Портрет дружини Подерв'янського

У творчості українського художника Сергія Подерв'янського чільне місце посідають портрети Лади Міляєвої - дружини, музи, натхненниці, матері його сина відомого письменника, драматурга і художника Леся Подерв'янського.

Людмила Семенівна Міляєва відзначає ювілей. Вона, без перебільшення, класик українського мистецтвознавства, якщо можна застосувати цей рудимент дефініцій до енергійної, окриленої новими ідеями і задумами дослідниці, чиє наукове кредо - завжди бути принциповою, безкомпромісною, чесною у своїх переконаннях і поглядах, дотримуватися високого рівня мистецьких критеріїв, які було взято за орієнтир уже з перших кроків у науці.

Маючи гострий розум і будучи науково безкомпромісною, Людмила Семенівна не шукала легких шляхів, не пристосовувалася до панівних офіційних ідеологічних міфів. Вона належить до когорти порядних і чесних дослідників, які, попри всі кон'юнктурні зміни, послідовно вивчала українське церковне мистецтво.

Людмила Міляєва - одна з засновників факультету теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (1960 р.). Ниву мистецтвознавчої науки вона щедро засіяла зернами любові, які глибоко запали в душі її учнів, численних сподвижників і продовжувачів.

Мені пощастило бути серед перших випускників факультету, слухати її захоплюючі лекції з історії давнього мистецтва України.

Людмила Семенівна демонструвала нам фото давніх ікон, дерев'яних церков та іконостасів, які були знайдені під час численних експедицій, відряджень до музеїв, у фондосховищах, бібліотеках і приватних колекціях, а іноді й просто врятовані, бо припадали порохом у клунях і на горищах. Нас заворожували ті пригодницькі історії.

Це була корисна школа проникнення в таїну мистецтвознавства, що запалила не в одній душі вогонь дослідництва. Людмила Семенівна в численних експедиціях по Україні разом зі своїми однодумцями - видатними дослідниками українського мистецтва Григорієм Логвином, Степаном Таранущенком, Павлом Жолтовським, Борисом Возницьким - рятувала від фізичного знищення унікальні пам'ятки церковного мистецтва.

Тоді це було справжнім подвигом і проявом високої громадянської позиції.

Ті знахідки поступово проходили наукову атрибуцію, осмислювались, а відтак перетворювалися на сторінки "Історії українського мистецтва", яка готувалася до друку в 1960-х рр.

Упродовж усієї своєї наукової діяльності Людмила Семенівна активно генерує і реалізує у своїх працях новітні підходи й принципи дослідження українського середньовічного мистецтва.

У суголоссі українського мистецтвознавства, яке в другій половині ХХ ст. творилося такими особистостями як Платон Білецький, Павло Жолтовський, Юрій Асєєв, Григорій Логвин, Віра Свєнціцька, а нині - Володимир Овсійчук та інші, голос Людмили Міляєвої вирізняється глибиною і переконливістю утвердження наукових принципів.

Уже з перших кроків дослідниця взяла високу ноту, яка стала характерним камертоном її подальшої долі і визначає сучасний рівень українського мистецтвознавства.

Історія - творила її, вона - творила історію.

Нині Людмила Міляєва - доктор мистецтвознавства, професор, академік НАМУ, заслужений діяч мистецтв України. А свій творчий і науковий шлях після закінчення Київського державного університету ім. Т.Шевченка вона починала в Національному музеї українського образотворчого мистецтва.

Безпосередня робота з пам'ятками, фондова й експозиційна робота - усе це дало їй міцну базу для подальшої наукової діяльності.

Відтоді головним творчим пріоритетом для Л.Міляєвої є історія іконопису України, підтвердження чого знайдемо в численних книгах, статтях, наукових розвідках, виступах і доповідях на престижних вітчизняних і міжнародних наукових зібраннях.

Її монографія "Розписи Потелича" (К., 1969) і книжка про український іконопис ХІІ-
ХVІ ст. у співавторстві з Г.Логвином і В.Свєнціцькою стали важливими віхами у вивченні сакрального мистецтва. Дослідження, яке через тиск цензури вийшло під назвою "Український середньовічний живопис", попри офіційну думку, утверджувало тяглість української культури від часів Київської Русі.

Важливим внеском у вивчення середньовічного мистецтва стало фундаментальне дослідження Людмили Міляєвої "Украинская икона ХІ-ХVIII ст. от византийских истоков до барокко" (1996). У монографії розвиток українського іконопису розглядається як неперервний процес. І якщо досі він проступав лише пунктирно, то тепер - це повнокровна історія українського іконопису, в якому вчувається парафраз складної і часто трагічної долі України.

Подією в українському мистецтвознавстві останнього часу стали дві монографії Людмили Міляєвої про сучасних митців: "С.П.Подервянский. Творческая судьба.1916-2006" (2011) та "Воспоминания Л.С.Миляевой. Семен Матвеевич Миляев" (2014). Ці книжки, щедро забарвлені її особистими почуттями, шанобливим ставленням до рідних людей, які були поруч упродовж усього життя, є високим прикладом порядності, безкомпромісного служіння мистецтву. В них розповідається про нелегкий шлях митців на тлі історії, художнього життя країни, про їхній внесок в українську культуру.

У книжці про Сергія Павловича Подерв'янського змальовано постать видатного митця нашого часу. Він уславився насамперед як тонкий майстер психологічного портрета, досконалий рисувальник, творчість якого "ніколи не була заплямована, індивідуальність мужньо протистояла негативній аурі епохи".

Ці монографії Л.Міляєвої - приклад сферичного поєднання двох поглядів - зсередини, як близької людини, котра знала про всі задуми й творчі пошуки, і ззовні - як професіонала, тонкого аналітика-мистецтвознавця.

Спілкуватися з Людмилою Семенівною особливо цікаво. Її розповіді завжди сповнені нових фактів, спогадів, оцінок художньої ситуації, захоплення своїми здібними учнями.