: вона створила костюми для картини. І, як відомо, музика фільму - це і голос Карпат, і мелодії Мирослава Скорика.
У просторі "Тіней" також роботи сучасних художників - Антона Логова, Андрія Хіра, Тіберія Сільваші, Миколи Малишка.
Гість і безпосередній учасник проекту - видатна українська акторка Лариса Кадочникова, що зіграла в "Тінях забутих предків" одну з головних ролей - Марічки.
- Ларисо Валентинівно, ви, звичайно, знаєте, що Гарвардський університет включив "Тіні забутих предків" і "Колір граната" Сергія Параджанова до списку стрічок, обов'язкових для перегляду претендентам на кандидатський ступінь у кінознавстві… Тобто в усьому світі Параджанов продовжує викликати інтерес.
- Звісно, знаю про це. Надзвичайно рада, що у світі картина не старіє, а навпаки, живе своїм життям. Вражає, що є постійний інтерес до "Тіней". До приголомшливого режисера. І загалом до української поетичної класики.
- І все-таки, в чому секрет магічного тяжіння цього фільму?
- Думаю, причин кілька. По-перше, великий інтерес до самого Параджанова. Адже ще при його житті вважалося, що ця людина унікальна. Навіть "геніальна". Кустуриця назвав "Тіні забутих предків" найкращою картиною світу, а Сергій Параджанов - один із його улюблених режисерів.
Ще одна причина нев'янучого інтересу до "Тіней" - у тому, що наше українське кіно зараз зовсім не на високому рівні (порівняно зі світовим кінематографом). Тому й спостерігається активний інтерес до таких шедеврів, як "Тіні", до інших яскравих картин українського кінематографу того часу.
Адже тоді, в 60-тих, був період ренесансу українського кіно. Весь світ говорив про наше кіно.
І тепер, де б, на якому заході я не була, дізнавшись, що є Марічка з "Тіней", люди просто хочуть доторкнутися до мене вже як до символу, як до щасливого талісману.
У фільмі склався приголомшливий тандем - я, Іван Миколайчук (Іван і Марічка). Наших персонажів називали "Гуцульські Ромео і Джульєтта".
Нещодавно я побувала на виставці Ольги Петрової, туди прийшли студенти, зовсім молодь. Ми говорили з ними про "Тіні". Отож фільм живе своїм життям, якщо зачаровує серця юних шанувальників Параджанова.
- У "Тінях" роль Палагни зіграла актриса Тетяна Бестаєва. Вам відомо, що з нею тепер? Останнім часом про неї майже не чути…
- Тетяна навчалася зі мною на останньому курсі ВДІКу, але була старша. Це обдарована, характерна, потужна актриса. У неї в роду сплетіння кількох національностей. Замолоду була дуже вродливою, чуттєвою, одне слово - сильне акторське начало.
Її творча доля склалася. Вона зіграла багато ролей у театрі Моссовєта, в кіно.
Але щоб дружити - то я ніколи з нею тісно не дружила. Просто спілкувалися. Навіть після успіху "Тіней" ми ніколи разом не їздили на презентації фільму. Пригадую, святкувався ювілей "Тіней" у Москві - в Театрі Параджанова. Вона добре виступала. Ми спілкувалися. Але наші шляхи розійшлися.
- Ларисо Валентинівно, нещодавно ви представляли унікальні колажі, присвячені Параджанову, в одному з київських музеїв. Чому ці твори мистецтва не виставлені у проекті "Мистецького Арсеналу"?
- З кількох причин. Хоча той факт, що ці колажі не будуть представлені на відкритті виставки, трохи ображає мене...
В "Мистецькому Арсеналі" це пояснили тим, що, мовляв, колажі вже виставлялися в іншому місці, а все, що представлене на виставці, відвідувачі побачать уперше.
Хоча… Мене вже давно нічого не дивує в питаннях етики нашого нинішнього творчого життя.
Мабуть, усім відомо, що сам режисер ставився до мене надзвичайне тепло. Тим більше я створювала колажі, присвячені Параджанову, використовуючи речі, подаровані ним самим.
Однак згодом в "Арсеналі" все ж таки пішли мені назустріч. І запропонували вже 3 квітня зробити мій авторський вечір - у рамках експозиції. За що спасибі.
У наш час треба знаходити в усьому позитивні моменти, - мій вечір буде окремим, ексклюзивним…
Створювати "параджановські" колажі мені допомагав один із найталановитіших художників - Ігор Горяний (довгі роки жив в Америці). Він сучасний художник, унікальна особистість.
Ми працювали чотири місяці. Створили 13 колажів. У нас було повне творче єднання. Ми, ніби граючись, створювали свої роботи.
Ігор - цілковито творча особистість. І жодним чином негативно не відреагував на той факт, що наші колажі не будуть представлені на відкритті в "Арсеналі". Головне, що ці роботи вдалі.
- Ви сказали, що в цих колажах використовували речі, подаровані особисто вам режисером.
- Так, це так. Наприклад, шаль золотистого сонячного кольору. Сергій Йосипович повернувся після в'язниці й дуже хворів, однак починав знімати нову картину в Баку. Я йому зателефонувала. Кажу, планую провести творчий вечір у Будинку кіно. І він прилетів спеціально з Азербайджану. Вів вечір Микола Мащенко. Сергій привіз, як завжди, багато подарунків - вино, фрукти. Але… був уже дуже хворий. Під час вечора сидів і мовчав.
А наприкінці вийшов на сцену, накинув мені на плечі цю шаль сонячного кольору. Сказав кілька слів і вийшов.
І ця шаль - у найбільшому колажі разом і поясом, іншими прикрасами, подарованими Параджановим. Також на цій роботі багато фотографій людей, які допомагали Сергієві вийти на волю.
- Минуло понад півстоліття від дня прем'єри "Тіней". Здається, сьогодні виходить безліч фільмів. Але "Тіні" зняті неначе вчора…
- Знаєте, зараз знімається багато серіалів, фільмів - і все в шаленому ритмі. І немає особистісного підходу до кожного актора, який був у Параджанова.
У "Тінях" кожен митець на майданчику максимально викладався - і оператор Юрій Іллєнко, і художник Георгій Якутович, і інші. Це була команда, яка не схожа на теперішніх кіношників.
Але й результат очевидний. Адже кожен кадр у "Тінях" - твір мистецтва. Картина знімалася не за п'ять хвилин, а тижнями. Багато що перезнімалося. Працювалося складно. Вимоги були фантастичні.
Я нічого поганого не кажу про сучасні фільми, у світі знімається приголомшливе кіно. Але "Тіні забутих предків" - ексклюзив. Нещодавно після показу фільму в Лондоні англійці в один голос сказали: такої краси зображення в кіно вони давно не бачили!
Вони виходили із залу зі сльозами на очах. Одне слово, картина викликала приголомшливий інтерес. Я була приємно здивована і вражена виявом емоційності, всупереч поширеній думці про стриманість англійців.