Рік Шевченка і "Німфоманки": "культ" очікувань 2014-го

"О сколько нам открытий чудных…" - думаєш щоразу під завісу року, що минає, з прицілом на рік прийдешній. Потім, звісно, все виявляється не так райдужно, не всі анонсовані "події" такими стають по суті, а не за фактом. Критики й журналісти, автори DT.UA, кожен на власний смак вибрали кілька головних, принципових - найбільш очікуваних - культурних подій 2014-го. І ось що з цього вийшло: Тарас Шевченко, Ларс фон Трієр, брати Коени, бієнале в Києві, Някрешюс, Достоєвський, Сара Брайтман, Ейзенштейн та інші.

Знову без Жолдака

- Хотілося говорити не про реальні прогнози (які, правду кажучи, не завжди радісні), а про мрії. Але не позахмарні. А цілком здійсненні. Передусім головним неподобством в українському театрі вважаю відсутність тут і тепер Андрія Жолдака. Один із найяскравіших вітчизняних режисерів ставить спектаклі та роздає інтерв'ю по всій Європі й Росії. Але тільки не в Україні. Я впевнена: його постановка була б надзвичайно важлива й доречна на національній сцені театру імені Івана Франка у 2014 р. Також упевнена, що в Міністерстві культури нарешті почнуть ефективно підтримувати цікаві театральні ініціативи початку ХХІ ст. (інколи складається враження, що чимало рішень стосовно театру датуються XIX ст.). Одне слово, є така мрія: а що коли наш театр "вийде зі спальні" й перейде від навколоадьюльтерних придихів до проблем соціальних і політичних. На сценах з'являться талановиті тексти молодих драматургів, зокрема Павла Ар'є, чию незаангажованість у нинішній театральний процес я вважаю відвертим злочином байдужості. Мріється також, що в Україну стануть приїжджати на постановки режисери з Литви, Польщі, Росії. Очікую побачити розумну постановку від Романа Мархолії в Києві. Тут-таки, в столиці, сподіваюся, колись з'явиться вільна сцена, на якій зможуть експериментувати молоді, і не тільки режисери. А "Фестиваль молодої режисури" нарешті підтримає влада (Мінкульт чи місто - не так важливо), і нещасним регіональним театрам не доведеться продавати останню сорочку, щоб добратися до Києва наступного літа. (Анастасія ГАЙШЕНЕЦЬ)

Ларс фон Трієр,
повне оголення

- Не буду оригінальною, озвучивши очікування більшості заглиблених у кінопроцес глядачів - побачити у 2014-му такого Ларса фон Трієра, якого ми ще ніколи не бачили. Його "Німфоманка", навіть без знижки на грамотний тривалий піар, - предмет якнайжвавішого інтересу. Якими маніпуляціями Трієр введе нас у транс, і на що ще здатне кіно в епоху постмодерністських блукань? Ті ще запитання. Ларс фон Трієр - режисер-лабіринт. Кожен новий опус Ларса супроводжують скандали і глядацькі напади. Його головний інструмент - шокотерапія. Вже сама назва картини пробуджає нездоланний інтерес до неї й водночас страх піддатися новому катуванню. Із цим тривожним очікуванням, яке, я впевнена, не розвіється й після перегляду фільму, входимо у 2014-й кінорік. Але мої персональні сподівання пов'язані з біографічним проектом Пітера Грінуея про Сергія Ейзенштейна - наступного року передбачається нарешті вихід "Ейзенштейн у Гуанахуато". Фільм про ейзенштейнівську одісею в Мексиці: з одного боку, ідеальне поле для експериментів самого Грінуея, з іншого - перше й, на щастя, неакадемічне (за моделями американських байопіків) звернення до постаті художника, чий внесок у розвиток кінематографу як мистецтва важко переоцінити. Рано чи пізно фільм про Ейзенштейна мав з'явитися, і тішить те, що його автором буде інший великий режисер, важливість якого в історії кіно так само незаперечна. (Ольга КЛІНГЕНБЕРГ)

