ПЕРШИЙ У ХХI ПЕРЕХОДИТЬ У «ЧОРТОВУ ДЮЖИНУ»

Довгі, вкрай насичені фестивальні дні розтали в часі хвилиною, залишаючи вже історії перегляди, дискусії, «круглі столи» та кулуарні суперечки. Перший «Кінотавр» нового століття, роздавши призи, полинув у майбутнє, готуючи сюрпризи ХIII Відкритого російського з усіма властивими «чортовій дюжині» неймовірностями і VIII Міжнародного фестивалів. На згадку про кіномарафон заграв усіма кольорами веселки в сочинському небі прощальний феєрверк, і пройшли, прощаючись на рік, зоряною доріжкою гості й учасники «Кінотавра», залишивши на Театральній площі найбільший у світі кіноекран. Тут сочинці й численні відпочивальники щовечора, як під час фестивалю, дивитимуться «наше» кіно. І, гадаю, так само, як і під час кінофоруму, не буде там жодного вільного місця.

Вже лише цей кінотеатр під відкритим небом повністю вартий неймовірних багаторічних зусиль організаторів фестивалю, які крок за кроком повертають глядачів у кінотеатри. Однак треба віддати належне ідеологу й батьку-фундатору «Кінотавра» Марку Рудінштейну, який не зламався в найскладніші «безкіношні» моменти, коли кінопроцес у країні практично завмер, і вніс величезну лепту в його безумовне відродження. Щоправда, на останній прес-конференції Марк Григорович висловив серйозне занепокоєння з приводу «замороженого» стану закону про кіно — пільги, що стимулюють кінопроцес, закінчуються нинішнього року і, якщо закон не буде прийнято в новій редакції, може знову настати стагнація.

Однак надія вмирає останньою. «Кінотавр», як і саме кіно, живе, шукає нові форми спілкування в ланцюжку творець—глядач і разом із сочинською адміністрацією планує створити через два роки в місті фестивальну зону. На місці Зимового театру має вирости Палац кіно із шістьма кінозалами, а до відреставрованої «Жемчужины» приєднаються ще два висококласні готелі, у тому числі «Редисон», яким стане колишній «Ленінград». І численні глядачі зможуть знайомитися не лише з новинками вітчизняного кінематографа, а й дивитися європейське кіно.

Окрім того, восени нинішнього року, під час осінніх шкільних канікул — із 28 жовтня по 10 листопада, — здійсниться давня мрія Рудінштейна: у Сочі пройде Міжнародний дитячий кінофестиваль «Кінотаврик». Це буде великий світовий кіноогляд, який складається з трьох розділів, — дитинство, отроцтво, юність. Він дасть можливість дітям, уже багато років позбавленим призначеного спеціально для них зорового ряду, познайомитися зі «своїм» кіно, якого, на відміну від наших країн, у світі виробляється достатньо. Дитячий кінофорум стане постійною подією осіннього Сочі.

Осінь попереду, «Кінотавр» позаду, враження від нього свіжі. Намагатимусь поділитися ними безвідносно до рішень журі. Тим більше що їм довелося виносити нелегкі вердикти — адже не існує премії окремо для арт-фільму та глядацького кіно. Я ж, ризикуючи накликати на себе гнів професіоналів, переконана, що всі ці «вододіли» дуже умовні — є гарне або погане кіно.

Почнемо з дебютів. Цього конкурсу, через брак таких, не було торік у регламенті ВРФ. Однак саме він показовий у плані перспективних розвитків сьогоднішнього кінематографа, що визначає, хочемо ми цього чи ні, погляди, смаки, інтелект і професіоналізм творців, які входять у світ кіно. Ірина Рубанова — директор програм ВРФ — десять років стоїть біля витоків формування програм, і вона не приховувала своєї радості уже від самого факту існування дебютів.

