Пристрасті «Страстей Христових»

У Національному музеї у Львові в дні Великого посту, напередодні Великодня, експонувалася виставка «Страсті Христові» з колекції монахів-студитів «Студіон». Її незвичайність у тім, що кожен із 90 експонатів зобов’язаний своїм порятунком спочатку доктору богослов’я, ієромонаху Севастяну Дмитруху, а потім реставраторам. Отець Севастян не втомлюється шукати і знаходити витвори народного сакрального мистецтва в найменш придатних для них місцях — на горищах і в підвалах, на звалищах, у грязюці та смітті.

Приміром, монументальну ікону «Страсті Христові», котра відкриває виставку, отець Севастян виявив у вигляді окремих дощок, на яких замішували цемент... Інша ікона, представлена на виставці, слугувала дверми на горище в селянській хаті. Щось було знайдено в занедбаних садках, щось у приозерній кропиві.

Інтуїція, особливе чуття допомагає ієромонаху розпізнати в звичайному незвичне. Завдяки їм він знайшов біля Дрогобича, що на Львівщині, унікальний витвір народного мистецтва ХІV століття — ікону «Юрій Змієборець». Вона була «під записом» — перемальована, він не бачив, що під верхнім шаром. Але якимось чином відчув, що там зображений ковчег. А якщо так, вирішив він, то ікона старовинна, ХVІ століття — як мінімум. Коли відкрили, побачили — ковчег. Ікона датована не ХVІ, а ХІV віком!

Отець Севастян хотів одну знайдену ікону виставити в такому вигляді, у якому знайшов — у пташиному посліді, грязюці, плямах, патьоках. І не стільки для того, щоб на контрасті з іншими роботами показати, яку працю вклали реставратори для відродження витворів народного сакрального мистецтва. Мета була іншою — звернутися до совісті людей, звернути увагу на те, що іноді ми не вміємо цінувати воістину цінне, які ми байдужі до культурної спадщини минулого. Що маємо — не бережемо... Але понівечена ікона не потрапила в експозицію — вирішив отець Севастян пощадити відвідувачів виставки, не псувати їм свято.

Щоб у знайдені витвори вдихнути життя, у вересні минулого року при монастирі монахів-студитів зібрали наукову раду. Її очолив реставратор вищої категорії, завідувач реставраційної майстерні Національного музею у Львові Володимир Мокрій.

«Виставка присвячена не тільки Страстям Христовим, а й подіям, які їм передували. Наприклад, привертає увагу ікона із зображенням «Тайної вечері», — розповідає завідувач відділом давньоруського мистецтва Національного музею у Львові Марія Гелитович. — Чудова символічна композиція «Христос — виноградна лоза» (кінець ХVІІ століття). Унікальний на нашій виставці — рельєф «Христос у труні», це дерев’яна скульптура, датована 1593 роком. Таких ранніх скульптур дуже мало. Хронологічні межі робіт, представлених на виставці, широкі — від ХІV до ХХ ст. Українська ікона належить до однієї зі шкіл візантійської сфери впливу. Але в жодній зі шкіл — ні в російській, ні в балканській — вплив народного мистецтва не позначився так виразно й так потужно, як в українській іконі. І цим вона оригінальна. Характери, переживання, емоції — все безпосереднє, щире. І ще. В українській іконі присутнє почуття гумору: придивіться до розпису «Страшного суду», особливо до сценок із пекла. У стародавніх дерев’яних церквах дуже часто можна зустріти картини на стінах, де розп’ятий Христос нібито всміхається. Народний майстер, який написав картину, щасливий, що Син Божий за нього помер. Є смуток, є біль, але немає розпачу, — трагедія оптимістична».

Повна колекція отця Севастяна налічує майже чотири тисячі експонатів — у ній, окрім ікон і скульптури, представлено стародавні книги, рукописи, церковний посуд, купольні хрести. Це одне з найбільших позамузейних зібрань України. Для всього цього багатства потрібне приміщення. Отець Севастян уже не перший рік порушує це питання, але все марно...

Виставка експонуватиметься до початку травня і завершиться міжнародною (українсько-польською) конференцією, на якій планується обговорити проблеми реставрації та збереження витворів сакрального мистецтва.