Подорож Олега Сенцова у потойбічний світ

Цього тижня кіноклуб NoName Club представив фільм "Гамер". Це повнометражний дебют українського режисера Олега Сенцова, якого лихі перипетії сучасного моменту тимчасово дистанціювали від творчого процесу. Раніше його картина "Гамер" була показана на Київському кінофестивалі "Молодість", на Одеському фесті. Прем'єра проекту відбулася на щорічному фестивалі авторського і незалежного кіно в Роттердамі. Слоган фільму - "Хтось хоче, а хтось отримує…" -дивним чином відображає і ситуацію в країні, і ситуацію в долі режисера Сенцова...

Нагадаємо, що ще 11 травня українського кінорежисера Олега Сенцова, активіста Автомайдану, затримали в Криму за підозрою... "у тероризмі". Адвокат режисера Дмитро Дінзе тоді ж заявив: "Історія ця досить мутна, я цілком припускаю, що це може бути провокація, аби Олега якось підставити..."

Згодом Сенцова з Криму перевезли у в'язницю Лефортово. Російські ЗМІ приписали Сенцову та ще трьом товаришам "…здійснення диверсійно-терористичних актів у містах Сімферополь, Ялта, Севастополь, а затим - знищення низки об'єктів життєдіяльності, залізничних мостів, ліній електропередач". Буцім під час обшуків було виявлено вибухові речовини, вогнепальну зброю, боєприпаси.

Представники творчої спільноти України та деякі кінематографісти РФ назвали такі заяви провокаційними й абсурдними. Відомий кінорежисер Сергій Лозниця на Каннському кінофестивалі зажадав негайно звільнити Сенцова, а все те, що сталося навколо нього, охарактеризував ємним словом "божевілля".

Сенцов - етнічний росіянин. Народився в Сімферополі. З 1993-го по 1998-й навчався в Київському економічному університеті. У рідному місті володів одним із комп'ютерних клубів, а потім на зібрані гроші зняв свій перший фільм "Гамер". Бюджет проекту - близько 20 тис. дол. США. Як повідомляють ЗМІ, всі актори брали участь у фільмі безплатно. Рік тому цей же режисер розпочав зйомки свого нового фільму - "Носоріг", присвяченого поколінню кримінальних 1990-х (бюджет виріс до 1 млн дол., частину коштів виділило Держкіно України). Однак у мистецтво втрутилося життя, точніше - громадянська позиція Сенцова. Він став активним учасником Євромайдану, у кримському питанні підтримував позицію української державності. В Олега двоє дітей - Аліна (14 років) і Владислав (9 років). Хлопчик, на жаль, нездоровий...

…Що стосується фільму "Гамер", то відгуки про нього навіть найбільш прискіпливих критиків досить позитивні. Наприклад, один із авторитетних російських кіноекспертів Кирило Разлогов заявив, що "Сенцов - талановитий режисер, адекватна людина, він має певний авторитет у кінематографічних колах. Сенцов може бути цілком перспективним режисером. Підхід до справи в нього професійний".

Тепер, власне, про "Гамера", знятого фактично на фотоапарат. І це теж естетична особливість проекту.

Головний герой фільму - хлопчисько на прізвисько Косс - живе в провінційному містечку. Він ставить перед собою мету - неодмінно перемогти в чемпіонаті з гри Quake. Хлопчика насправді звати Олексій. Весь свій вільний час він проводить у комп'ютерному клубі "Вавилон", де й стає помітною фігурою. Адже ніхто краще за нього не вміє перемагати "злобних ворогів", проходити заплутаними лабіринтами й уникати небезпек. Заради Гри герой закидає навчання в технікумі й тренується по 5-6 годин на день.

У нього є мета - стати чемпіоном.

І він її досягає. Спочатку в клубі. Потім - у національному змаганні. Потім їде в Америку. Там посідає друге місце у світовому чемпіонаті. Повернувшись додому, Косс розуміє: навколо і всередині ніщо не змінилося. Він не став "супергероєм", він, як і раніше, позбавлений права вибору.

Мати переводить сина з технікуму в університет (на географію). Друзі стають для нього чужими. Трамваї залишаються такими ж обшарпаними і їдуть, як і раніше, тими ж самими рейками. А мати так само безпомічна й нещасна.

Косс пориває з грою. Викидає в озеро заповітну "мишку" й улюблені навушники. Випиває за своє дорослішання пляшку горілки... І залишається в повній самоті. Тільки у фіналі бачимо - вперше за весь фільм - його усмішку.

Ця дивна, немудряща історія, наповнена подробицями з життя геймерів, розіграна непрофесійними акторами, абияк озвучена (щоб почути репліки, треба інколи серйозно напружити свій слух), усе-таки тримає увагу глядача, не відпускає її ні на мить.

Чому?

Перша причина - сценарій. У ньому закладено "архетипічну" історію подорожі в "потойбічний" світ. Із трамвайного обшарпаного містечка, з замацаними моніторами, огидною їжею, дешевим пивом, потворними шпалерами та продавленими диванами наш герой вирушає у сяючий умовний світ Гри, де він наділений суперздібностями.

У цьому світі лише від нього самого залежить - вижити чи загинути, перемогти чи здатися. Ставши у паралельній реальності Героєм, уникнувши віртуальної смерті, Косс повертається назад, на грішну землю. І це його усвідомлений вибір...

Друга причина видимої успішності проекту - впізнаваний, дуже правдивий світ, у якому живе наш герой. У цьому світі немає ні глянцю, ні чорнухи. Тільки правда! Це і наш світ. Наше життя. Потворні міські пейзажі, тряські трамваї, погані дороги, люди з похмурими обличчями в темному одязі. І, ніби оазис у пустелі, десь на обрії - гори, дерева, зелень, вода. Все те, про що ми в нашому безумному міському житті часто забуваємо. Те, що насправді має сенс. Невправна "гра" непрофесійних акторів, зайнятих у фільмі, лише посилює це відчуття документальності, скорочуючи дистанцію між глядачем та героями.

Ще одна причина фестивальної спроможності картини - операторська робота. У картині багато точних, ретельно виважених кадрів: візуальний ряд дуже лаконічний, кожна деталь має значення. А коли в чорно-сіре загальне тло картини радісними плямами вривається зелень трави й дерев, глядача прямо накриває хвиля радості, така рідкісна в наш час емоція.

Деякі кінокритики відзначають, що фільм абсолютно вільний від традицій українського поетичного кіно, яке стало для наших кінематографістів своєрідною "обітницею вірності", подібно до того, як Бродський заражає своїм впливом всю сучасну російську поезію. Якщо ж говорити про вплив, то "Гамер" близький до французької "Нової хвилі" з її ідеями про всесилля режисера, непередбачуваністю оповіді, близькістю до реальності та рваним монтажем.

…Сімферополь і Євпаторія, які служать тлом подій фільму, для багатьох із нас уже наче втрачений світ. Для багатьох, але не для всіх. І багато хто, і всі все-таки не втрачають надії, що "драма абсурду" навколо режисера "Гамера" Олега Сенцова незабаром закінчиться, а в його житті почнеться зовсім інший "жанр" - виключно творчий. Одне слово, чекаємо режисера з "потойбічного" світу...