Підтримати
СМЕРТЬ ЗАМКОВОЇ ГОРИ
 Замкова гора. Кінець ХІХ ст. |
Замкова гора. Кінець ХІХ ст. |
Мы погребли в могилъ сей
Любовь, мечты и упованья
Остались намъ на склоне дней
Одни лишь слезы и страданья.
Напис на зруйнованому
пам’ятнику на Замковій горі
На туристичних схемах ця місцина Києва позначається підписом «Замкова гора (Кисилівка)» і кількома чорними хрестиками, які дають зрозуміти, що там міститься цвинтар. Але в жодному з рекламних буклетів ви не знайдете пунктиру зі стрілочкою, який би рекомендував відвідати цей клаптик Києва. Хоча зовсім поруч ритуально-обов’язковий Андріївський узвіз, а біля підніжжя гори будує світле ринкове майбутнє Житній торг. Утім, нічого нелогічного в цьому ігноруванні немає. Одна з найбільш насичених історією територій нашої древньої столиці є апофеозом нашого занепаду і дикунського варварства. «Україна—країна—руїна» — здається, саме тут міг скласти ці гіркі, повні безнадії рими Олесь Бердник. Що ж ми там угледіли такого екстраординарного? Адже ознаки руїни впадають нам в очі щокроку і в будь-якій точці нашої країни.
 Замкова гора. Початок ХХІ ст. |
Замкова гора. Початок ХХІ ст. |
Давайте ввімкнемо машину часу і спробуємо разом трохи заглибитись у минувшину. Поза сумнівом, люди облюбували ці землі з часів Адама. Або, якщо вірити археологам, близько 20 тис. років тому. Чому тут не розквітла цивілізація типу месопотамської, грецької чи єгипетської, пояснити досить просто: великі шляхи перетинались в інших місцях, аборигени мали спокій і харч, були необтяжені золотом та коштовностями, мали свободу, а з вільних людей важко творити рабів, тому наші предки мало цікавили завойовників. Усе минає. Можливо, якби ходячі м’ясокомбінати — мамонти — були приручені, як індійські слони, наша доля була б інакшою. Більше людей — менше їжі, необхідно гуртуватися, щоб забрати останнє в сусіда або ж відбитись від нього, якщо він голодніший. Сама природа в районі Києва витворила прихисток. Розділені ярами та річками пагорби ще в дохристиянські часи використовувались як острівці безпеки (час покаже — не абсолютної). Через те Замкова гора (звісно, тоді вона звалась інакше, а може, й ніяк) стала одним із перших стартових майданчиків, звідки рушив до нечастих успіхів і частих колапсів наш варіант цивілізації — явно не найліпший із можливих, але й не зовсім пропащий. Ми, на відміну від наших сусідів аварів, половців, хозарів та сотень інших народів світу, не зникли з обличчя землі, попри свої та чужі зусилля. Одна з найхарактерніших ознак майбутніх бід — гроші римського карбування уже в ІІ столітті до н.е. осідали в землю Замкової гори. Хто був засновником Києва, нехай вирішують консенсусом академіки, втисячне написавши дисертації з нестерознавства. Звісно, троє в одному човні, не рахуючи Либіді, видаються переконливішими, ніж римські брати-мауглі Ромул та Рем, але, можливо, через тисячу років археологи зароблять Державну премію, вивівши на прикладі Кия, Щека та Хорива із сестрою (тих, що вигулькнули зараз на майдані Незалежності) походження наших державників від японських борців сумо. Ну, партія нам сказала свого часу, що Києву 1500 (уже 1523), так тому і бути. Якщо торгували на Подолі, то й Київ був. А Замкова гора, чудово захищена з різних боків річкою Глибочицею (яка згодом стала смердючою канавою, а тепер по її висохлому тілу повзають обшарпані подільські трамваї), струмком Киянкою (зараз там ударно будують житло елітні нащадки гончарів та кожум’як) і болотом з очеретами на місці нинішнього Флорівського монастиря, була головним пагоном, з якого виріс Київ. Немає підстав піддавати сумніву припущення дослідників, що вже в IX—X століттях її облюбував тодішній «цвіт нації». Але поховань тих часів на горі не виявлено. Мабуть, князі не хотіли позбавити ноу-хау майбутніх владик московського царства, котрі додумались ховати своїх найдорожчих вождів під мурами свого кремля і влаштовувати потім на цвинтарі «народные гулянья».
