Подаруйте нам свято, маестро!

Щоб перетворити на святкове шоу сурогатний гала-концерт, яких чимало проводиться у стінах Національної опери з різних приводів, зокрема й у періоди, коли основна трупа виїжджає на закордонні гастролі, потрібна була саме така людина, як Герман Макаренко. Один із команди диригентів театру, якому довіряються не найголовніші вистави й аж ніяк не ударні прем’єри, він давно зрозумів, що чекати милості від театрального начальства абсолютно безнадійно. Будь-які ініціативи провокують у цій ситуації два варіанти реакції богів театрального олімпу. Або твої пропозиції чемно кладуть у стіл, і тоді ти мусиш назавжди змиритися з роллю «рядового бійця» диригентського фронту, або тобі обіцяють підтримку, якщо погоджуєшся відразу включитися у гру «Зроби сам!» Ось чому подати цінну ідею і розробити цікавий проект — це лише початок довгого шляху. Потрібно відшукати гроші на його здійснення, знайти спонсорів і надихнути їх ентузіазмом, а для цього стати великим дипломатом і знавцем психології цінних людей, потім узяти на себе всі адміністративні обов’язки, подбати про нотний матеріал — і все це окрім тих суто творчих завдань, які пов’язані з процесом підготовки концертної програми.

Нинішній проект Германа Макаренка — вже третій на його рахунку — був породжений ідеєю, що спала йому на думку, — привітати жінок із весняним святом 8 Березня у легкій витонченій формі, запропонувавши з фантазією підібрану програму з популярної класичної музики. Цей задум передбачав поєднання певної елітарності та масовості, розрахунок на аудиторію, яка намагається стати новою аристократією, а, крім того, почасти складається з іноземних дипломатів, що опинилися з обов’язку служби у столиці України, але продовжують жити в системі цінностей західного світу. Відповідно до міжнародного табеля про ранги, на кращі місця в оперу претендує особлива публіка, і керівники театрів чудово знають, чим можна залучити цих дорогих не лише в переносному значенні гостей. Добре знає це й наш київський маестро.

У святковому вечорі, названому «Освідчення в коханні», лунала прекрасна музика, здатна підняти настрій. Від імені своїх героїв співали всім жінкам любовні серенади та гімни солісти опери Микола Шуляк, Оксана Гаєвська, Володимир Опенько, Сергій Магера, мовою танцю оспівували кохання солісти балету Олена Філіп’єва та Сергій Сидорський, Христина Шишпор та Іван Козлов. При цьому головна роль випала оркестру Національної опери та його диригентові Герману Макаренку. Прикрасили концерт і натхненно зіграні скрипкові соло Едуарда Ідельчука. Після довгих років відсутності цей талановитий скрипаль нарешті повертається в Україну і працюватиме в Національній опері, де зможе повною мірою реалізувати і свій великий досвід, і високу майстерність.

Концерт був побудований так, що оркестр, піднятий з оркестрової ями на сцену, весь час залишався на очах і на першому плані. За ним розмістився сценічний майданчик, де в декораціях і костюмах виконувалися балетні сцени і два фрагменти опери «Євгеній Онєгін». З елементами театралізації було вирішено й сольні виступи вокалістів. Дуже добре, що (на відміну від більш прийнятної сьогодні практики виконання опер мовою оригіналу) каватина Альмавіви з «Севільського цирульника» та дует із «Дон Жуана» звучали в українському перекладі. Водночас Герман Макаренко продемонстрував справжню «ввічливість королів», коли промовляв свій лаконічний коментар до творів, що звучали спочатку рідною українською, а потім англійською мовою. Диригент не лише зміг виявити в цьому своєму авторському проекті продюсерські та менеджерські здібності, а й по-новому розкрився як музикант. До завжди притаманних йому академічно стриманої манери та скупого жесту тут додалися значно більша свобода й розкутість, які відповідали невимушеності, світлій тональності, енергії радісного піднесення, якими була наповнена музика Россіні та Йоганна Штрауса, Моцарта і Бізе, Гулака-Артемовського і Лисенка, Прокоф’єва і Скорульського. Ліричний бік обдарування диригента найповніше виявився в інтермецо з «Сільської честі» Масканьї, що пролунало навдивовижу проникливо, у зіграних на біс «Колисковій» Станковича і «Мелодії» Скорика.

Завершальну частину концерту, в якій було виконано, на додачу до основної програми, шість різних за характером оркестрових мініатюр, слухачі сприйняли як іще один святковий подарунок-сюрприз. Диригент представив аудиторії вибрані ним п’єси як різні образи кохання з його ніжністю й захопленням, спалахами шаленої пристрасті та радісним піднесенням. Публіка остаточно сповнилася світлих і добрих почуттів, на всіх обличчях засяяли усмішки, а музиканти були нагороджені за свою працю дуже гарячими й тривалими оплесками.