Небо над Берліном Кулінарія та політика задавали тон на одному з найбільших кінофорумів світу

Результати 57го міжнародного кінофестивалю вже відомі. «Золотий ведмідь» дістався китайському фільму «Заміжжя Туйї» Ван Цюаньаня, а «Срібним ведмедем» заохотили акторський склад картини «Хибна спокуса» режисера Роберта Де Ніро, який запросив у свою стрічку Метта Деймона, Анжеліну Джолі, Алека Болдуїна.

Між роком Свині й рейнським карнавалом протікав цього разу Берлінський кінофестиваль. На Берлінале з’їхалося біля 20 тисяч кінодіячів, акредитувались 4 тисячі журналістів і було показано близько 400 фільмів. Після безлічі кардинальних структурних нововведень останніх років у фестивалі-гіганті великих змін не сталося. За словами керівника Берлінале, людини з веселим прізвищем Косслік, на зміну нововведенням прийшов час внутрішнього зростання. Візуальної яскравості Берлінале цього року несподівано додало розкручування знаменитого американського часопису Vanity Fair. А рекламні щити «Ярмарки марнославства» підтримали імідж фестивалю. Святкування китайського Нового року на Берлінале почалося з вручення «Золотого ведмедя» китайському фільму «Заміжжя Туйї» Ван Цюаньаня. Фільм розповідає про монгольську жінку, яка виходжує свого хворого чоловіка й намагається поставити на ноги дітей. Рішення журі здивувало багатьох. Утім, незвичайні рішення берлінальського журі стали вже доброю традицією.

Теми минулого року — секс, футбол, політика — цю, здавалося б, непроминущу тріаду замінили цього року девізом «Пий, їж, дивися фільми». Уся програма була присвячена... їжі в кіно. І найкращі шеф-кухарі Берліна змагалися з режисерами. Доріс Дорьє навіть зняла фільм «Як приготувати своє життя». Але тема не втрималася, і на напівголодному Берлінале політика перемогла їжу.

Берлінале давно заявив про свою особливу позицію — підтримувати маловідоме, політично ангажоване, географічно екзотичне кіно. Саме так демонструють організатори фестивалю своє ставлення до минулого Німеччини й відповідальність за долю світу нинішнього. Цей підхід приваблював великих і малих діячів кінопроцесу з Голлівуду й «іншої» Америки, некомерційне авторське кіно й усякий «неформат» і кіноіндустрію Китаю й Індії. Але цього року політична позиція, не підкріплена естетичною, різко позначилася на якості конкурсної програми. Саме конкурс визначає статус Берлінале серед світових кінофорумів.

У конкурсі брало участь тільки два німецьких фільми — міцно зроблені «Фальшивомонетники» Штефана Рузовицького і психологічна драма «Йелла» Крістіана Петцольда. Тепер уже ніхто не скаже, що Берлінале протегує своїх. Адже цього року відбіркова комісія ганебно відхилила від участі в конкурсі як «занадто комерційний» німецький фільм про співробітника Штазі «Життя інших». Цю картину уже визнано найкращим європейським фільмом, і вона чекає свого «Оскара». Зате французи представили чотири фільми. Фестиваль відкривався «Горобчиком» Олівера Даана (La Mome) про долю Едіт Піаф (у головній ролі — Маріон Котійяр, відома з фільму «Таксі»), а закривався розкішним, але злегка кічевим фільмом «Ангел» Франсуа Озона (проект створено в Англії з англійськими акторами). Жак Ріветт показав костюмовану драму за Бальзаком «Не чіпай сокири», а Анре Тешіне зняв дуже плутаний фільм «Свідки».

Голлівуд представляв берлінальський улюбленець Клінт Іствуд з історичною драмою «Листи з Іводзіми» (поза конкурсом). Стівен Содерберг показав «Хорошого німця» (Джорж Клуні, Кейт Бланшетт) — про Берлін 1945-го. Це хороше чорно-біле кіно — естетична вправа за мотивами «Касабланки» Майкла Кертіса. Наївність цього американського фільму просто приголомшлива як для пострадянського глядача, так і для витонченої у воєнній і повоєнній проблематиці німецької публіки. Роберт Де Ніро явився як режисер із «Добрим пастирем» («Хибна спокуса»), і акторський склад його фільму (Метт Деймон, Анжеліна Джолі, Алек Болдуїн) одержав «Срібного ведмедя». «Ірина Пальм» — один із найсильніших фільмів конкурсу — взагалі залишився без призів. Маріанна Фейтфул, найвідоміша англійська акторка і рок-співачка, зіграла гречну бабусю, яка вирішує йти в бордель проституткою, щоб оплатити лікарняні рахунки маленького онука. Цей фільм — продовження нової англійської «неполіткоректної» хвилі («Дівчата календаря»). А Маріанна Фейтфул — неофіційно визнана найблагороднішою жінкою фестивалю.