За мотивами

- Природно, з урахуванням 200-річного ювілею Тараса Шевченка (цю дату країна відзначатиме як найсвітліше свято) надзвичайно хочеться, щоб літературна подія 2014-го була безпосередньо пов'язана з ім'ям великого Кобзаря. Імовірно, так воно й буде. Адже готується чимало видавничих проектів, а також сценічних і театральних. На мій погляд, у новому році досить жваво обговорюватимуться нові екранізації старих класичних творів. Принаймні на 2014-й анонсовано кіноверсію "Бесов" Федора Достоєвського з Сергієм Маковецьким та Ігорем Костолевським у головних ролях. Усі очікують "Короля Ліра" з видатним сером Ентоні Хопкінсом та прекрасною Гвінет Пелтроу. Грядуть екранізації "Макбета" з Майклом Фассбендером. Готує кінопрем'єру за мотивами тургенєвського "Месяца в деревне" акторка Віра Глаголєва, запросивши на одну з ролей Джозефа Файнса. Безперечно, викличе гострі дискусії новий фільм Микити Михалкова "Солнечный удар", у який він уплів ще й "Окаянные дни" Івана Буніна. Неабияка кількість екранізацій знакових творів вселяє оптимізм. А песимізм зазвичай з'являється вже після перегляду. На жаль, на наступний рік не заплановано жодної сучасної авторської екранізації творів Тараса Шевченка. Зате про Кобзаря вийде кілька документальних фільмів. І ще в низці екранізацій - уже сучасна українська класика. Це гучний роман Марії Матіос "Солодка Даруся", який сподівається
2014-го перенести на екран один із учнів Єжі Гофмана. Цей же роман має вийти у Франції в престижному видавництві Gallimard. І це не просто перша ластівка в легендарному видавництві, а випробування вітчизняної літератури на міцність. Якщо книжка Матіос матиме у Франції успіх, можна очікувати нових перекладів українських авторів. (Іван РЯБЧІЙ)

Курс на бієнале

- Найочікуванішими подіями у сфері культури 2014-го стануть, щонайменше, дві. Друга Київська бієнале в "Мистецькому Арсеналі" та гучне святкування 200-річчя Тараса Шевченка. Мегаакція в "Арсеналі" з Наталею Заболотною в ролі комісара має стати вітриною України для Європи і Америки. Проблемність проекту укорінена в проблеми держави. Перед його кураторами - а нинішнього року таку честь погодилися розділити австрійці Георг Шьолльхаммер і Гедвіг Саксенхюбер - із самого початку постали два прямо-таки титанічних завдання. Це щось зробити з репутацією "Арсеналу" після історії з муралом, яку широко висвічувала і західна преса. Тому сюди для участі у форумі мистецтв поїхали відомі у світі художники. Але головна складність у тому, що проект доведеться робити спішно.

Питання участі певною мірою можуть вирішити хороші гонорари. А ось що робити з часом - абсолютно незрозуміло. Старт арт-форуму спочатку був запланований на вересень, працюватиме форум знову впродовж місяця. Але навіть імена кураторів - не беручи до уваги Бориса Гройса, який відмовився співпрацювати з "Арсеналом", - стали відомими наприкінці листопада 2013-го. Досі ні приблизного списку учасників, ні теми, ні концепції майбутньої бієнале так і не оголосили. Однак, доки не заявлено тему, самі художники не можуть почати працювати навіть над концепціями проектів потенційних учасників форуму. Втілення яких, своєю чергою, потребує часу, - не всі ж інсталяції "збираються" за один день. Додатковим чи то ускладненням, чи то, навпаки, плюсом - залежно від того, як далі розвиватимуться події, - став Євромайдан. Коли не можна точно спрогнозувати, що станеться у принципі з країною в найближчий тиждень, звісно ж, нічого певного не можна сказати й про те, чим буде наповнене арт-життя в "Арсеналі".

