Революція і вільний фендом

Поділитися
На сервері «Русская фантастика» кожен бажаючий може звернутися безпосередньо до живого класика жанру Бориса Стругацького...

На сервері «Русская фантастика» кожен бажаючий може звернутися безпосередньо до живого класика жанру Бориса Стругацького. На самісінькому початку помаранчевої революції в гостьовій метра пролунав наївний крик душі з Києва, котрий підкуповував щирістю:

«Борисе Натановичу! Будь ласка, допоможіть нам!.. Якби вашу хоча б коротку промову показати на великому екрані на Майдані і по кількох чесних телевізійних каналах («5 канал», «Ера», ТРК «Київ») — вона підбадьорила б усіх. Адже ви — справжній авторитет!.. Повірте, я багато що засвоїв із ваших із братом книг. Мене зовсім не приваблює азарт натовпу, куди я побіжу прямо зараз. Я йду захищати правду».

«Я стежу за подіями зі зрозумілою тривогою, — відповів Стругацький. — Не можу сказати, що розбираюся в ситуації добре. Мені ясно тільки, що країна виявилася розколотою навпіл і що небезпека вкрай небажаного (революційного) розвитку подій дуже велика. Не дай Боже!.. Ніяких поспішних рішень; докладні, грунтовані на взаємоповазі переговори; ретельне розслідування всіх обвинувачень у фальсифікації виборів — ось єдина розумна програма дій, котру я собі уявляю. Сподіваюся, так усе воно й буде».

Борису Натановичу, як завжди, не відмовиш ні в мудрості, ні в прозорливості. А все ж трохи шкода, що ми так і не побачили його на «5 каналі».

Письменники-фантасти всього пострадянського простору дуже пишаються своєю могутньою неформальною профспілкою, ім’я якій — фендом. Виникла вона у 80-х роках і, за легендою, об’єднала людей, котрі були не в захваті від існуючої влади, але й не вступали з нею у відкритий конфлікт. Хтось із великих назвав фантастику «літературою вільних людей». Завдяки властивій їй особливій масштабній метафориці та езоповій мові тим же братам Стругацьким усупереч жорсткій цензурі вдавалося сказати у своїх книгах таке, чого в реалістичних жанрах влада б однозначно не потерпіла.

Часи змінилися і фантастика змінилася також. А фендом залишився. Фантасти і фени досі спілкуються і фестивалять у різних кінцях колишньої країни, помічаючи кордони лише при проходженні митниці. І досі позиціонуються як однодумці й вільні люди, — у тому числі й від політики.

Однак революція, погодьтеся, особливий випадок.

Скориставшись адресною базою популярної інтернет-розсилки «Олдньюз» від харків’ян Г.Л.Олді, я попросила письменників-фантастів різних міст і країн висловитися на тему подій в Україні. На соціологічне дослідження дане опитування не претендує, це радше зріз індивідуальних думок, персоніфікованих і анонімних. Досить цікавий і більш ніж неоднозначний:

«Битва мафій під різнобарвними прапорами»; «захід і схід України повинні отримати кожен свого президента»; «в Україні реалізується типовий сценарій західних спецслужб»; «Україна за вибори вже скотилася з нормальних країн у такі, що розвиваються»; «фальсифікація виборів стала настільки звичною — ніколи не подумав би, що люди через це все ж здатні вийти на вулиці»; «немає нічого дивного в тому, що народ великої європейської країни заявив про свої права»; «ми в Росії все це проходили, коли до влади рвався Єльцин»...

Категоричні відмови брати участь в опитуванні через байдужість до політики мали місце, але аж ніяк не превалювали (задля справедливості сюди треба приплюсувати і багато листів без відповіді, та все ж). Переважна більшість членів вільного фендому зі своєю думкою про події у нас визначилася.