— Дебюти не просто є. Їх є досить переконлива кількість. Ми показуємо тринадцять дебютів. Два з них («Приходь на мене подивитися» і «Бременські музиканти» — про ці стрічки вже писало «ДТ» у контексті «Ликів любові» і «Кінотавра») зроблені маститими акторами — Олегом Янковським і Олександром Абдуловим відповідно — і включені в основний конкурс, щоб не тиснути іменами на початківців, хай і не завжди власне молодих, які часто прийшли з інших видів кінематографа чи реклами. Складність полягає в тому, що наше кіно існує, хай би що ми казали, у дещо віртуальному режимі, якщо повертатися до проблеми прокату. Радість від появи нових кінотеатрів затьмарюється ставкою на прокат в основному американських блокбастерів і ігноруванням нашого кіно.

Є ще один момент — творчий. Оскільки наше життя так «перебовталося», а в головах панують певні розбрід, хаос, — не бачу такої художньої волі в кіно, яка могла б його якось структурувати, набачити щось таке, що могло бути перспективою, закликом, вірою. У нас немає релігійної свідомості, відповідно немає сподівання на вертикаль. Це може бути Бог, ідеал, етична заповідь тощо.

Лідер дебютної обойми фільм Сергія Бодрова-молодшого «Сестри», хоч і не є прямим продовженням його акторських хітів «Брат» і «Брат-2», усе ж продовжує нести в незміцнілі душі національну ідею, замішану на крові. І нецілована дівчинка-снайпер, відстоявши свою і молодшої зведеної сестрички честь та гідність, поки що нікого не вбивши, залишається все ж на батьківщині, продовжуючи вдосконалювати снайперську майстерність і стверджуючи готовність стріляти в людину, коли виникне така необхідність.

Спробою засвоїти нову образотворчу мову вирізняється картина Катерини Харламової «Текст, або Апологія коментарю», що поєднала в собі байки Фаїни Раневської і ранню розповідь Володимира Набокова «Забутий поет». Автор грає і з сюжетом, і з літературним персонажем, вибудовуючи якийсь вигадливий кросворд. Трошки повчально, трошки нудно, трошки цікаво, та не всі ж глядачі заядлі кросвордисти.

Претензійно стилізований «Репете» Євгена Малевського залишає гіркий присмак вторинності. А спробі Володимира Щеголькова поєднати трилер і чорну комедію у своїй роботі «З днем народження, Лоло» явно зашкодили збочене розуміння гумору і невміння відчути жорсткий ритм трилера. Яскраво ж і багато презентований на попередньому і показаний на теперішньому «Кінотаврі» дебют рекламного кліпмейкера Євгена Лаврентьєва «Афера» з Олександром Лазарєвим-молодшим і Марією Голубкіною в головних ролях виявився просто провальною спробою продюсерів-дебютантів підійти до створення кіно з мірками сучасного псевдоринку.

Осторонь стоїть у дебютному показі документально-постановочна стрічка Тетяни Воронецької «О, не лети так життя... Леонід Філатов». Автор і режисер в одній особі — давній апологет творчості Філатова, продюсер так і не здійсненої з багатьох причин, у тому числі й через хворобу самого Леоніда Філатова, картини «Пригоди Толіка Парамонова». Бажання познайомити глядача з цією незавершеною роботою лежало в основі створення фільму. Спроба цікава, але абсолютно не структурована, без чіткого сценарного стрижня, розпадається на окремі епізоди зустрічі з улюбленим актором, якого так страшно змінила, але не зламала хвороба.

Загальне враження від дебютів — незавершеність пошуків, відсутність гуманітарних пристрастей, самовираження лише для себе і вузького кола близьких знайомих. Майже безнадійне кіно. Того підтвердження — участь в основному конкурсі недавнього дебютанта-призера «Кінотавра» Андрія Разенкова, увінчаного тоді нагородою за «Тести для справжніх чоловіків». «Північне сяйво», нова його робота, — квінтесенція вульгарності попереднього. Романтична мелодрама на теми Едіпового комплексу не формується в кіно, навіть попри участь таких артистів, як Михайло Ульянов, Олександр Збруєв, Лариса Удовиченко та ін. У зв’язку з вищесказаним мимоволі замислюєшся про непередбачуваність грошових потоків, спрямованих у кіно. До того ж явний бич сьогоднішніх дебютів — відсутність фахових сценаристів. Режисери, як на мене, даремно увірували у власні сили на цьому початковому етапі творення кіно. І мимоволі мучить ностальгія за творчим об’єднанням «Дебют», де зазвичай непросто було отримати постановку, однак існував інститут високопрофесійних редакторів.

