ПРИСТРАСТЬ ПІД ПОКРОВОМ ТВОРЧОСТІ

Театр «Сузір’я», керований народним артистом України Олексієм Кужельним, зберігшися в усіх колах ремонтного пекла, відчинив двері свого чудового основного приміщення. Щоправда, спектаклі йдуть ще в «малій» залі, оскільки основна не до кінця обладнана звуковою апаратурою. І щовечора двадцять один глядач проходить крізь будівельний майданчик у подвір’ї, ведений незримою ниткою Аріадни. А зустрічає їх перед початком спектаклю в імпровізованій вітальні сам Олексій Кужельний, знаходячи щоразу нові слова, щоб відкрити гостям надзвичайну таїну театру.

Остання з прем’єр «Сузір’я» — спектакль, поставлений Олексієм Кужельним за п’єсою Є.Чуприни «Цвєтаєва плюс-мінус Пастернак». П’єса написана за мотивами листування і щоденникових записів двох найбільших поетів ХХ століття. Можна, звичайно, за бажання, робити п’єсі закиди щодо певної схематичності й навмисності, але це прерогатива лише тих, хто добре знайомий з епістолярною спадщиною Марини та Бориса. Спектакль же вийшов дуже цілісним і потужним за напругою пристрастей, інтелігентним за музичним оформленням (композитор Т.Шамшединова), лаконічно-стильним стосовно художнього оформлення та костюмів (Н.Кудрявцева).

У кожного з цих володарів слів — Марини Цвєтаєвої та Бориса Пастернака — було своє непросте життя, наповнене складним побутом і заплутаними взаєминами зі світом. І обидва вони йшли від нього в інший — свій — світ, за письмовий стіл, де «гетто избранничеств, вал и ров», де пощади чекати не доводиться. Та як солодко, як повно дихається, коли слова, виплеснуті на папір, складаються в чарівну музику Поезії. На цьому рівні поклоніння творчості один одного Цвєтаєва і Пастернак у своїх листах переживають пікові моменти пристрасті та кохання, ревнощів і розлуки.

У спектаклі постановник «оселив» кожного з учасників у власну віконну нішу, де так боляче й солодко пишеться й думається. А звичайні сходи-драбина на коліщатах перетворюються на спільний острів, де панує поклоніння творчості, де відбувається жагуче злиття без дотику, де розуміють один одного з напівпогляду і напівподиху. І глядач знаходиться в центрі цього любовного ребуса, по-своєму трактуючи його, слідкуючи із завмиранням серця за тонкими нюансами стосунків поетів. Режисер не ставив перед акторами завдання передати зовнішню схожість, та й самі вони, слава Богу, не прагнуть відтворювати характерні риси Марини (С.Штанько, театр «Вільна сцена») і Бориса (В.Полікарпов, театр ім. І.Франка). Вони лише доносять до глядача Слово. А воно настільки повноцінне й самодостатнє в обох, що портретні особливості не потрібні.

Після прем’єри довідалася, що вона, як і багато інших спектаклів театру, а також феєрія «Києва травневого», могла б і не з’явитися, якби театр не мав відданих меценатів. Йдеться про постійну підтримку з боку Фонду мистецтв Володимира Філіппова, який потрапив колись до цього театру як глядач, гідно оцінив його і, організувавши фонд, постійно підтримує добрі починання «Сузір’я». Побільше б таких запеклих театралів, і головна проблема, на яку властиво посилатися українським театрам, — фінанси, відпала б сама собою. Та тоді вже й питати з театру потрібно за гамбурзьким рахунком. «Сузір’я» йому повністю відповідає.