«На жаль, Україна опинилася перед вибором між «Огидно» і «Жахливо», — вважає відомий письменник Володимир Васильєв (Москва—Миколаїв). — Що Ющенко, що Янукович — це ставленики корумпованих ділків і
олігархів, які свого часу вдало накрали, тому для України байдуже, хто переможе... А нинішня так звана боротьба за справедливого кандидата — не більш як метушня череди овець, ведених на бойню холодними і цинічними козлами».

Що ж, фантастам на роду написано малювати картини апокаліпсису й попереджати людство про прийдешні катастрофи. Киянин Володимир Савченко, називаючи те, що відбувається, «оранжевим путчем», підкреслив «глобально небезпечний момент: створення нестабільності, аж до некерованості, у країні з чотирма АЕС». Заклик про державний переворот: «Люди, будьте пильні! У нас фашизм пройшов!» — опублікував на кількох веб-сайтах Федір Березін (Донецьк; звідти видніше). Популярна серед фантастів версія про «руку Заходу» в Україні: «Під так званим демократичним соусом захоплюється контроль над країною, уводиться зовнішнє управління — фактично м’яка окупація. Нічого хорошого народу це не приносить» (Микола Гуданець, Рига).

Інші, в основному жителі близького і далекого зарубіжжя, відверто зізнавалися, що мало розуміють в українських подіях. «Якщо в Україні кажуть про демократію, то все, що відбувається, на демократію мало схоже. Якщо ж це революція і переміг Ющенко, то навіщо вибори?» — дивується Павло Амнуель (Ізраїль). «З того, що вдалося побачити — обидва кандидати не викликають симпатій. І взагалі, сумно все це» (Іркутськ). «Можу сказати тільки загалом: добре, коли люди почуваються здатними щось змінити. Хочеться лише сподіватися, що нікому не наб’ють пику, а Кучма все-таки піде у відставку» (Мюнхен).

Третій пласт «поглядів здалеку» забарвлений зваженим, але сумним скепсисом. «Мені взагалі не подобаються революції, а надто революції, організовані мільйонерами. Революція, котра повинна принести комусь прибуток, — це найвищий ступінь маніпуляції масовою свідомістю» (Олександр Тюрін, Санкт-Петербург—Кельн). «Як людина, котра живе в умовах демократії, завойованої на барикадах, можу сказати одне — хвиля народного протесту існує не сама по собі і ллється не куди трапиться… Найпрекрасніші гасла означають лише те, що їх написали професіонали. І ідеалізм гарний... ой, от навіть і придумати не можу, де він був би гарний» (Д.Т., Рига). «У цій країні відбувається спроба переділу сфер впливу двома угрупованнями кланів. Основна боротьба точиться під килимом, на публіку викидають яскраві піарівські бренди та слогани… Що стосується братії, котра веселиться на вулицях, то її, наобіцявши повний мішок, як зазвичай, прокинуть» (Білорусь). «Це ж усього тільки наш 91-й рік, який ніби пролежав 13 років у замороженому вигляді у стругацькому «Пантеоні-Рефрижераторі»!» (Кирило Єськов, Москва).

«Україна, на нещастя для себе, стала ареною геополітичного протистояння США та Західної Європи з одного боку і Росії з другого. Ціна питання — існування Росії як регіональної наддержави, можливе лише за умови союзу з Україною. В умовах безпрецедентного зовнішнього впливу на всіх рівнях (владні структури, бізнес, громадська думка, «вулиця») вироблення власне національної політики, вигідної Україні, а не протиборчим сторонам, у даний момент навряд чи можливе. На жаль» (Кирило Бенедиктов, Москва).

Мабуть, саме відсторонено-скептичних думок було найбільше. І тут можна говорити вже не про політичні погляди, а про світогляд. Фантастику продовжують вважати масовою літературою, хоча реально це давно не так: наклади фантастичних книг навіть у Росії на порядок програють тим же детективам і дамським романам. Вільний фендом дедалі більше відособлюється, а його література поступово набуває рис чи то елітарності, чи то тусовочності. Страшно далекі вони від народу?

