СУМНА ГАРМОНІЯ ТЕНЕССІ ВІЛЬЯМСА

Геніальний, шанований публікою і побратимами за театром, старий і хворий Вільямс, вийшовши з лікарні, написав найулюбленішу свою останню п’єсу «Спектакль для двох», згодом перейменований ним на «Крик». Театральна Америка була від нього в захваті, посилено нахвалювала, але всі дружно вирішили, що поставити й зіграти цю п’єсу неможливо — аж надто складно. Виконавиця головної ролі в постановці, про яку ми говоримо зараз, Лія Ахеджакова, із трудом знайшла текст п’єси на батьківщині драматурга. Блискучий переклад зробив Віктор Денисов, назвавши п’єсу «Соняшники».

Це перша постановка п’єси в Росії, хоча сумна історія її «мандрівок» по театрах країни нараховує кілька десятиліть. Її репетирували Алла Демидова й Володимир Висоцький. Двадцять років тому молодий Віктор Гвоздицький і Тетяна Шестакова готувалися зіграти її в постановці Льва Додіна. Потім, переїхавши в Москву, Гвоздицький репетирував п’єсу з Катериною Васильєвою під керівництвом Ками Гінкаса. І, нарешті, безумно сміливий продюсер Лії Ахеджакової — Юхим Спектор, запросивши для постановки Бориса Юхананова, дав переслідуваній фатумом п’єсі сценічне життя.

Прем’єра відбулася в Москві 2 квітня, спектакль із приголомшливим успіхом було показано в Росії та за кордоном, побував на кількох престижних театральних фестивалях, зокрема на шанованому театралами «Балтійський Дім» і, незважаючи на свою складність, одержав високу оцінку глядачів та професіоналів.

Попри дисгармонію, що панує в душах героїв, брата й сестри, Феліче та Клер, котрих, як уже зрозуміло, грають В.Гвоздицький і Л.Ахеджакова, «Соняшники» — давно небачене, гармонійне театральне видовище. Режисерське рішення Юхананова, у якому «сплелися дві катастрофи — дитинства й театру», виводить на перший план акторів. Відкинувши звичну романтичну мелодику, Віктор Гвоздицький поліфонічний, як бахівська меса, а Лія Ахеджакова відкриває нам свій талант великої трагічної акторки. Незвично? Але заворожує, як вічно мінливий морський прибій. Невід’ємними складовими є: тривожна тендітність сценографії та підкреслений романтизм костюмів Юрія Харікова, музика Володимира Тарасова, що створює незвичайну, напружену ауру, віртуозне світло Володимира Уразбахтіна і надзвичайно складний, змінюваний під цим світлом грим.

«Соняшники» — це театр у театрі, гра й життя, біль творчості і страх самотності, видовище й нескінченна робота душі. Ви готові? Тоді приходьте, не пошкодуєте.