 Зруйновані надгробки на Замковій горі: професора Київської духовної академії П.Ліницького, священика А.Жалобовського |
Зруйновані надгробки на Замковій горі: професора Київської духовної академії П.Ліницького, священика А.Жалобовського |
Але час могил ще прийде на Замкову гору… Розширення та централізація держави за візантійським еталоном потребували більших територій, і центр Києва перемістився в нинішні межі. Втім, життя на Замковій горі та її околицях не завмерло — міжнародна економічна інтеграція ще не сягнула нинішніх масштабів, — тому ремісники (понад 60 спеціальностей, як стверджують дослідники) на місці забезпечували дедалі більші потреби народних мас.
До речі, вибіркові археологічні дослідження на Замковій горі засвідчили, що культурний шар (чи, якщо хочете, — шар сміття під ногами) сягає 4 метрів.
Прикро усвідомлювати, що в період кількасотлітньої історії хрестових походів, у яких об’єдналась і нагуляла військові м’язи західна Європа, — Київська Русь чубилась в усобицях, поглядаючи, коли впаде Візантія, щоб підхопити із ослаблих рук хоругву Другого Риму. Дочекались. Розвідка працювала паскудно: лихо прийшло зі сходу. 1240 рік — Київ упав. Тоді як європейські рицарі усвідомили переваги кам’яних оборонних споруд і натренувались будувати їх у північній Африці та на Близькому Сході — у нас домінували дерев’яні й земляні укріплення. Ліньки було з овруцьких кар’єрів каміння возити? Може, саме тому лише уява може підказати, якими були київські редути.
Наші флюгери-історики стільки нагнали туману в ординський та постординський періоди, що українці по сьогодні намагаються нести на собі чужий тягар. Але ж уже Данило Галицький не надибав у Києві жодного окупанта, а згодом «агресор з людським обличчям» — Велике князівство Литовське, — за активної підтримки місцевого люду, потурило монголів разом із їхніми російськомовними намісниками за межі майбутніх Малої та Білої Росії, на територію майбутньої Великоросії. Замкова гора тепер цілком законно могла носити свою назву — в замку містилася резиденція литовських намісників та воєвод. Є підозра, що вже наприкінці XIV ст. на її вершині виріс цей неодмінний атрибут середньовічних романів. Споруда, мабуть, була досить міцною, тому золотоординський хан Едігей у 1416 році, пограбувавши Київ, замок штурмувати не наважився. Правда, через 8 років дерев’яні будівельні конструкції, мабуть, досить підгнили, й ординці вщент поруйнували замок. Хоч і називала рада князівства цю твердиню у листі до великого князя Сигізмунда І Старого «воротами всього паньства вашої милості», однак відбудовували її вперто лише з дерева, вік якого при нашому кліматі зовсім нетривкий, та й ліс будівельний сплавляли по Дніпру аж із далекої Білорусі.
Мабуть, пожежа, викликана ударом блискавки, що 1608 року вщент (укотре?) зруйнувала замок, підштовхнула до будівництва «цегелень», які добре попід’їдали схили київських круч. Закони про працю в ті часи були явно нікудишні — на цеглинах чітко видно відбитки дитячих пальчиків.
Останнім періодом занепаду власне замкової частини історії гори стали часи правління Адама Киселя: воєвода він був польський (з 1569 року після Люблінської унії литовські володіння в Україні перейшли до Речі Посполитої), але походження — православного й українського (родом з Волині). Хоч воєвода відзначався колоритністю й енергійністю, для Польщі вже настали невеселі часи. Їй було не до будівництва серйозних цитаделей — дав би Бог Краківський замок уберегти. Зараз із Адама Киселя ліплять національного героя, але козаки вважали його колабораціоністом, тому через 2 роки киселевого воєводства вони знову вщент (тепер навіки) знищили і так уже захирілий замок. Але нова назва гори — Кисилівка — прижилася в народі.
Чергові визволителі після Переяславської угоди походили по замкових руїнах, влаштували інженерну експертизу, напланували чергову відбудову і поклали її під сукно… Замкова гора втратила своє стратегічне значення.
1819 року замчище перейшло у володіння Флорівського монастиря, а той обладнав там цвинтар. Як пише у путівнику «Кіевъ» (1917 р.) Костянтин Шероцький, «теперь ветер среди могил напевает о исчезнувших временах свой скорбный псалом…»
Логічно на цій події було б поставити крапку в буремній історії Замкової гори і зупинити машину часу. Але мертві не мають спокою й донині.
