СУМНА ГАРМОНІЯ ТЕНЕССІ ВІЛЬЯМСА

13 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати
Bипуск № 48, 13 грудня-20 грудня 2002р.
Відправити
Відправити

Навіть на тлі глобальних гастролей у Києві таких московських театральних «китів», як Ленком і Театр ім...

Навіть на тлі глобальних гастролей у Києві таких московських театральних «китів», як Ленком і Театр ім. Є.Вахтангова, очікувана 21 та 22 грудня в приміщенні Театру ім. І.Франка прем’єра «Соняшників» Тенессі Вільямса, на мій погляд, може стати розкішним передноворічним подарунком справжнім театралам.

Придумали й дарують його киянам та гостям столиці продюсерська компанія «Альянс Шатро» на чолі з Оленою Волошиною, котра вже зарекомендувала себе «Російськими сезонами в Україні». Представивши (і не раз) нашому глядачеві найкращі зразки балетного та оперного мистецтва — Маріїнський і Большой театри — компанія розширила рамки «Російських сезонів» театральними кінопоказами російського кіно та найновішими і найцікавішими драматичними постановками останнього часу. «Соняшники» у трактуванні добре відомого своїми режисерськими новаціями Бориса Юхананова, учня неповторного Анатолія Васильєва, — перший досвід драматичних «Російських сезонів». Згідно з вимогами, що висуваються до їхнього продукту, — 100-відсотковий смак і якість — ці гастролі в Києві підтримала компанія SANDORA. А пригощати московських гостей вирішили ресторани «Видубичі» й «Токіо».

У гонитві за новим глядачем — адже старий, думаючий, соціально принижений і економічно безперспективний, у театр ходить рідко — режисери й новонароджена каста продюсерів навперейми вихолощують із театру таїнство, що змушує душу трудитися, часто перетворюють його на дешеве шоу. Безумовно, сьогоднішнє звертання до драматургії Вільямса, п’єси котрого ще років десять–п’ятнадцять тому не сходили зі сцен провідних театрів («Трамвай «Бажання», «Кішка на розпеченому даху» і «Скляний звіринець»), — викликає повагу до тих, що дерзнули зробити це. З іншого боку, не можна недооцінювати глядача, котрий прийшов у театр, і «Соняшники» — явний акт поваги до нього.

Геніальний, шанований публікою і побратимами за театром, старий і хворий Вільямс, вийшовши з лікарні, написав найулюбленішу свою останню п’єсу «Спектакль для двох», згодом перейменований ним на «Крик». Театральна Америка була від нього в захваті, посилено нахвалювала, але всі дружно вирішили, що поставити й зіграти цю п’єсу неможливо — аж надто складно. Виконавиця головної ролі в постановці, про яку ми говоримо зараз, Лія Ахеджакова, із трудом знайшла текст п’єси на батьківщині драматурга. Блискучий переклад зробив Віктор Денисов, назвавши п’єсу «Соняшники».

Це перша постановка п’єси в Росії, хоча сумна історія її «мандрівок» по театрах країни нараховує кілька десятиліть. Її репетирували Алла Демидова й Володимир Висоцький. Двадцять років тому молодий Віктор Гвоздицький і Тетяна Шестакова готувалися зіграти її в постановці Льва Додіна. Потім, переїхавши в Москву, Гвоздицький репетирував п’єсу з Катериною Васильєвою під керівництвом Ками Гінкаса. І, нарешті, безумно сміливий продюсер Лії Ахеджакової — Юхим Спектор, запросивши для постановки Бориса Юхананова, дав переслідуваній фатумом п’єсі сценічне життя.

Прем’єра відбулася в Москві 2 квітня, спектакль із приголомшливим успіхом було показано в Росії та за кордоном, побував на кількох престижних театральних фестивалях, зокрема на шанованому театралами «Балтійський Дім» і, незважаючи на свою складність, одержав високу оцінку глядачів та професіоналів.

Попри дисгармонію, що панує в душах героїв, брата й сестри, Феліче та Клер, котрих, як уже зрозуміло, грають В.Гвоздицький і Л.Ахеджакова, «Соняшники» — давно небачене, гармонійне театральне видовище. Режисерське рішення Юхананова, у якому «сплелися дві катастрофи — дитинства й театру», виводить на перший план акторів. Відкинувши звичну романтичну мелодику, Віктор Гвоздицький поліфонічний, як бахівська меса, а Лія Ахеджакова відкриває нам свій талант великої трагічної акторки. Незвично? Але заворожує, як вічно мінливий морський прибій. Невід’ємними складовими є: тривожна тендітність сценографії та підкреслений романтизм костюмів Юрія Харікова, музика Володимира Тарасова, що створює незвичайну, напружену ауру, віртуозне світло Володимира Уразбахтіна і надзвичайно складний, змінюваний під цим світлом грим.

«Соняшники» — це театр у театрі, гра й життя, біль творчості і страх самотності, видовище й нескінченна робота душі. Ви готові? Тоді приходьте, не пошкодуєте.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Ентер або кнопку нижче відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК