ПИСАТИ В НАС, А ВИДАВАТИСЯ ТАМ...

Утримаюся від огляду всім добре відомої ситуації з видавництвом в Україні. І тим більше від її порівняння з російською. Так чи інакше, голоси на підтримку нещасного українського видавця звучать дедалі гучніше, переконливіше й вимогливіше, — диви, колись і втіляться у щось матеріальніше за слова, що пурхають не гірше від горобців.

Втім, добре слово й кішці приємне. Однак переважна більшість полум’яних промов на захист вітчизняної книги однозначно стосуються лише книги української. Української не в широкому розумінні — включно з виданнями рідною мовою кримських татар, євреїв, поляків, угорців, румун, німців... та й росіян теж, а самої лише україномовної.

Український російськомовний письменник. Звучить, згодна, неоковирно й кострубато. Тому, певне, деякі представники нашої офіційної, глибоко національно-свідомої письменницької братії вважають, що такого явища просто не існує. Мовляв, будь-який українець за своєю ментальністю органічно здатний творити лише українською мовою, а всі, хто цього не розуміє, — або манкурти і зрадники Батьківщини, або, без сумніву, недолугі, нещасні люди, що свого часу були силоміць русифіковані, і тепер страждають від цього. Які з них письменники? Та й кому вони потрібні? Принаймні не нам, а в Росії досить власних графоманів...

Ось тут і доречно поцікавитися думкою тих, від кого залежить, чи побачать коли-небудь читачі книги цих авторів, — російських видавців.

Їм, суто діловим людям, міркування про абстрактну ментальність і рідні корені невластиві. Вони випускають у світ те, що, на їхню професійну думку, матиме попит і, відповідно, окупиться. Вигуки про низькопробні смаки публіки і засилля маскульту облишимо осторонь — це тема для окремої розмови, теж зовсім не простої. Поняття «комерційна» і «талановита» література поєднуються набагато частіше, ніж гадають ті самі офіційні і глибоко свідомі.

Перш ніж надати слово представникам трьох найбільших видавництв Росії, що завітали до України на фестиваль фантастики «Зоряний міст», який відбувався у Харкові, необхідно визначитися: автори, про яких піде мова, — аж ніяк не безпринципні «запроданці». Вони пишуть російською не тому, що за це непогано платять у сусідній державі. Вони не повернуться з тріумфом «на грунт рідної мови», тільки-но в Україні нормалізується видавничий процес. Вони творять своєю рідною мовою, що, в принципі, цілком природно. І не їхня провина, що російські видавці, коли говорять про них, не вживають навіть згаданого вище словесного монстра. Висловлюються простіше: російські письменники, що живуть в Україні.

Перепрошую всіх, кого таке визначення коробить. Але іншого титулу в киян, харків’ян й решти наших співвітчизників, чиї книги видаються, продаються і на них є попит не у нас, а в Росії, поки немає.

— Чи працює ваше видавництво з авторами з України, і якщо так, то яким чином?

Микола Науменко, головний редактор видавництва «АСТ» (Москва):

— Як на мене, нормально працює. Так само, як і з рештою. Єдина проблема — це суто паперові, формальні питання: передача контрактів, гонорарів через кордони і так далі. Крім цього — жодної різниці, з Росії автор, України чи звідкись іще. Автори надсилають рукописи звичайною або електронною поштою, передають через спільних знайомих. Намагаємося читати все, те, що подобається — беремо, укладаємо договори, друкуємо — ось і все.

У дебютах цього року в нас Федір Березін із Донецька — його книжка «Попіл». Вийшло поспіль декілька книг харків’янина Андрія Дашкова. У збірниках-щорічниках «Фантастика» ми регулярно друкуємо авторів із «Другого млинця», творчої майстерні Генрі Лайона Олді (Дмитро Громов і Олег Ладиженський, Харків. — Авт.). Найближчим часом мають вийти книги Володимира Виногорова і Руслана Шабельника — це теж «пташенята гнізда олдева». У серії «Класика вітчизняної фантастики» незабаром видамо два томи нашого метра, киянина Володимира Савченка.

Ми цікавимося не авторами з України — ми цікавимося АВТОРАМИ. Степан Вартанов, наприклад, зберіг російське громадянство, а живе постійно у Канаді, — яка різниця? Адже пише прекрасно. Для нас ці речі несуттєві.

Василь Мельник, завідувач відділом фантастики видавництва «Центрполіграф» (Москва):

— У нас узагалі видається дуже багато письменників з України. Зараз наш основний автор із фантастики — Олександр Зорич, письменницький дует із Харкова. Друкуємо Дмитра Баринова (Дудка), теж харків’янина. В альманаху «Наша фантастика» співпрацюємо з багатьма українськими письменниками. Як на мене, немає жодної різниці, український чи російський автор, — це не впливає ні на умови, ні на будь-що. Гроші в Україну переказуємо через дилерів. Щоправда, дуже важко доставляти за кордон авторські примірники. Привозимо на «Зоряний міст». От зараз порадували Джорджа Локхарда (Георгій Егресілашвілі, Тбілісі. — Авт.), присутнього тут, аж сорока книжками.

Безумовно, у нас є свій інтерес в Україні, бо тут надзвичайно багато гарних авторів. Багато з них уже працюють із великими видавництвами, але підростає нове покоління. З Україною цікаво працювати.

Леонід Шкурович, завідувач редакцією фантастики видавництва «ЭКСМО-Пресс» (Москва):

— З українськими авторами ми працюємо, і досить активно. Зараз ми практично ексклюзивно публікуємо книги Олді, Андрія Валентинова, почали публікувати книги Марини і Сергія Дяченків. У нашому видавництві стартував Олексій Бессонов, автор дуже перспективний. Я ставлюся до української фантастики як до російської, що пишеться в Україні. І ставлюся дуже добре, тому що тут, може, через політичні обставини — невизначеності у статусі російської мови й іншого, — викристалізовується новий якісний рівень. Ці автори дуже старанно працюють над стилістикою власних творів. Вважаю, що ті тексти, про які я говорив, перебувають на верхньому рівні російськомовної фантастики взагалі. Тому ми публікуємо цих авторів, і дорога не закрита ні для кого іншого. Ми займаємося в Росії піаром, рекламуємо наших авторів як російських, — і співробітництво у нас із ними хороше, конструктивне, взаємозадовільне.

Жодної специфіки в умовах для авторів з України немає і бути не може, адже ми у нашій роботі керуємося лише економічними принципами, на цьому грунтується вся видавнича політика. Є чіткий відсоток відрахувань автору за продані примірники. Та є автори, що створюють видавництву імідж. Це й Олді, і Валентинов, і Дяченки. У розділі фантастики саме вони є системоутворюючими стовпами. Тому я роблю все, щоб наші умови їх зацікавлювали. Намагаюся вибудувати гранично прозорі відносини — і за рухом тиражів, і за оформленням книг. Автори можуть впливати на цей процес, у них є можливість ознайомитися з макетами книг. Вони беруть участь і в піарівських акціях разом із нами.

Та все це, звичайно, не тому, що вони українські. Є й російські автори, що для нас теж системоутворюючі, і ми теж працюємо з ними особливо уважно і старанно. Я вважаю, що дискримінація за будь-якою ознакою принижує і завжди призводить до негативних наслідків. А ми вже довго працюємо, і нам вдається цих наслідків уникати — отже, у нас все нормально.