Солдати повертаються додому

День музеїв Підгорецький палац - пам'ятка архітектури пізнього Ренесансу і бароко XVII-XVIII ст. - відзначив музичною драмою за твором Ігоря Стравінського "Історія солдата". Цей дарунок глядачам презентували Львівська обласна філармонія та Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Возницького.

Україна заново відкриває для себе твори всесвітньо відомого композитора родом із Волині Ігоря Стравінського. Нинішня вистава незвична насамперед тим, що проходила у приміщенні Підгорецького палацу, занесеного до списку пам'яток світового значення. Вперше за кілька десятиліть тут звучала музика. Утім, нині пам'ятка потребує негайної реставрації. І вистава - ще одна нагода нагадати владі про її існування.

За словами завідувачки музею-заповідника "Підгорецький замок" Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Возницького Світлани Мостової, востаннє реставраційні роботи проходили тут ще 7 років тому. Тоді було відремонтовано лоджії, прогулянкові тераси і сходи до них. Проте через брак грошей реставраційних робіт не закінчили. Влада обіцяла кошти на їх продовження, але обіцянки своєї не виконала. Нині в аварійному стані перебувають підвальні приміщення палацу, протікають прогулянкові тераси, треба рятувати павільйони, що поблизу замку.

Твір, поставлений у стінах Підгорецького палацу, антимілітарний за змістом. 1917 рік. Триває Перша світова війна, у якій беруть участь 38 держав і яка забрала життя понад 10 млн солдатів та цивільних людей.

Ігор Стравінський на той час уже кілька років живе за кордоном. Через хворобу дружини 1914 р. оселився у Швейцарії, де в 1917 р. створює "Історію солдата" на текст Шарля Фердинанда Рамю для трьох виконавців (Оповідач, Солдат і Чорт) та семи інструментів.

Ігор Стравінський

Прем'єра вистави пройшла 29 вересня 1918 р. в Лозанні, а за два роки її було представлено на сцені Женевської опери.

Як розповів хореограф-постановник Сергій Наєнко, перша вистава Ігоря Стравінського у Львові відбулася торік у рамках Міжнародного фестивалю сучасної музики "Контрасти". І пройшла з величезним успіхом.

Проте нинішня - особлива. Адже проходила у стінах унікальної архітектурної пам'ятки.

"Це було неповторно. Її стіни мають свою пам'ять, яка пробивається навіть крізь століття, - і це дуже зворушливо, коли бачиш таку незвичну атмосферу. Звичайно, ми дуже переживали. В Гусарській залі Підгорецького палацу було мало місця, і виступали дуже молоді танцівники. Для цього складу це був перший виступ. У виставі зайняті молоді танцівники, артисти балету Львівського державного академічного театру опери та балету ім. С. Крушельницької Олена Мицко, Олег Ласка та Юрій Мартин".

Щодо самої вистави, то постановники йшли за сюжетом твору І. Стравінського. Чудовий актор Юрій Глущук зіграв усіх трьох героїв вистави: Солдата, Принцесу й Чорта, яких зробили суто балетними персонажами.

Сюжет "Історії солдата", інша назва - "Казка про солдата", досить простий. Солдат повертається з війни. Лунає бравурна музика. У нього на душі радісно й водночас тривожно. Він у передчутті побачення з рідними, нареченою, друзями. Але йому також є багато про що передумати. Події вистави місцями перегукуються з нинішніми подіями в Україні. Зараз теж солдати повертаються додому після АТО. Вони вже інакші, а їхні друзі та батьки продовжують залишатися такими, якими були раніше. І їм не завжди зрозуміти солдата.

Як це часто буває, в "Історії солдата" Ігоря Стравінського з самого початку все пішло не так. Іде він дорогою, грає на собі скрипці. А Чорт тут як тут. Тільки зовсім не схожий на нього, швидше - на якогось пристойного чоловіка. Почувши гру на скрипці, Чорт пропонує Солдатові подарувати йому інструмент. На це Солдат ніяк не реагує. Тоді Чорт пропонує продати йому скрипку. І це залишається без реакції. "А давай мінятися", - не відстає Чорт. За скрипку пропонує книжку. Її навіть читати не треба, достатньо лише гортати.

Книжка не проста. Лише погортай її, спокушає Чорт, і відразу розбагатієш. А поки Солдат вагається, пропонує зазирнути до нього в гості. Пообідати, випити й навчити його грати на скрипці. Не здається Солдат. Адже намірявся відвідати матір, побачитися зі своєю нареченою. Та Чорт хоч кого вмовить…

Твір Ігоря Стравінського, на думку Сергія Наєнка, дуже й дуже сумний. Бо не можна грати в ігри з чортом. Це добром не закінчується. Солдат мав сім'ю, наречену, друзів. Але сталося так, що він їх втратив. Він мав великі багатства, але вони не принесли йому щастя. Бо не було в нього душі, любові. І це - вічна проблема.