ПІДВАЛ «НЕВСЬКОГО ФРАНТА»

Гуселюб Паніковський називав Остапа Бендера «невським франтом». Випадкова фраза, яка нічого не означає? Простий збіг? У жодному разі, вважає Анатолій Котов, засновник і хранитель народного літературного музею Бендера в Петербурзі. Командор не тільки бував у місті на Неві, він і сам — почасти петербуржець.

Звичайно, у таке твердження важко повірити. Для нас, українців, Великий Комбінатор нерозривно пов’язаний з Одесою та Чорним морем, однак жодним чином не з Невою. Втім, в Одесі до відкриття музею Командора не додумалися, а в Петербурзі — ось, будь ласка. У восьмиметровому підвалі в Співочому провулку міститься один із найвигадливіших і містифікаторських музеїв світу. Тут усе, як у Ільфа і Петрова: «той самий» капелюх, у якому Іполит Матвійович збирав милостиню, «той самий» нікельований самовар Паніковського, роги й копита, полихаївська печатка з мудрим написом: «Тихше їдеш — далі будеш», 500 тисяч із мільйона Корейка, наполовину розпиляна відвідувачами гиря і багато іншого.

На дверях сусідньої з музеєм квартири крейдою виведено фразу: «Музей — у підвалі. У квартиру не дзвонити», але дзвінок обривається безперервно. Відтак розгнівані сусіди вже звикли до нескінченної низки відвідувачів, позивних «Антилопи-гну» за вікном і, звичайно, до самого засновника музею — «людини-феєрверку» Анатолія Васильовича Котова.

Втім, музей має намір розширюватися. Котов мріє про «двірницьку Тихона», як у «Дванадцяти стільцях». Приміщення площею
40 кв. м, призначене для двірницької, міститься в тому самому будинку, але на його ремонт поки що немає коштів. Державні структури не допомагають музеєві, отож його хранителю доводиться розорятися самотужки.

Під час розмови хранитель музею повсякчас згадував петербурзькі епізоди романів Ільфа й Петрова, і головне — пітерську «підкладку» образу Командора. Пішла в хід і частівка, яку Остап Бендер — уже мільйонер — співав студентам у потягу («У Петра Великого близких нету никого. Только лошадь и змея — вот и вся его семья»), і, звичайно, влучна характеристика Паніковського, який обізвав Остапа Ібрагімовича «невським франтом», і багато іншого.

Я й не підозрювала, приміром, що пітерське «подвійне дно» є в знаменитого епізоду з грунтознавцями, які зовсім вимучили Остапа в «Золотому теляті». Є в романі такий епізод: їде Бендер у потязі з мільйоном Корейка й думає: треба зійти, щоб не підхопити поїзну хворобу. Ступити на землю, посидіти в ресторані, відвідати театр, а для початку — поселитися в готелі. Та в готель Бендера не пускають і пояснюють таку дискримінацію проведенням Конгресу грунтознавців. Мовляв, розібрали грунтознавці всі місця, тож влаштуватися абсолютно ніде. Конгрес грунтознавців проходив у Пітері 1930 року («Золоте теля» вийшло 1931-го), а делегати жили в «Асторії». Делегатів на конгресі виявилося чимало, і вони буквально заполонили готелі, ресторани й театри міста. Такий ось пітерський підтекст...

Таке відчуття, що Остапа Бендера очікує доля Гоголя: незабаром його почнуть ділити Росія й Україна. Інша річ Шура Балаганов — він-то вже свій, і бабуся в Маріуполі є, мила старенька! До речі, балагановська бабуся теж, мабуть, ввійде в історію. Є проект, за яким їй з онучком спорудять пам’ятник, — у Маріуполі, звісно. Є ж монумент отцю Федору на харківському вокзалі! Чим, питається, Шура з бабусею гірші?! І вони, сердешні, пам’ятника заслужили.

Втім, у Петербурзі є не лише музей Остапа Бендера, а й пам’ятник Командору. При погляді зблизька карбовані риси бронзового Остапа набувають схожості з рисами Анатолія Котова — «людини-свята», лауреата «Золотого Остапа» й творця музею. Зумисна ця подібність чи випадок — незрозуміло, але кращого бендерознавця, ніж Котов, у Пітері не знайти. Обидва романи він знає буквально напам’ять і майстерно інтерпретує — можна захищати дисертацію. «А навіщо мені дисертація — я краще Бендерленд улаштую», — каже Анатолій Васильович.

Бендерленд — ще один проект найкращого бендерознавця невської столиці. Це буде центр сімейного відпочинку, підпорядкований ідеї прославляння Командора. Правда, поки що блискучому задуму бракує матеріального підкріплення, тобто огидного металу. А жаль... Який був би царський подарунок до 300-річчя Петербурга!

Напевно, одеситам час переймати досвід пітерського музею. Або, приміром, заснувати музей Кіси Вороб’янинова — благо, музей Остапа вже існує. А поки що Командор прописався в Петербурзі. Напевно, не випадково. Адже в «Дванадцяти стільцях» Остап приходить у Старгород із північного заходу. А столицею північно-західного регіону завжди був Петербург.