Баси бруківки

Війна між громадськістю і владою, спричинена будівельними роботами на площі Ринок у Львові, втомила. Вже, здається, «дістали» усіх «надміру» активні громадські організації, особливо молодіжна «Опора» — зі своїми заявами, пікетами, безкінечними прес-конференціями «на тему», перекриттям вулиць, шокувальними акціями з добровільним приковуванням студентів до екскаваторів... «Логіка» втоми така: баталії баталіями, а тим часом площа Ринок перерита, роздовбана — чужа, сама на себе не схожа. Де подівся її романтичний затишок, оспіваний пером і пензлем десятків, сотень письменників і художників усіх поколінь і часів? Хочеться крапки — й у будівельних роботах, і у війні. Львів утомився. І це... небезпечно. Небезпечно, що ця втома приглушить передчуття втрати безцінного скарбу, і тоді втрата стане не передчуттям, а реальністю.

Хтось скаже: «Ну, подумаєш, велика втрата — понищать бруківку на площі Ринок! Велике діло!» А таки — велике. Як пояснити, що таке площа Ринок для Львова (ні, не тільки для Львова, а й для України)? Сказати, що ця пам’ятка є у загальнонаціональному реєстрі скарбів історії культури та архітектури, що історичне ядро Львова внесене до світової спадщини ЮНЕСКО? Чи достатньо цього, аби пояснити цінність безцінного? Чула багато на захист стародавньої площі Ринок і вулиці Руської. Але найбільше пройняли слова президента Фонду «Збереження історико-архітектурної спадщини Львова» Андрія Салюка: «Уявіть талановитий хор, який зачаровує гармонійним, злагодженим співом. І раптом заберіть із нього баси. Чудово звучатимуть тенори, баритони, сопрано... Але вони не матимуть основи, того, що створює загальний тон... Львівська бруківка — це й є баси, без яких музика нашої архітектури буде вихолощена».

Власне, з допомогою Андрія Салюка спробуємо розібратися, що ж відбувається з площею Ринок, звідки вся «шура-бура»...

— Пане Андрію, коли і чому виникла ідея реставрації площі, яка є ядром середньовічного Львова?

— Ця ідея визрівала давно, у багатьох програмах розвитку міста йшлося про необхідність ремонтно-реставраційних робіт ансамблю площа Ринок. Саме «ансамблю» — з усіма будинками, фонтанами, ратушею, дорогами, квітниками. Усе це — пам’ятка архітектури і містобудування, що входить у державний реєстр пам’яток загальнонаціонального значення під одним номером (кожен із об’єктів, окрім цього, ще має свій індекс)… Якісь фрагментарні роботи проводилися, але комплексної реставрації не було. Допомогла знаменна дата: до 750-ліття першої згадки про Львів виділили державну субвенцію на ремонт та впорядкування інженерних мереж на площі Ринок. Це й справді дуже потрібна фінансова допомога, адже каналізаційні колектори на площі Ринок давно в жалюгідному стані, водостоки з будинків не працювали, вони були забиті — вода лилася або в підвали, або на тротуари, підмочувала фундаменти будинків. Ми сподівалися, що весь проект ремонту та реконструкції інженерних мереж передбачатиме не тільки ті інженерні мережі, які є на території самої площі — під тротуарами, дорогою, а ще й внутрібудинкові. Адже вже добрих 70 років їх ніхто не ремонтував: у подвір’ях будинків, що на площі Ринок, після дощів (які у Львові не рідкість) стоїть вода. Сирість, грибок, замокання каменю (а всі перші поверхи й основа будинків із вапняку) — все це є руйнівним для пам’яток. Відбувається зміна фізико-хімічних властивостей грунтів, на яких стоять фундаменти, тому руйнується фундамент і відповідно тріщать цілі будинки…

— Але чому згодом виникли протести громадськості? Що не так?

— Конфлікт почався тоді, коли минулого року (кінець жовтня — початок листопада) почали зривати бруківку з північної сторони площі Ринок, причому зривати кар’єрними екскаваторами, на гусеничному ходу. Це не те що некоректно, це — брутально! А потім ми дивуємося, чому так багато поколотої, побитої бруківки… Так виник перший конфлікт: чому в серцевині Львова працює техніка, яка категорично не сумісна з поняттям «реставрація»? Такі екскаватори — для роботи в полі або в кар’єрі, але не в історичному середовищі. Громадськість, науковці забили на сполох, та на це влада не реагувала. Тоді ми зажадали, аби нам показали проект, — хотіли зрозуміти, що ж замислили його автори. Так ми з’ясували, що з північної сторони площі Ринок заплановано паркувальний майданчик для автотранспорту. Головним «ідеологом» цього чужорідного тіла для історико-архітектурної пам’ятки виступив головний архітектор міста Василь Каменщик. Ще один трагікомічний факт. Цей спеціаліст став ініціатором «ліквідації» з площі Ринок чотирьох ліхтарів ХІХ століття, без яких Львів не Львів. Він сказав, що їх треба викинути, бо вони… дисонують з ансамблем площі Ринок! Це для мене було шоком.

Головний архітектор також заявив, що з площі треба викинути бруківку, бо, мовляв, жоден один господар її не тримав би, натомість покласти мармурові плити. Йдеться насамперед про рівень його професійних знань. Річ у тому, що мармур у наших кліматичних умовах можна використовувати лише як декоративний матеріал для інтер’єрів. Він не використовується назовні, бо не витримує львівської погоди. Наша традиція — пісковик і вапняк. І головне ми маємо збережений історичний матеріал — бруківку ХІХ століття. Та й нещодавні археологічні дослідження засвідчили, що центр Львова був забрукований десь вапняковими плитами, десь — пісковиком.

В управлінні охорони історичного середовища було проведено засідання реставраційної ради. Я висловив там свою позицію: такі важливі проекти, як зміна зовнішнього вигляду площі Ринок, мають затверджуватися за чіткою процедурою. Одним із пунктів цієї процедури мали б бути громадські слухання — так, як передбачає закон про охорону культурної спадщини. Отож Фонд збереження історико-архітектурної спадщини Львова ініціював такі збори. Слухання пройшли бурхливо, громадськість у різкій формі протестувала проти будь-якого паркування на площі Ринок. Проектувальники сказали, що врахують це.

— Ну то паркування не буде?

— Як вам сказати… Тут уже починається детектив. На засіданні Львівського міськвиконкому 12 січня 2006 року було прийнято рішення про те, що площа Ринок буде пішохідною зоною, і ніякого паркування транспорту тут не буде. І навіть прийняли рішення про встановлення знаків «Працює евакуатор». З тим знаком була комедія. Я навіть якось пошкодував, що не мав із собою фотоапарата: на площі Ринок справді, стояв евакуатор... обставлений машинами так, що не міг виїхати… Попри всі обіцянки, у березні нинішнього року розпочалося бетонування північної сторони площі Ринок і укладання бруку на бетонних розчинах. Я говорив із виконавцями та проектувальниками — вони зізналися, що зробили це за наполяганням тодішнього першого заступника міського голови Василя Кравціва і головного архітектора Василя Каменщика. Ті пани собі вирішили: громадськість громадськістю, а нам своє робить…

— Чому ви впевненні, що йдеться про підготовку до облаштування паркувального майданчика?

— Технологія виконання дорожнього покриття для пішохідної зони і для паркування є різною. Технологія для паркування передбачає бетонування. Бруківку на північній стороні площі Ринок поклали на бетонний розчин. Під цим бетоном змінюється температурно-вологісний, гідрогеологічний режими. Закладено «бомбу» уповільненої дії. Хіміки-технологи будівельних матеріалів знають, що цемент дає специфічні, «агресивні», висоли: ці солі розчиняються у воді і, потрапляючи до вапнякового каменю, руйнують його. У підсумку ми матимемо руйнування основ фундаментів будинків. Цього можна уникнути, якщо зробити гідроізоляцію будинків. Але цього немає! Не враховано сумний досвід робіт у Києві — на Софіївському майдані і на площі перед Михайлівським собором, де також поклали бетонні плити. І тепер, як зізналися київські реставратори, двічі на рік через температурне розширення бетонних плит бруківка тріщить. Є випадки, що камінь буквально вибухає й осколки розлітаються на чималу відстань.