Розповідь про основний конкурс і позаконкурсні покази, окрасою яких, безумовно, був «Телець» Олександра Сокурова, продовжимо в наступному номері, так само як і спогади про фестивальні будні поза переглядами.

А зараз перейдемо до огляду Міжнародного фестивалю «Кінотавр», та спершу коментар директора програм МКФ Сергія Лаврентьєва, адже зміна ідеології фестивалю викликає певні труднощі у формуванні програми.

— В Європі зараз знімається багато фільмів, а прокат скрізь заповнений голлівудською продукцією. Тому всі зацікавлені в тому, щоб свої картини показувати хоча б на фестивалях. Труднощів було не більше, ніж у попередні роки. У нас 21 картина в конкурсі і приїхало 17 творчих груп. Єдина трудність була з кількома картинами, які я хотів узяти в конкурс, але мені їх не дали, бо ще не було світової прем’єри. Світова прем’єра в Сочі, як і в будь-якому російському чи українському місті, не зробить для розкрутки картини того, що може зробити участь картини в будь-якій, не обов’язково конкурсній програмі в Каннах, наприклад.

У багатьох європейських країнах з’являються картини, що поєднують у собі високу художність, якою завжди славилося кіно Старого Світу, із зовнішньою, розрахованою на глядача привабливістю. Ми намагалися скласти конкурсну програму фестивалю саме з таких фільмів.

Призи VIII МКФ у Сочі

«Золота троянда», головний приз фестивалю — «Мій брат Том» (Великобританія)

Гран-прі «Перлина світу» — «Коли дідусь любив Риту Хейворт» (Німеччина—Швейцарія—Чехія)

Спеціальний приз журі — «Земля правди, любові та свободи» (Югославія) і «K. af. ka-фрагмент» (Австрія—Німеччина)

Приз за кращу жіночу роль — Дора Поліч («Касирка хоче поїхати на море», Хорватія)

Приз за кращу чоловічу роль — Бен Уїшо («Мій брат Том»)

Приз ФІПРЕССІ — «Другорядні люди» (Кіра Муратова, Україна) і «Коли дідусь любив Риту Хейворт» (Іва Шварцова)

Призи ХП ВРКФ у Сочі

«Золота троянда» — «Ніжний вік» (Сергій Соловйов)

Гран-прі «Перлина світу» — «Отрути, або Всесвітня історія отруєнь» (Карен Шахназаров)

Спеціальний приз — «Даун-хаус» (Роман Качанов) і «Президент і його онучка» (Тигран Кеосаян)

Приз за кращу жіночу роль — Ольга Конська, «Любов і інші кошмари»

Приз за кращу чоловічу роль — Олег Янковський, «Приходь на мене подивитися»

Приз Мікаела Таривердієва за кращу музику до фільму — Енрі Лолашвілі («Ніжний вік»)

Приз президентської ради фестивалю — «Тайговий роман» Олександра Мітти

Конкурс «Дебют»

Гран-прі — «Сестри» (Сергій Бодров-молодший)

Спеціальний приз — «Текст, або Апологія коментарю» (Катерина Харламова), Оксана Акіньшина і Катя Горіна — виконавиці ролей сестер в однойменному фільмі

Фінал ІІ форуму молодого кіно
«Дебют-Кінотавр»

Приз за кращий ігровий фільм — «Птахи одного польоту» (Німеччина)

Приз за кращий документальний фільм — «Тріска» (Росія)

Приз за кращий анімаційний фільм — «Сусіди» (Росія)