НОВА «КАРМЕН» — БЕЗ СЮРПРИЗІВ І НЕСПОДІВАНОК?

Вважають, що розумний консерватизм ось уже понад сто п’ятдесят років визначає політику більшості оперних театрів світу. І все ж широко поширена практика престижних міжнародних фестивалів становить живий бродильний елемент, завдяки якому розвивається радикальна оперна режисура, а породжені в її надрах новації потім неминуче проникають у поточний оперний репертуар. У своїй же масі оперна публіка віддає перевагу стабільному списку опер, які становлять звичний «джентльменський набір» в афішах театрів різних країн і континентів. До опери найчастіше ходять на добре знайоме. У будь-якому разі в цьому переконані керівники оперних театрів, які не схильні до ризику та новацій, які їх лякають. Переконання це живе і в середовищі вокалістів, які мріють про «зоряну» кар’єру. Адже глядачі, які йдуть на одну з давно вподобаних назв, свої сподівання насамперед пов’язують зі співаками, яких хочуть оцінити та почути в популярних оперних партіях.

Установка на смаки оперних меломанів, судячи з усього, визначила характер показаної в переддень новорічних свят прем’єри Національної опери України. Вибір «Кармен», опери, до якої в минулому театр звертався неодноразово, не викликає сумнівів у його обгрунтованості. Відомо, що ця опера не просто має багату сценічну долю. Ввійшли в історію постановки «Кармен», творці яких прагнули повернути її образи до літературного першоджерела — новели Проспера Меріме. За останній час завдяки аудіозаписам, відео- і кіноверсіям, а також балетній інтерпретації того самого сюжету виникла можливість порівнювати найсміливіші та різні трактування історії привабливої, щораз по-новому несподіваної Карменсіти та звабленого нею солдата. А відомий німецький режисер Вальтер Фельзенштейн повернув світу початкову авторську редакцію опери Бізе. Опера в тому вигляді, як її створив композитор, провалилася на прем’єрі, але з успіхом була відновлена після столітнього забуття. Світовий оперний театр визнав оригінальність і самостійну значимість авторського тексту, але при цьому не відмовився і від канонізованої редакції «Кармен», виконаної вже після смерті композитора його другом Е.Гіро. Отже тепер при кожній новій постановці неминуче постає запитання, що саме змусило театр віддати перевагу тій чи іншій версії? Побувши на прем’єрі Національної опери, розумієш, що в даному випадку ставилося завдання створити хороший професіональний спектакль, який міцно спирається на стійкі традиції. Якщо не знати, що нам запропонована нова постановка, можна було прийняти її за поновлення якогось спектаклю п’ятнадцяти-двадцятирічної давнини. Усе тут можна впізнати — декорації, мізансцени, звичний сценічний антураж. Проте усередині цієї зовсім не вражаючої сценічної новизни режисером чітко розставлені всі акценти, прокреслено сюжетні лінії, виявлено взаємовідносини персонажів. Певне, повторне запрошення московського постановника Миколи Кузнєцова, який раніше вдало представив «Любов до трьох апельсинів», пояснювалося певними педагогічними завданнями. Йому справді вдалося створити спектакль із живою театральною дією. Відчувається робота режисера з хором і мімансом, які активно включені в сценічні події і не створюють враження статичної маси, як це часто буває в оперних постановках.

У «старі міхи» великого постановочного стилю, який докладно ілюструє сюжет, було влите «нове вино» головним чином завдяки злагодженому виконавчому ансамблю. Новим виявилася і французька мова оригіналу. Не є секретом, що «Кармен» варто ставити лише в тому випадку, якщо в театрі є гідні претендентки на головну роль, одну з найефектніших у світовому оперному репертуарі. На прем’єрі цю партію свіжо і по-своєму інтерпретувала Анжеліна Швачка, співачка, яку вже встигли помітити і полюбити шанувальники оперного мистецтва. Героїня Швачки не тільки струнка та приваблива, добре рухається, зачаровує світлою посмішкою та задерикуватим сміхом. Її Кармен не схожа на свавільну фатальну красуню-циганку, схильну до небезпечних авантюр і до частої зміни партнерів. В її чарівності є чистота та безпосередність юності. Її запал породжений особливим життєлюбством, який заражає оточуючих небувалою енергією. М’якому загальному малюнку ролі відповідає бархатиста м’якість дивовижно гарного тембру голосу співачки. Таке трактування образу надає особливого драматичного характеру історії перерваного життя та долі юної героїні. Кармен не стільки сама наближає фатальну розв’язку, ведучи азартну зухвалу гру з усіма життєвими обставинами, скільки підпорядковується безпосереднім щиросердечним поривам і змінам настрою, не вірячи в серйозність погроз Хозе і навіть у саму смерть.

Партнер Анжеліни Швачки Олександр Востряков показав свого героя натурою глибокою і цілісною. Прив’язаний до дому і такий, якого не можна спокусити, не схильний до легкодумства, просто солдат раптом несподівано для себе самого відкрив нестримний вибух сили пристрасті, яка приховувалася в ньому. Сильний голос співака звучить яскраво й насичено. Кожного моменту його герой виявляє граничну повноту переживань. Для світлої та життєлюбної Кармен пристрасть, яка виникла в душі героя Вострякова, виявляється надто серйозною і тяжкою. Любов для неї — свято, окриленість, легкий подих, усе те, що раптом вона побачила у закликах усміхненого рекламного героя Тореадора (Ескамільо — Микола Коваль). А віддану подружку Хозе Мікаелу Ольга Нагорна уявила дівчиною напористою та рішучою, у сприйнятті якої любов невід’ємно злилася із суворістю обов’язку, що позбавило її цілком щирі почуття та самовіддану поведінку поетичного забарвлення.

Добре справилися з поставленими сценічними та музичними завданнями також виконавці другорядних партій. Особливо вдало пролунали ансамблі — квінтет у другому акті, тріо в третьому. Темпераментно та повнокровно звучав оркестр під управлінням Володимира Кожухаря. Щоправда, інколи звучність здавалася дещо форсованою та прямолінійною, бракувало більш тонких світлотіней і півтонів. Можливо, це було викликано прем’єрним хвилюванням і стислими термінами підготовки спектаклю. Крім прем’єрного театр підготував інший виконавчий склад. Дует Тетяни Піменової та Павла Приймака дає інше співвідношення характерів і доль героїв, нові відтінки розкриваються й в інших образах опери. Отже нова «Кармен» хоча й свідчить про схильність до апробованих постановочних традицій, увійшовши до репертуару театру, підтверджує високий професіональний рівень трупи й надає глядачам змогу вибирати та зіставляти різноманітні бачення образів улюблених оперних героїв.