Негативний результат дасться взнаки не завтра, не через рік. Ми його відчуємо за 10—20 років. Але буде вже пізно: навіть якщо ми заберемо бетон, камінь, який був на нього покладений, втратить свої властивості, і ми будемо мати проблему зовсім іншого характеру зі збереженням цих пам’яток.

Є Закон України про охорону культурної спадщини, існують державні будівельні норми реставраційних робіт, які передбачають, що під час реставрації використовуються технології і матеріали, традиційні для конкретної пам’ятки. Це стосується і бруківки. А що ми маємо? Північна сторона площі Ринок спотворена технологіями і матеріалами, які не є властиві для ХІХ століття, а отже, мали б бути заборонені.

— Якось ці проекти затверджувалися?

— Ми наполягали, щоб були рецензії на ті чи інші розділи проекту. Адже навіть дипломний проект студента-випускника має свого керівника і рецензента. А тут, коли йдеться про унікальну пам’ятку історії та архітектури, кінців не знайти. Нам у будь-якій інформації відмовляли. Запротестували проти такого порушення львівські люди, які розуміються на архітектурі — зокрема доктор архітектури, завідувач кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Національного університету «Львівська політехніка», професор Микола Бевз, доцент тієї ж кафедри Юрій Диба, архітектор Юрій Дубик, відомий реставратор Кость Присяжний, архітектор Микола Байда та багато інших. Заявили свої протести громадські організації — Товариство шанувальників Львова, Громадський форум Львова. Найактивнішу позицію продемонструвала Громадська мережа «Опора».

— У Львові подейкують, що молодіжну «Опору» використовує певна політична сила.

— Коли за цим стоїть політична сила, яка хоче добитися збереження Львова, то я хотів би, щоб ця політична сила дістала владу в руки. До слова, йдеться не тільки про інтереси Львова. Я всюди цитую слова представниці правозахисної організації — Південноукраїнського центру Advocacy Алли Тютюнник із Херсона, яка сказала: «Коли ми говоримо, що пам’ятки Львова внесені до загальнонаціонального реєстру пам’яток історії культури та архітектури, значить це пам’ятки, які належать усьому українському народу, зокрема і жителям Луганська, Ужгорода, Херсона...». Те, що «опорівці» прикувалися до важкої техніки, не дали можливості їй працювати, допомогло нам привернути увагу до проблеми органів місцевої влади.

Тоді виконувач обов’язків міського голови пан Сірик на нашу вимогу призупинив усі роботи — до погодження у встановленому порядку. Єдине — не призупинялися протиаварійні роботи. Органи влади, відчуваючи за собою вину, запропонували продовжувати археологічні дослідження. Якщо у попередньому рішенні на кожен розкоп відводилося три дні, то тепер цей термін не обмежується. Це дало можливість археологам ретельно провести роботи на пл. Кафедральній. Вони знайшли споруду, досі нікому не відому, яка не згадувалася у наукових джерелах. Нині з’ясовується, каплиця це чи дзвіниця. Археологи виявили середньовічне брукування площі Ринок, дерев’яний настил на вулиці Галицькій. Але це стосовно археології. А щодо іншого… Прийшла нова влада і скасувала рішення про призупинення будівельних робіт.

— І це дивує — дивує позиція нового мера Андрія Садового…

— Ця позиція мене заскочила зненацька. Адже я був на декількох семінарах, конференціях Інституту розвитку міста, який очолював Андрій Садовий. І я чув заяви тодішнього кандидата на міського голову — про розвиток Львова як центру туризму України. Справді, в Україні лише Львів має стільки історико-культурних пам’яток (йдеться не про рекреаційний туризм, а про пізнавальний, культурний)… І тут раптом мер Андрій Садовий заявляє, мовляв, закон законом, але треба діяти за здоровим глуздом. Як на мене, діяти за здоровим глуздом — це забрати бетон з площі, зробити накриття над археологічними розкопками, заборонити бетонування на вулиці Руській…

Отож залишається загадкою те, який здоровий глузд мав на увазі міський голова, відновлюючи не реставрацію, а руйнування шедевру — площі Ринок?

