«СЛОВ’ЯН ВІДВІЧНА СУПЕРЕЧКА»

Горезвісна слов’янська ідея нині до того потоншала, що згадані Пушкіним споконвічні словесні сперечання слов’ян між собою вже не здаються фатальними. Із суперечкою можна упокоритися, якщо перемовляються свої, та якщо дискутують народи, що вважають себе чужими, недалеко й до катастрофи. Слов’янська єдність в українській політологічній та соціологічній думці замінила вельми туманний європейський вибір, неясність якого збільшується ще і тим, що тих, хто вибирає, позбавляють кревності зі «своїми в дошку» чехами, сербами або болгарами. Про те, що українці все ж таки відносяться до слов’янського світу, нині згадують рідко. Хіба що під час Днів слов’янської писемності і культури.

«...Допустити зневажливе ставлення до власної культури, витиснути її на догоду чужому світогляду, чужій моралі — негідно і неприпустимо», — ці слова стали девізом нинішніх Днів слов’янської писемності, що проходили в Києві 25—27 травня. Організаторами цього дійства виступили Російське зібрання, Слов’янський комітет України і Рада національних меншин України. Відкрив Дні О.Омельченко, читання доповідей увінчалися концертом слов’янського слова і музики (постановник — режисер Театру літературного портрета, солістка Національної філармонії Тамара Полторжицька).

На конференції «Роль слов’янства у світовій культурі» говорили багато про що — від Гоголя до міжнародно-правової регламентації прав національних меншин. І, звісно, про права російської мови та літератури в Україні. До речі, в Будинку письменників, де проходив форум, було відкрито виставку видавничої й аудіокасетної продукції Російського зібрання, Слов’янського комітету України і Ради національних меншин. Загалом, є ще порох у порохівницях у братів-слов’ян, і поняття слов’янської єдності не перетворилося на порожній звук.

До речі, терміни «слов’янська спільність» і «слов’янська єдність» ввійшли в обіг ще в XVI столітті з легкої руки чехів і хорватів. Слов’янською взаємністю і солідарністю нас збагатили чехи і словаки. Лайливе слівце «панславізм», як відомо, придумали німецькі імперіалісти. А от українці розробкою спільнослов’янського понятійного апарату займалися мало. Мабуть, європейський вибір заважав. Та й нині почуття ніжної любові до чехів, болгар і хорватів не переповнює нашу запопадливу на благополучних європейців і американців душу. Адже у слов’ян не все, слава Богу, виходить, ми не з ними. А шкода...

І все ж, як не верти, спочатку ми є ріднею з болгарами, чехами і хорватами, а потім уже з майбутніми братами по Європейському союзу і подавцями гуманітарної допомоги. Навіть якщо згадуємо про це тільки в Дні слов’янської писемності і культури.