На тлі бієнеле, перспективи святкування 200-річчя Тараса Шевченка, навпаки, визначені й оскарженню не підлягають. Шевченка знову "незлим, тихим словом" - з офіціозними виставками, конференціями, піснями, танцями, декламуваннями, вертолітними майданчиками в Каневі та відкриттям пам'ятників у російській глибинці - впродовж усього 2014 р. по-хорошому згадають одночасно на батьківщині, в РФ, багатьох інших країнах. Апофеоз торжеств припаде, зрозуміло, на березень. У масштабній програмі - навіть "проведення в Кургані спеціального засідання Ради Асамблеї народів Зауралля, присвяченого ювілею Т.Г. Шевченка", і "проведення в рамках засідання спільної російсько-української комісії істориків спеціальної наукової сесії, присвяченої 200-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка". (Ганна ПАРОВАТКІНА)

"Всередині" братів Коенів

- Усі справжні кіномани - трохи діти. Від кожного нового року й очікуваної кінопрем'єри вони сподіваються чогось неможливого. Одним із найбільш очікуваних фільмів для багатьох шанувальників як європейського, так і американського кінематографу є "Всередині Льюіна Девіса" Ітана і Джоела Коенів. На українські екрани стрічка вийде 23 січня.

Практично кожна з 18 повнометражних режисерських робіт братів Коенів ставала подією у світі кіно. Їхні фільми отримали цілий взвод "Оскарів", а також безліч призів на найпрестижніших кінофестивалях. Навіть, відверто кажучи, прохідні картини цих режисерів викликали не менший галас. Наприклад, їхній попередній фільм "Залізна хватка" поставив антирекорд, не отримавши жодної з десяти статуеток Американської кіноакадемії, на які номінувався. А ось до фільму "Всередині Льюіна Девіса" доля була прихильнішою. Йому перепала друга за значимістю нагорода Канського кінофестивалю.

Цей меланхолійний кіноблюз переносить глядача у вінілову атмосферу нью-йоркської богеми 1960-х. Співається у фільмі про життя вигаданого фольк-музиканта, чиє ім'я написане у назві. Уже перший його виступ викликав захоплення в найдосвідченіших меломанів. Однак успішний дебют став для музиканта-невдахи одночасно й останньою появою на сцені.

Представляючи свій фільм, Ітан Коен сказав: "Одного разу Джоел запропонував мені такий початок фільму: фольк-співака б'ють у темному провулку. І тут ми подумали: а з якого дива взагалі бити фольк-співака? Так ми й почали творити сценарій".

Після свого зникнення зі сцени Льюін Девіс стає легендою. Не останню роль у цьому зіграло й те, що у світі музики він був не більш ніж невловимим коротким спалахом. Коротким, але незабутнім спогадом тих кількох, кому пощастило побувати на єдиному концерті Девіса.

У сучасному світі, де кожен, навіть найнікчемніший творчий прояв фіксує вселенський розум цифрових технологій, такі спалахи таланту стали практично неможливими. Через численні реаліті- й талант-шоу легенди девальвували до моментної порції розваг. А можливість підглядати за митцем практично 24 години на добу випатрала з творчого процесу загадку. Тому все, що всередині його, стало неможливим. (Антон ФІЛАТОВ)

Звуки музики

- Гадаю, вітчизняний гастрольний шоу-бізнесовий ринок наступного року не пастиме задніх. Уже анонсовано концерти в Україні таких знакових виконавців як Пітер Гебріел, Сара Брайтман. У травні вперше в Україну приїде культова команда Aerosmith. Подейкують також про візит в Україну Джастіна Тімберлейка, який нібито чекає розв'язання політичної кризи в Україні і вже потім вирішить, чи їхати до Києва.