У Львівську міськраду надійшов лист із Державної служби охорони культурної спадщини про необхідність призупинити роботи. Але, всупереч законодавству, роботи продовжено. Я б злукавив, сказавши, що немає якогось діалогу між громадськістю і владою. Інша річ — наскільки він конструктивний… Ми наполягаємо на дотриманні букви закону. Міська влада наполягає: якщо нам виділили державну субвенцію для підготовки 750-річчя, то її треба використати, і виконати за ці кошти необхідні роботи. Ми тут не є в конфлікті. Ми в конфлікті у тому, що саме необхідно за ці гроші зробити. Коли інженерні мережі — це одна річ. Але, повторюю, чому тоді не робиться інженерія всередині будинків? Зайдіть у будинок на площі Ринок, 15: там каналізаційний стояк йде-йде і закінчується у підвалі над землею, а в землі — дірка…

Ми добилися подання цього проекту на розгляд науково-реставраційної ради Державної служби охорони культурної спадщини в Києві. До слова, від засідання цієї ради, яке відбулося 1 червня, залишилися суперечливі враження. Всі активно критикували проект. Зокрема голова Державної служби охорони культурної спадщини Микола Максимович Кучерук критикував те, як відбулося проектування. Були зауваження до замовника — представника міськвиконкому — чому, маючи пам’ятку загальнонаціонального значення, львівська влада дозволяє собі не погоджувати проект. Усі критикували, однак у протоколі виявилося все якимсь знівельованим: «доопрацювати», «врахувати»… «Но-но-но» — покивали пальцем і... ніяких чітких рішень.

— Серйозним каменем спотикання є безшумна трамвайна колія. У чому проблема?

— Так звана безшумна трамвайна колія лягає на таку основу: бетонується підоснова, робляться спеціальні закладки щебеню, піску, потім кладуть бетонну основу, а на неї — залізобетонні плити, на які вже потім лягає сама колія. Вулиця Руська — одна з найгарніших середньовічних вуличок (а точніше, їх таких тільки дві — Вірменська і Руська). То є серце українського Львова, споконвічний центр українства. Так от, вулиця Руська за цим проектом стане банальною бетонною дорогою — без брукування, без оцього неймовірно романтичного накладання трамвайних колій. Я стільки бачив фотоальбомів про Львів і в кожному мінімум одна фотографія вулиці Руської з цим чудовим брукуванням... Розумієте, будинки ХVІ століття на фоні бетонної дороги — це сумно і розпачливо. 7 червня громадськість блокувала роботи на Руській, влада знову давала якісь обіцянки, а як воно буде — побачимо. Наша позиція така: давайте шукати безшумні трамвайні колії з такими технологіями, аби залишити бруківку, зберегти історичне середовище. Але вони кажуть — «А навіщо?» Як я можу пояснити, для чого зберігаються пам’ятки? Це людина або розуміє, або не розуміє. Просто вона повинна сприймати як належне, що в пам’ятці архітектури має бути збережено пам’ятковий елемент — як от бруківка на вулиці Руській.

— Що далі? Треба зривати бетон, усе повертати на вихідну, початкову позицію, але цього влада, очевидно, не зробить.

— О, це є найгірше. Міський голова каже: трамвайну колію треба з площі Ринок взагалі забирати й обіцяє через кілька років це зробити і відновити бруківку. То постає питання: якщо це на декілька років, то давайте площу Ринок і вулицю Руську з трамвайною колією на ті три-чотири роки залишимо на дерев’яних шпалах, на яких лежить брук…. Коли все буде закладено залізобетонними плитами, то історичну бруківку, яка була там, ми більше ніколи туди не покладемо. Вона буде або використана, або «випарується». Так-так, у нас бруківка у Львові має містичну властивість випаровуватися. Її знімають, кажуть, що передають на якісь склади, а звідти вона «тікає». Мені кажуть: «Ну то можна вирізати нову бруківку з каменю». Добре! Давайте зробимо нову скрипку Страдиварі. Це буде скрипка Страдиварі? Лише замінник. Ми можемо взяти картину Леонардо да Вінчі і зробити чудову копію — але це буде тільки копія. За копію вам заплатять певну суму, а оригінал не має ціни.