СКІЛЬКИ ЖИТТІВ У ТАЛАНТУ?

Коли афіші сповіщають про чийсь авторський концерт, в уяві мимоволі виникає постать маститого маестро, котрий після багатьох днів натхненної праці виносить на суд публіки свої творчі досягнення. Але стійкі стереотипи руйнуються з незвичайною легкістю, якщо героям події лише п’ятнадцять і тринадцять…

Авторський концерт переможців міжнародних конкурсів естрадної пісні Олени та В’ячеслава Суботіних, що відбувся минулої п’ятниці в Київському палаці дітей та юнацтва, по-своєму унікальний. Молоді артисти — наймолодші в Україні виконавці, котрі підготували окрему велику концертну програму. І виступ на столичній сцені — підбиття перших підсумків дитячої, але при цьому по-дорослому серйозної й фахової творчої роботи. Концерт водночас був також презентацією альбому «Українське диво», який вийшов 19 грудня 2000 року. До слова, у пісенній творчості юних артистів цей альбом уже другий(!).

А починалося все як у біографіях знаменитих композиторів, відомих усім зі шкільних років: «музичний талант виявився в ранньому віці». Свою першу пісню Оленка склала в шість років, а її брат Слава розучив мотив на слух. Через рік відбувся перший вихід на сцену в рідному Кривому Розі, де В’ячеслав виконав твір у супроводі сестри. Теплий прийом додав дітям сили, і вони з натхненням почали готуватися до дитячих естрадних конкурсів. Перший конкурс, де дует здобув перемогу, був «Успіх-2000»
(м. Харків, 1993). За ним — вдалі виступи на фестивалях у Білорусі, Естонії, Росії, Болгарії. А 1998 року сталася подія, про яку вони самі дуже люблять згадувати: після перемоги на конкурсі в Греції юних артистів запросили взяти участь у концерті на величезному туристичному лайнері.

Як повідала художній керівник Суботіних Олена Павлова, записи пісень криворізького дуету лунали не лише у Франції, Німеччині, Румунії, на Кіпрі, а й у Японії. Тепер з ними познайомилися й київські слухачі. Пісні про школу і дружбу, про улюблені казки та мрії, про майбутнє, про дитяче горе й радості… Усі ці музичні образи Олена створювала в співпраці з різними поетами. До того ж вона часто була співавтором слів. До деяких творів дівчинка сама пише вірші, і в цьому їй допомагає В’ячеслав.

Серед вісімнадцяти композицій концерту однією з найнезвичніших виявилася пісня з першого альбому «Діти — дітям» (1997 р.) «Белеет парус одинокий», написані Оленою в десять років. Філософський вірш М.Лермонтова, сприйнятий з несподіваною дитячою безпосередністю, був покладений на ритми запальних латино-американських танців. Особливу теплоту й ліричність випромінювали пісні «Коли любов приходить у міста» і «Чи буду я щаслива?» у виконанні автора. І глибоко трагічно пролунала композиція, присвячена дітям, котрих залишили батьки. Тринадцятирічний хлопчик, неначе драматичний актор-професіонал, проникливо вимовляв сповнені гіркоти слова: «Мамо, я не бачив твої очі, голосу твого не знаю». За втіленням душевних переживань це, мабуть, найпомітніша пісня концерту.

Хоча Олена та В’ячеслав з раннього дитинства формувалися як творчі особистості разом й на концерті багато пісень лунали в дуетному виконанні, неможливо було не помітити, що вони навдивовижу різні. Сценічний образ Олени — ніжна, тендітна, лірична і мрійлива дівчина (це особливо підкреслювали костюми Тетяни, Тамари й Сергія Краснодідів). А сценічний герой багатьох композицій у виконанні В’ячеслава — це маленький сміливий ковбой. І майбутнє своє вони бачать по-різному. Олена мріє стати професійним композитором і продовжувати співати, а Слава — поєднати спів з акторською роботою.

Щирі побажання щастя юним артистам мимоволі змінюються роздумами про долі талановитих дітей. Будь-який талант проживає кілька «життів», якщо здолає низку рубежів. Він може розчинитися в сірому натовпі, якщо його не помітять і не підтримають у дитинстві. Може пережити розквіт у юні роки й досягти успіху як Олена та В’ячеслав Суботіни. Наступний крок — це доросле життя, де художній простір сучасної української естради організовується за своїми законами й де талановиті виконавці можуть довго стояти в черзі за квитком на велику концертну сцену. Хочеться, щоб Олена та В’ячеслав успішно прожили й доросле творче життя, знайшли підтримку і вчасно відчули той момент, коли потрібно буде оновлювати репертуар і сценічний образ. І щоб на запитання однієї з пісень Олени: «Чи буду я щаслива?» доля відповіла: «Так!».