«Здивування й розчарування» відчуває двоголовий харківський письменник Олександр Зорич: «Мені шкода, що об’єднаними зусиллями мас-медіа народ України вдалося відвернути від конструктивної творчої праці на довгі два тижні. …Зараз у мене одне лише бажання: щоб усе це якомога швидше закінчилося» (Яна Боцман). «...Піар-подвиги команди Ющенка мене також здивували. Я не зовсім розумію, навіщо називати «бандитами» й «обдуреним бидлом» ту частину населення України, котра голосувала за Януковича. Якось це не по-європейськи, м’яко кажучи. Мені і моєму співавтору неприємно, коли нас «із телевізора» називають «обдуреним бидлом» (Дмитро Гордєвський).

Чимало росіян щиро переживають із приводу можливого посилення режиму перетинання кордонів (фендом любить їздити одне до одного в гості), непокояться про долю російської мови в Україні (фендом і спілкується, і видається саме нею). Але є й думки цілком іншого порядку:

«Те, що відбувається нині в Україні, викликає у мене одночасно захоплення і заздрість. Народ України зміг вказати представникам влади їхнє істинне місце, нагадати, що держава мусить служити народу, а не навпаки... У сучасній путінській Росії подібне, на жаль, неможливо. У нас вибори давно вже перетворилися на фарс, нецікавий нікому, окрім тих, чиї імена внесено у виборчі бюлетені» (Олексій Калугін, Москва). «Ніхто ще не зумів пояснити мені, чим так страшна для Росії й України Америка чи Європа. Зате чим загрожує реставрація тоталітаризму, я знаю добре — на власній шкірі цю радість відчув… А до того ж, так уже вийшло, всі мої друзі там, серед помаранчевих...» (Ант Скаландіс, Москва).

Наскільки я пам’ятаю, за час помаранчевої революції на телебаченні й у пресі не виступив ніхто зі знакових постатей українського фендому (а даремно: адже на Майдані перебували десятки тисяч молоді та студентів — традиційної читацької аудиторії фантастики!). Але сказати, що фендом цілком і повністю дистанціювався від подій, усе-таки не можна. Знаю, що в повному складі виходила на Майдан редакція київського журналу «Реальность фантастики». І гадаю, «у революцію» пішли, нехай не плекаючи особливих ілюзій, дуже багато з тих, хто виріс на «літературі вільних людей».

«Усі наші київські друзі стояли на Майдані. Ми їм співчували і заздрили. І сприймаємо те, що трапилося, як перемогу. Однак особисто я стояла 91-го біля Білого дому приблизно в такій же дружелюбній і натхненній атмосфері. Тому до результатів будь-яких революційних процесів ставлюся дуже скептично» (Марія Галіна, Москва).

«Напевно, вперше за роки незалежності словосполучення «народ України» звучить без пафосу і награності. Можна пишатися тим, що живеш у цій країні, є українцем (хоч би ким ти був за національністю). Мої знайомі росіяни часто посилаються на 91-й і 93-й роки, мовляв, тут повторюється тодішній варіант, тільки із запізненням. Але мені здається, це не так: інший час, інші люди, інша країна» (Володимир Аренєв, Київ).

…Події в Україні розділили в думках усіх — від окремих сімей до світової громадськості. Фендом не став винятком. Однак у мене немає ані найменших сумнівів, що на найближчий великий конвент — підмосковний лютневий «Роскон» — фантасти і фени зберуться, як завжди, не помічаючи ні кордонів, ні політичних режимів. У вільного фендому своє життя. Але...

Фантасти ж завжди знають усе заздалегідь!

«У 90-х ми з А.Валентиновим написали роман «Нам тут жити», — нагадує Г.Л. Олді (Дмитро Громов і Олег Ладиженський). — «Автономний», зруйнований через провокацію Харків; кримінальний авторитет рветься в боги, примушуючи людей на себе молитися; влада зрадила, народ на чолі з мерією опирається агресії... Відтоді наша позиція не змінилася. Нам тут жити».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі