Поезія і проза Євромайдану

Серце столиці - Євромайдан - б'ється ритмічно.

Гасла змінюють пісні.

Промови вінчаються із закликами.

Ейфорія тисяч облич.

Тривога і надія в різних очах.

Співачка Руслана - як професійний революціонер і політагітатор.

Голос Сашка Положинського не тільки в пісні, а й у закликах: "Зупиніть провокаторів!".

Голос Святослава Вакарчука за ці шалені й напружені дні стає душею Євромайдану: "Вставай, мила моя, вставай". Хіт 2010-го лунає у виконанні студентської молоді як неофіційний гімн європодій 2013-го.

Його ж "Стіну" ("Де ми з тобою будем, коли закінчиться їхня війна? Чи вистачить нам сили зробити так, щоби впала стіна?") на ТВі перетворюють на актуальний відеокліп. Драматичні епізоди Євромайдану переплітаються із саундтреком "Океану Ельзи" - і народжують океан нових смислів і почуттів.

…Простір Євромайдану - це також щоденна творчість народу.

Фольклор Євромайдану колись стане матеріалом для "фразеологів" і лінгвістів.

Адже народ на Майдані творить не тільки історію, а й фольклор нового часу.

Отже, далі - вибране з євромайданівського фольклору.

Почуте й записане мною безпосередньо у вирі протестів, закликів, сподівань.

* * *

Починаю гортати фольклорні сторінки Євромайдану. І цитую саме цей текст. Аби усвідомити, що означають цифри:

Шістсот тисяч українців помирає кожен рік,

А іще половина
з України емігрує,

Може Україна
не дожити цей вік,

Крім нас, українців,
ніхто неньку не врятує.

Тисячу років ми воювали

За нашу свободу.
І що ми дістали?

Грошей в народу не було
і немає,

Він з голоду тихо здихає.

Не раз запитували гаранта на "общепонятном": "Вітю! Ти впевнений, що під час складання присяги президента клав на Конституцію України саме руку?".

Схоже, ніхто з нас не володіє "общепонятным". Бо відповідь завжди була стандартною - посмішка й оплески.

Потім ми припускали, що "він заблудився і в Росію попросився". Давали рекомендації: "Ти в тайгу собі іди, Україну залиши". Проігнорував.

Ми бажали якнайкращого. Проте, оскільки він не приставав на пропозиції, хотіли йти на компроміс: "Якщо 46 мільйонів ідуть до Європи, нехай залишається один". Не захотів.

Студентка Ольга Височанська про
ситуацію:

"За нас все вирішено знову -

Свавілля влади, політична монополія!..

Історики і політаналітики

Засуджують Мазепу
за московський гніт...

А що ми зараз?!!
- Ми, як чахлі паралітики,

В ту саму пащу
знов закинем власний рід?!!

Та це ганьба!!! Бо ми не запроданці

Й на поступки не маєм навіть права,

Ми незалежні, а не чиїсь підданці,

Свідома європейська ми держава!..

І хай орел, який терзає Прометея,

Не думає, що в нього в руках - все!..

Національна думка та ідея

Його колись-таки самого розірве!.."

Обурений директор Будинку культури Коломийського району Василь Дідик зняв у своєму кабінеті портрет гаранта. Пізніше публічно висловив свою думку стосовно культурної політики в Україні. Зрештою після численних перевірок подав заяву про звільнення. Проте продовжував творити українську культуру, співаючи під акомпанемент гітари:

"Бехи, мерседеси, кулуари,

Гроші, фігури, а народ терпить.

Вільними ми стали на папері,

А неспокій душу борознить.

Руки й ноги, втомлені в кайданах,

Та зводились очі до небес.

Піт і сльози, кров, гаряче тіло,

Стоптана душа дістала стрес.

Весь Сибір устелений кістками -

Це Кремля злочинний інтерес.

Геноцидом знищені мільйони,

Їхні душі кличуть нас в ЄС.

Час іти до бою,

Ржаве лезо стан не спокоїть,

Птахи, повертайтеся додому,

Чорним затягається блакить".

Птахи поверталися з еміграції.

Панували революційні настрої. Дівчата писали хлопцям есемески: "Чорні брови, карі очі, Януковича не хочу!".

Закохані освідчувалися як ніколи неординарно: "Бунтуй, кохай, парламент поміняй!".

Учні хвалилися дивними для них заявами: "Моя бабуся станцює брейк, якщо ці… підуть геть!".

Хтось, дивлячись у люстерко, зробив відкриття й одразу поділився ним зі знайомими: "Дзеркало не обдуриш. Прочитайте М.Азаров справа наліво: М.АЗАРОВ - ВОРА ЗАМ".

Ще хтось склав анекдот. Хоча всі розуміють, що це стовідсотково було б реальністю: "Пошта України випустила марку з портретом гаранта. Через деякий час пішли скарги, що не приклеюється. Як з'ясувалося, люди плювали не на той бік".

А потім випадково побачила лист дитини до св. Миколая: "Принеси мені у подарунок нового президента. А тих двох забери собі в олені".

І було це під пісню Святослава Вакарчука "Вставай, мила моя, вставай!". Тоді й вирішили остаточно - це таки революція!

Її особливість влучно схарактеризував Олександр Ірванець: "Попередня революція (2004 р.) мала одне конкретне обличчя. Воно було спотворене нещодавнім отруєнням, а вже у процесі посідання влади спотворилося ще більше. Але сьогоднішня революція має багато облич. Ми не бачимо їх на трибуні, вони не пнуться в політики вищого ешелону. Це - наші з вами обличчя! Ми - головні дійові особи в цій виставі. Й нехай вони знову спробують все перекрутити й розбазарити! Ми й до цього вже готові".

Таки спробували. Виявилося, ми їх недооцінювали. Не думали, що на 23-му році незалежності саме так проявлятиметься патріотизм - "це коли 200 студентів співають національний гімн, поки їх б'ють спецпризначенці".

І почалося. Скільки вже перегорнутих сторінок? Не знаю, чи це буде кульмінацією... Принаймні з цього місця - частина 2.

"Боротьба не за щастя вже навіть іде -

за життя! Бо його забирають.

Нас Надія веде, нас Ідея веде

за свободу для рідного краю.

Українцю, поглянь, там побили жінок!

Глянь, вже люди ховаються в храмі!

Де таке ще траплялось, коли це було

Аж в такому нестерпному стані?..

Так чинили лиш варвари, злісні хани,

лиш від них люди в церкві ховались.

А сьогодні це власні привладні пани

вже над нами так само знущались!"

(Марія Мовчазна).

Боляче. Тривожно. Проте зрозуміли, що кожен із нас - крапля в океані. І що "коли всім народом дмухнути - ураган буде". Тож підтримуємо одне одного. Зі сльозами на очах говоримо не прозою,
а поезією:

"Кує землю морозець холодний,

І навкруг скрізь ментівський капкан

Витанцьовує чорним воронням

Свій провладний, продажний канкан.

В стальних касках, як ті пілігрими

Все махають кийками-крильми,

Від страху заховавшись під гримом

Владарюють, прокляті людьми.

То яка ж то їх мати вродила,

Щоб вони брат на брата ішли?

Замість того, щоб їх полюбили,

Вони прокляті будуть людьми".

Та не полишаємо надії. І знову наспівуємо Вакарчука:

"Хіба хтось казав тобі, шо буде легко?

Та хіба ти можеш жити без мети?

Коли тобі важко

Дихати, значить ти дуже високо...

Коли ти високо,

То зорі навколо і небо так низько..."

Що далі? Далі буде? Та, схоже, кінцівку написано.

"Не лякаючись ні нападів ні опадів,

Вірність зберігаючи дідам,

Раз на дев'ять років у листопаді

Мій народ виходить на Майдан!"

"Ми стали мудрішими, однозначно. Ще три-чотири такі революції з інтервалом у дев'ять років - і українці перетворяться на нормальну, політично зрілу європейську націю. Тож уперед, пустелею. Із 40 років пройдено вже понад половину" (О.Ірванець).

І наостанок:

"Чи ми з тобою будем удвох

В останньому кадрі кіна?..

Чи стане нам бажання

Забути те, що зробила cтіна?.." (С.Вакарчук).