Рік Глінки триває

Добре, що існують круглі дати. Вони повертають нас у минуле й подають його нам в оновленому вигляді. Прославлені класики, давно перетворені на незграбні монументи, ніби сходять із п’єдесталів, аби розповісти нам про себе й дізнатися, які ж ми є, їхні сьогоднішні шанувальники та слухачі? До 200-ліття від дня народження Михайла Глінки готувалися відомі музичні колективи, працівники музеїв, учителі музики, вчені та пропагандисти як на батьківщині композитора в Росії, так і скрізь, де лунала й лунає його музика. Заздалегідь підготувалися до цієї дати й українські дослідники. Книжки Сергія Тишка й Сергія Мамаєва, присвячені двом подорожам невгамовного мандрівника, постійно перейнятого «охотой к перемене мест», відкрили читачам Глінку не лише як великого музиканта, а й як неординарну особистість із усіма його людськими рисами, із притаманними йому звичками, манерою поведінки, способами пізнавати чужі країни й залежністю настрою від вередувань власного здоров’я. Резонанс цих книжок, написаних у формі вільних коментарів до мемуарних «Записок» самого Глінки, помітно відчувався у двох конференціях — весняній, організованій працівниками Російського музею музичної культури імені М.Глінки в Москві, та осінній, проведеній у стінах Санкт-Петербурзької консерваторії.

У Петербурзі зібралися на науковий форум дослідники з багатьох міст Росії, а також їхні колеги з України й Білорусі. Нам, українцям, було приємно усвідомлювати, що запропоновані в наших доповідях і в книжках С.Тишка й С.Мамаєва нові підходи та погляди почула й підтримала кваліфікована аудиторія, зокрема ті російські вчені, котрі протягом багатьох років скрупульозно досліджують творчість Глінки, проводять текстологічний аналіз його рукописів, відновлюють подробиці його життя, готуючи солідні академічні видання музичних творів та літературної спадщини композитора. Такі теми ніколи не бувають вичерпаними. Кожна епоха сприймає геніїв минулого по-своєму, а творчість їхніх послідовників ніби допомагає почути в знайомій музиці нові смисли. Про це говорили у своїх виступах ті доповідачі, котрі розглядали вплив мистецтва Глінки на таких російських композиторів, як Чайковський, Прокоф’єв, Стравінський, проводили паралелі між операми основоположника російської композиторської школи та творчістю наших сучасників Сергія Слонімського й Родіона Щедріна. Чудовою була ідея розпочати конференцію публічною лекцією самого Сергія Слонімського, професора Петербурзької консерваторії, одного з найавторитетніших музикантів зі світовим ім’ям. Композитор розповідав про великого попередника жагуче й переконливо. Він обгрунтовано розкрив образ композитора як російського музичного дива, творця, котрий не мав ані справжніх попередників, ані достойних порівняння з ним сучасників. На думку Слонімського, у цьому полягала відмінність між унікальним місцем у російській музиці автора «Жизни за царя» та умовами формування генія Пушкіна і його літературним оточенням. Розкриваючи оригінальність та новизну музики Глінки, підкреслюючи значення багатьох його відкриттів, Слонімський ілюстрував сказане виконанням на роялі уривків із творів композитора, які грав із пам’яті. Крім того, він підготував зі студентами вокального факультету консерваторії виконання романсів Глінки «К ней» і «Песни Маргариты» з «Фауста» Гете як музичну ілюстрацію ключових тез свого виступу.

Смоленщина, де композитор народився і куди постійно повертався у своїх помислах, і Петербург, де проходили його мистецьке формування і головні етапи життєвого шляху, — про вплив на мистецтво видатного росіянина, на його стиль і образ мислення цих двох географічних ареалів докладно йшлося в цілій низці виступів. Музичний Петербург, однією з яскравих сторінок історії якого став глінкінський сюжет, назавжди вписав ім’я російського музичного генія у свій культурний текст. Увечері в день відкриття конференції в цьому можна було ще раз переконатися завдяки виконаній у залі імені Олександра Глазунова концертній програмі. Вона стала точним повторенням програми концерту, який пролунав у Петербурзі 1904 року на честь відкриття пам’ятника Михайлу Глінці. Цей пам’ятник і сьогодні стоїть у сквері поруч із консерваторією обличчям до Маріїнського театру. А на будинку самого театру можна побачити плакат із повідомленням про початок нового театрального сезону. Він відкривається 7 жовтня новою постановкою «Жизни за царя» Глінки, підготовленою художнім керівником і головним диригентом театру Валерієм Гергієвим.