1935 року було прийнято рішення перетворити цвинтар на паркову зону — завдання руйнування розв’язали в щонайударнішому темпі. Сліду не залишилось від більшості могил та збудованої в 1857 році Троїцької церкви, рештки стіни, яка височіла навколо цвинтаря, і зараз методично демонтують хазяйновиті люди — поверхня Замкової гори встелена цеглинами, маркованими 1847—48 рр. Зрозуміло, що влада, яка чхати хотіла на своїх живих громадян, тричі чхати хотіла на покійників, та ще й із якогось позаминулого століття. Зрозуміло, що жебрацьке фінансування археології ще довго штовхатиме дослідників не на пересіювання пороху Замкової гори, а в літню Ольвію чи Херсонес (тепле море, дешеві фрукти, античні артефакти коштують дорожче). Ось ухвалимо найчудовіший закон про охорону минувшини, «варвари» його прочитають — і підуть, заплакані та розкаяні, служити чорноробами в пріоритетно фінансовані археологічні експедиції. Зрозуміло, що чекати такого щастя доведеться дуже довго. Хоч навіть далеким від шліманівських талантів людям цілком зрозуміло: кожен сантиметр київських пагорбів — клондайк для дослідників. Також зрозуміло, як божий день, що дозволи охоронців пам’яток культури на копання грандіозних «чорних квадратів» в історичній частині Києва — «фільчині грамоти», серйозне вивчення культурного шару стахановськими темпами неможливе. Абсолютно зрозуміло також, що місто — живий організм, воно змушене безперервно будувати і руйнувати своє тіло. Як поєднати конвульсії формування столиці із бажанням зберегти земляну книгу історії? Мабуть, єдиний шанс на сьогодні пригасити перманентну конфліктність ситуації — це заборонити будь-які будівельні й інженерні роботи на окреслених археологами територіях. Не довічно, а лише до завершення вивчення цих ділянок. А хто ж платитиме? Не жебрацьке ж Міністерство культури. Логічно. Тому в кошторис кожного нового будівництва (навіть якщо воно ведеться за межами історичних територій) обов’язково необхідно закладати кошти на археологічні роботи. Праця археологів кропітка, вона може розтягнутися на багато років. Тому кошти мають акумулюватись на пріоритетних напрямах. Складно? Бюрократично? Так. Але є справи, які потребують втручання розумної державної машини.
Замкова гора оточена діючими культовими спорудами. Коли ми, сковзаючись, добирались до вершини, під її підніжжям лунав приємний баритон священика та хор прихожан. А на кілька десятків метрів ближче до неба лежать під поваленими хрестами й розбитими могильними плитами неприкаяні людські останки. Чи потрібні їм ці алілуйні співи? Вони чекають — може, професійні рятівники людських душ піднімуться до них та захистять їхні збілілі кістки від наруги. Але де там — стільки ще пивних заводів і супермаркетів треба освятити…
Тому торжествують на Замковій недоумки-«сатаністи», котрі навіть бісівського покликання свого на стіні пограбованого склепу без помилок написати не здатні.
Ми не впевнені, що завтра на Замковій залишиться бодай якийсь слід історії. Тому дозвольте хоч на нетривкому газетному папері відтворити осколки імен, дат, переписані нами з розбитих могильних плит.
1. Петръ Ивановичъ Линицкій
Профессоръ
К.Д.А.
2. …дочь ді…
дъвица Марія Крамар…
…блажении ме…
умирающіи о гос…
3. Здесь покоится священикъ
Андрей Іоанновичъ Жалобовскій
умеръ 21 Апръля 1907 г.
На 70-м году
4. Петръ Петровичъ Алексъевъ
Род. 14-го Апръля 1840 г.
Сконч. 6-го Февраля 1891 г.
5. …еи …инязъ …окою
…ится прахъ …Семеона Лукича
Владишевскаго
Род. 3 Февраля 1834 г.
Скон. 21 Ноября 1902 г.
Миръ праху твоему дорогой мужъ
6. …его Алексъя Васильевича Губарева
сконч. 6 Іюля 1894 г. на 50 г. жизни
Миръ праху твоему дорогой Отецъ
7. …младенцы Андрей Марія Андрей
Вишневецкіе
Таковыхъ есть царствіе небесное
8. Никита Николаевичъ
Малиновскій
1850 г. — 1907 г.
9. Подъ сим камнемъ погребено тъло
Натальи Ивановны Некрасовой
…1882 года 15 Іюля
10. Помяни Господи рабу Твою Марію!
11. Яко грядеть часъ и нынъ
есть егда мертвій услышатъ
гласъ Сына Божія и слышавше
оживутъ. Іоан. 5.25
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google