ПІСЕННА МОВА НАРОДУ

Чи завжди пишуть і співають пісень, які можна назвати душею народу, який їх створює? Певне, це трапляється лише в такі часи, коли душа пробуджується до життя і хоче саму себе відчути й зрозуміти. Європа неодноразово переживала спалахи пісенної енергії. Про турботи й радощі молодості та вільного бродячого життя співали на її майданах знавці вченої латини, поети-ваганти. Про лицарські подвиги й куртуазне кохання до прекрасної дами співали провансальські трубадури й німецькі мінезингери. Бюргерські чесноти статечно оспівували добропорядні міські ремісники, які об’єдналися в пісенний цех майстерзингерів. Вся община ставала єдиним серцем, возносячи гімни хвали Творцю Всесвіту в протестантських хоралах. Проте зовсім особливий рід пісень, авторських і безіменних, виник у різних країнах в епоху національно-визвольних рухів, відзначену небувалим зростанням народної самосвідомості. Під ім’ям романтичної Lied така пісня понад століття жила й розвивалася в Австрії та Німеччині, що дали світу великих піснярів — Шуберта, Шумана, Брамса, Гуго Вольфа, Малера. В Україні та Росії її називали романсом або ж піснею народною, адаптованою композиторами-професіоналами до смаків міського середовища. Пісні з берегів Німану й Вісли, пісеньки і думи співали поляки, литовці, білоруси. Для пригноблених, позбавлених власної державності народів, які мешкають у тісному сусідстві на західних кордонах неосяжної Російської імперії, пісня стала одним із символів їхньої самоідентифікації. Це був одночасно й ліричний щоденник, що доносив подихи закоханих, тугу про надії, що не збулися, і живий підручник історії. Тут досягалося максимальне зближення народного й академічного, аматорського й фахового, масового й елітарного мистецтва. Це була пора розквіту пісенної поезії, у створенні якої брали участь такі світові генії, як Шевченко, Пушкін, Міцкевич, а також автори, імена яких не ввійшли до підручників літератури.

Науковий центр з вивчення пісні — польської та світової — ось уже багато років діє при Музичній академії в Кракові. Ним керує широковідомий учений професор Мечислав Томашевський. Починаючи з 1984 року, з його ініціативи та на основі його проектів і наукових концепцій проводяться в Кракові міжнародні конференції та симпозіуми, матеріали яких уже склали дев’ять випусків наукових збірників. Ще 1994 року в полі зору вченого потрапила українська пісня. До участі в науковій сесії, що мала назву «Художня пісня народів Європи», були залучені професор Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Тамара Гнатів і автор цих рядків. У Міжнародній конференції, що проходила в Кракові в грудні 2000 року, із доповідями виступили вже три дослідники з України. Цього разу в центрі уваги виявилася пісня польська, що розглядалася в широкій системі міжнаціональних зв’язків.

З виступів учасників авторитетних наукових зборів стало зрозуміло, наскільки нерозривно були пов’язані наші народи в минулому. Їхнє життя «на нашій — не своїй землі», як сказав Тарас Шевченко, нагадувало умови проживання в багатонаселеній комунальній квартирі, де постійно мирилися і сварилися, ворогували й об’єднувалися в боротьбі зі спільним ворогом. Тепер же, коли кожний має свою незалежну державу, спільними залишаються добрі спогади.

Чого варта хоча б надзвичайна історія легендарного Падурри, про яку розповіла Тамара Гнатів. Поет-пісняр, талановитий музикант-теорбаніст, співак, який умудрявся одночасно співати, грати й добре танцювати, запалюючи слухачів незвичайним темпераментом і торкаючись їх серця задушевним ліризмом написаних ним мелодій, польський шляхтич Томаш Падурра вибрав собі простонародне українське ім’я Тимко. Живучи в Україні, він полюбив її народ, біди й радості якого сприймав як свої власні. Він любив одягати український національний костюм і подорожувати селами та містечками зі своїм незмінним супутником — теорбаном, музичним інструментом, у чомусь подібним як до західноєвропейської лютні, так і до української бандури.

Падурра писав вірші українською та польською мовами і був патріотом обох народів. Величезною популярністю користувалися його нехитрі вірші та наспіви, найвідоміші з яких ввійшли до пісенного збірника під символічною назвою «Українки». Цікавою була реакція польських учасників краківського симпозіуму на подані професором Тамарою Гнатів зразки пісенної творчості Падурри. Якщо для нашого вуха безсумнівним був їхній зв’язок із популярними українськими народними піснями та романсами, то поляки почули в них австро-німецькі пісенні витоки.

А ось учень самого Шопена, львівський піаніст і педагог Кароль Мікуля, як виявилося, свідомо орієнтувався у своїй пісенній творчості на романтичну австро-німецьку Lied і писав музику на німецькі тексти. Про пісні Мікулі розповіла, продемонструвавши їхні зразки, дослідниця зі Львова Люба Кияновська. Нещодавно вона захистила докторську дисертацію, присвячену музиці Галичини — краю, у розвитку культури якого так само брали участь українці, поляки, австрійці, представники інших сусідніх народів.

Серед романтичних поетів перше місце за популярністю в середовищі музикантів належить Генріхові Гейне. У світі існує близько трьох тисяч пісень на його вірші, а окремі поезії озвучувалися до 200 і навіть більше разів. Пригадаємо, що до віршів Гейне звертався й творець української національної композиторської школи Микола Лисенко. Не обминув Лисенко увагою й іншого геніального творця пісенної поезії — Адама Міцкевича. До сторіччя з дня народження польського поета він написав витончений ліричний романс «Милованка», використавши текст одного з найпопулярніших у композиторів різних країн вірша Міцкевича. Задовго до нього цей вірш уже поклали на музику Шопен і Глінка. Сам же Лисенко в цьому романсі віддав данину свєї любові до творчості Шопена, процитувавши невеличкий фрагмент з іншої відомої шопенівської пісні «Бажання».

Багато цікавих тем було порушено в доповідях учасників симпозіуму. Неповторний у своїй красі стародавній Краків зустрічав нас передріздвяною метушнею, гірляндами вуличних вогнів і ялинкових прикрас, ошатними вітринами, поруч із якими промальовувались у свинцево-сірому грудневому небі величні силуети костьолів. У певні години над центральним майданом міста розносилися звуки труби, перерваний мотив якої нагадував про того далекого предка сучасного музиканта, який колись попередив співгромадян про небезпеку й ціною власного життя врятував місто від ворожої навали.