Та все ж для мене персонально головні очікування 2014 р. пов'язані зі світом високої класичної музики. Зацікавлено спостерігатиму за діяльністю Кирила Петренка в Мюнхені: відомий диригент із початком цього сезону обняв посаду музичного керівника Баварської державної опери. Крім "Жінки без тіні" Ріхарда Штрауса, з якою Петренко дебютував у Мюнхені в новому статусі, та прем'єри оновленого Моцартового "Милосердя Тіта", у травні 2014 р. маестро представить прем'єру "Солдатів" класика післявоєнного авангарду Бернда Алоїса Ціммермана - експресіоністської за духом і технікою опери у постановці тріумфатора недавнього мюнхенського "Персня нібелунгів" Андреаса Крігенбурга. Заслуговує підвищеної уваги і дебют відомого російського режисера Дмитра Чернякова в Метрополітен-опера, запланований на лютий. У його постановці у Нью-Йорку вперше з 1917 р. покажуть "Князя Ігоря" Олександра Бородіна. Серед заявлених солістів, поряд із володарем премії Греммі російським басом Ільдаром Абдразаковим (заголовна партія), значиться українська сопрано Оксана Дика, для якої партія Ярославни також стане нью-йоркським дебютом.

З українських музичних подій, очевидно, не можна пропустити вітчизняну прем'єру ораторії "Гільгамеш" Богуслава Мартіну, яку наприкінці січня в Національній філармонії виконають "Київська камерата" і хорова капела "Почайна". А в Національній опері України зовсім скоро розпочнеться кастинг танцівників для "Анни Кареніної" у постановці Бориса Ейфмана: після серії балетних скандалів київська публіка як ніколи потребує хорошого сучасного балетного спектаклю в постійному репертуарі. (Ганна СТАВИЧЕНКО)

Весь світ - Шекспір

- 2014-й, природно, пройде під прапором Кобзаря. Зокрема, і в театрі. Особливо очікуються прем'єри на сцені Київської російської драми і театру імені Івана Франка. Два спектаклі ставлять два художні керівники. Але навряд чи тут доречно говорити про "змагальність". Оскільки у двох Національних - різний ракурс погляду на "світ Шевченка". Зважаючи на все, різними будуть і творчі методи, які цей світ відкриють на сцені. Нагадаю: робочі назви шевченківських постановок у Національних - "На помості" і "Всегда один".

Театральні біноклі (з протертими скельцями) будуть прикуті наступного року до робіт режисерів міцного середнього покоління: Д.Богомазова ("Веселощі сердечні" за прозою Ю.Коваля), А.Білоуса ("Підступність і кохання" за п'єсою Ф.Шиллера), О.Лісовець ("Дикун. Третє слово" А.Кассона). Рука на пульсі - і у зв'язку з активними творчими експериментами деяких молодих постановників. Зокрема, Стаса Жиркова, у планах якого - спектаклі на сцені франківців та в Молодому.

Важко щось прогнозувати у зв'язку з великими імпортними гастролями. Зазвичай це завжди велетенські бюджети. І неможливість їх "підняти" через відсутність спонсорів. Але на порядку денному 2014-го начебто значиться Еймунтас Някрешюс - на столичній сцені. Київські прокатники обіцяють привезти сюди дві його постановки: "Калігулу" у Театрі націй із Євгеном Мироновим та чотиригодинну "Божественну комедію", поставлену у Вільнюсі в Театрі Meno Fortas.

Ну й... напружене очікування "Німфоманки" Ларса фон Трієра, першого й останнього кіногенія ХХ ст. Перші рецензії (про фільм тонко й талановито вже написав Антон Долін, уникаючи спойлерів) ще більше розпалили. Зважаючи на хронометраж (близько п'яти годин) та складну тему, у картини буде важка екранна доля. Мабуть, крім гастролей у Києві наприкінці травня шекспірівського театру "Глобус", який покаже "автентичного" "Гамлета". І з допомогою спектаклю знову нагадає: весь світ - театр, а люди в нім - актори. (Олег ВЕРГЕЛІС)