ПРЕМ’ЄРА В НАЙМЕНШОМУ ТЕАТРІ

Театр «Сузір’я», що славиться своєю непередавано затишною атмосферою, спектаклями і фестивалем «Київська Порсуна», мовчав із травня, зачинившись на ремонт. Прикро, оскільки для багатьох киян та гостей міста він став місцем постійних зустрічей із гарним і різноманітним театром. І ось нещодавно художній керівник його — народний артист України Олексій Кужельний із товаришами запросили глядачів на прем’єру до найменшого з усіх театральних залів, що міститься в підвальчику основного будинку, який ремонтується. Його «наповнюваність» — 21 глядач.

Ті, хто знає театр, розуміють, як складно творцям спектаклю «обживати» такий малий простір, як нестерпно незручно виконавцю не мати «захисного бар’єру» між собою та публікою, проте «Сузір’ю» цей ризикований експеримент удався.

Моноспектакль «Торішній сніг» поставлений Олексієм Кужельним за п’єсою Ентоні Сверлінга, англійського драматурга, який живе у Швеції. Ім’я драматурга не так популярне, як досить відоме на пострадянському театральному просторі — його п’єси періодично з’являлися в альманасі «Сучасна драматургія». Він засновник шведського Міжнародного театрального фестивалю монологів. У травні минулого року був гостем «Київської Порсуни», де побачив роботу Кужельного «Федра» і запропонував йому для постановки свою вищезгадану п’єсу, апріорі запросивши театр на свій фестиваль.

П’єса складна і неоднозначна як для постановника, так і для виконавця. Багатослівні спогади про низку жінок, які пройшли через чоловіче життя і водночас надихають та нівелюють особистість героя, змушують його певним чином, інколи неадекватним, захищатися, виправдовувати свої вчинки. Відтак це призводить до власне вбивства й одночасно до втрати свого я. «Закільцьованість» появи і збирання деталей речових спогадів героя свідчить про нескінченність самого монологу, що не має ні початку, ні кінця.

Така драматургія вимагала від виконавця — молодого артиста Олега Савкіна — певної органіки, пластики, особливої психофізичної налаштованості. Слід сказати, що, попри прем’єрну лихоманку, він до честі впорався з цими складними завданнями, і є всі підстави говорити про яскраву акторську індивідуальність, яка з’явилася в нашому театральному просторі.

Цілісності вражень від цього спектаклю-монологу сприяли і тактовна робота художника — Надії Кудрявцевої, і чуттєва майстерність музичного оформлювача — Віктора Продувалова.