Піаніст-нонконформіст: гра в чотири ювілеї

У залі Національної академії мистецтв України в рамках «Київ Музік Фесту-2012» виступив Євген Громов, гурман сучасної фортепіанної музики. Його програма виявилася суціль ювілейною. У ній значилися чотири композиторських імені: Ігор Стравінський (130 років від дня народження), Валентин Сильвестров (75-річний ювіляр), Вікторія Польова (що відзначає 50-літній ювілей) і Євген Станкович (йому нині виповнилося 70).

Один із творів концертної програми став світовою прем’єрою. Це п’єса «Вітрувіанська людина» київського композитора Вікторії Польової, написана торік і присвячена пам’яті князя Андрія Михайловича Волконського - російського композитора й клавесиніста, що помер у французькому Екс-Ан-Провансі 2008 року.

Скорбні й напружені співзвуччя цього опусу повергнули слухачів у справжній шок… Назва п’єси досить оригінальна, але цілком упізнавана. Бо «Вітрувіанська людина» - це назва широка відомого малюнка-креслення Леонардо да Вінчі, на якому зображений оголений чоловік із двома парами кінцівок, вміщений у коло.

Після концерту друзі Громова жартома стали називати і його самого «вітрувіанською людиною». (Цей малюнок генія був ілюстрацією до праць Вітрувія, звідси й назва.)

У програмі концерту був ще один примітний твір цього ж автора - фортепіанний цикл «Числа», написаний у 1996 році і присвячений самому Громову. Того вечора він уперше прозвучав у редакції 2012 року.

До речі, Вікторія Польова (чий батько теж був композитором) зараз «виривається» в лави найпродуктивніших вітчизняних авторів. Тут не вистачило б місця, щоб описати географію виконань її творів та фестивалів, на яких звучить її музика. Це Німеччина, Чехія, Іспанія, Канада, Білорусь, Китай, Корея, Сінгапур, Швеція, Фінляндія, Польща, США, Швейцарія, Австрія, Чилі, Перу… Вікторія - вихованка класу композитора Івана Карабиця. І її колеги без тіні заздрощів щиро називають її однією з «найкрутіших» у середовищі сучасних композиторів України…

Але повернімося до концерту Громова. Цілий ряд нечасто виконуваних творів Ігоря Стравінського - найіменитішого автора у програмі. Серед них - багато транскрипцій ансамблевих і оркестрових творів Стравінського (здійснені як автором, так і сентиментальним героєм долі Анни Ахматової, забутим нині композитором Артуром Лур’є).

У нас немає підстав стверджувати, що більшість їх стали світовими прем’єрами. Але, коли взяти до уваги складність і своєрідність творів, можна стверджувати, що перелік прем’єр Громова в тому концерті не вичерпувався лише творами Польової.

З-поміж інших українських композиторів найвидатнішим було ім’я Валентина Сильвестрова. З цим автором у творчості піаніста пов’язано багато що. Зокрема, він записав цілу низку його творів, а в концертах зіграв абсолютно всі твори цього автора з участю рояля. Він записав у студії багато музики сучасних українських композиторів, якої не тільки не грали, а й не чули всі професори фортепіанної кафедри Національної музичної академії України, разом узяті!

У виконанні Громова відродився ще один твір українського композитора - Соната для фортепіано Євгена Станковича, написана рівно сорок років тому. Цей твір піаніст вивчив давно. Він несе його, як прапор, через свою концертну діяльність…

Як відомо, Євген - постійний учасник основних музичних фестивалів, що проходять в Україні, - «Київ Музік Фест», «Музичні прем’єри сезону», «Контрасти», «Два дні і дві ночі» та багатьох інших. Виступав з багатьма симфонічними оркестрами, грав із численними партнерами-ансамблістами. Записав на компакт-диски антологію творів сучасних українських композиторів. Активно гастролює за кордоном.

Цьому піаністу судилося постійно щось придумувати, шукати. І залишатися не схожим на інших, зовсім над цією «несхожістю» не замислюючись. Одне слово, діяльний музикант. Не задовольняється черговим набором п’єс і сонат, вивчених у консерваторії. Не належить до тих, хто раз і назавжди обмежує свій концертний репертуар набором хрестоматійних шедеврів, припасеним на будь-який випадок.

Його цікавить «жива тканина» музичного життя. Він шукає і знаходить щойно написану музику. Це дозволяє йому повною мірою належати часу, а не виступати ілюстратором класики, сотні раз відтвореної на дисках попередніми поколіннями виконавців.

Що й казати, такий шлях пов’язаний із ризиком. Бо слухач, який заплатив за квиток, швидше за все, волітиме слухати «солодкі» балади та скерцо Шопена, а не співзвуччя ХХI століття, що бентежать слух. «Взяти вогонь на себе» і обрати шлях популяризатора сучасної музики - свідомий вибір Громова. Він першим записав на компакт-диски фортепіанні твори майже двох десятків українських композиторів.

Піаністові ніби судилося бути і вважатися нонконформістом. Його часто приваблюють композитори, котрі не вписуються у жодні «ізми», - не до кінця зрозумілі, не завжди належно оцінені, рідко виконувані. При цьому піаністові завжди вдається тримати «планку якості».