«Срібний ведмідь» за режисуру дістався ізраїльтянину Йозефу Седару за фільм «Бофорт» — сильну роботу про ізраїльсько-ліванську війну, але все ж це не дуже переконливий призер. Єдина премія, що не викликала суперечок, дісталася корейцю Пак Чан Вуку за стилістичне новаторство у фільмі «Я кіборг, але це нормально» (I am cyborg but that ok). Відмінна, хоча і трохи затягнута картина про зрощення світу людей і світу машин, про дівчинку, яка підживлює себе батарейками і дружить з автоматами. Пацієнти корейської психарні — наче останні люди на Землі. У них є страхи і мрії, пристрасті й спокуси. А їхні лікарі — ці нормальні люди — машини, що діють за інструкцією.

Єдиний східноєвропейський фільм конкурсу — робота класика чеської нової хвилі Іржи Менцеля. «Я обслуговував короля Англії» знято за однойменною книжкою Богуслава Грабаля, чудовим романом про офіціанта-авантюриста в епоху страшних тоталітарних режимів.

У політичному кіно — візитній картці Берлінале — в останні декілька років спостерігається новий жанр — політичний кіч чи навіть політпорно. Політичні теми використовуються невміло й некоректно, для одержання якогось сумнівного бонусу, і, звичайно, цілям гуманізму не служать. Фільм «Прикордонне місто» Грегорі Нава розповідає про американську журналістку (Дженіфер Лопес), котра розслідує вбивства сотень мексиканських дівчат, які працюють на фабриках американсько-мексиканського прикордоння. Так вона й бігає, потрясаючи могутніми грудьми серед трупів понівечених жінок, базікає про те про се зі згвалтованою дівчинкою, вершить інші добрі справи в парі з мексиканським журналістом (Бандерасом) — недозволенний і ганебний кіч. У фільмі братів Тавіані «Будинок жайворонків» про геноцид вірменів, хоч і значно сильнішому, сцени катувань, убивств і згвалтування — теж із душком. Добре б показати цей фільм у Туреччині по телебаченню... Не виключено, що він може викликати таку ж реакцію населення, як колись фільм про Голокост, показаний у Німеччині. Але для багатьох освічених і співчуваючих глядачів експонування насильства і його естетизація — лише породження нового насильства. Усім відомо, куди веде шлях, вимощений благими намірами.

Якісне політичне кіно було подано в рамках Панорами й Форуму. У Панорамі — кілька фільмів відродженого американського індепенденту, низка фільмів про державу, яка тероризує своїх громадян, про проблему тотального стеження і шпигунства (китайський «Око в небі»).

Одним із козирів Берлінале завжди був інтерес до Східної Європи. Цього року — після голосних російських прем’єр минулих років — російське кіно подано убого, українського немає зовсім, як і польського, завжди щедро поданого в Берліні. У спеціальній програмі панував «Денний дозор», прозваний у кулуарах «Денним позором», Тимура Бекмамбетова, що полюбився тут. У Панорамі показано «Прощай, південне місто!» Олега Сафаралієва й фільм Марії Яцкової «Міс ГУЛАГ» — про жіночу в’язницю, загублену в Сибіру, в якій проводиться конкурс краси. Проте фільм випущено у США. Документальний фільм Володимира Іванова «Москва. Гордість. 06. Moscow Gay Pride festival» — ще один політичний кіноуламок. Це невміло склеєний матеріал на тему про стан прав людини в Росії, про зрощення влади з фашизоїдними структурами і православною біснуватістю — тема, що заслуговує акуратнішого поводження. У короткому метрі дитячої програми — чудовий мультфільм «Жихарка» Олега Ужинова. Низку російських фільмів подано у ретроспективі, цього року присвяченій жінкам німого кіно. Так, було показано відновлену копію «Гамлета» у його початковому, кольоровому варіанті, де Аста Нільсен грає Гамлета. Сергій Ейзенштейн із червоним прапором у «Броненосці Потьомкіні» — лише короткий епізод експериментування з кольором тієї пори. У «Гамлеті» під різні епізоди підкладено різні кольори, які символізують «настрій», а одну сцену розфарбовано повністю. Із російського німого кіно — «Третя Міщанська» Абрама Рома, «Сутінки жіночої душі» й «Дитя великого міста» Євгена Бауера і «Ваша знайома» Кулешова. Окрім того, російсько-радянська проблематика присутня і в інших фільмах. Рон Халловей, відзначений цього року призом берлінальської камери, був представлений фільмом про Параджанова, у Панорамі пройшов голландський фільм про онука Сталіна, а в спеціальній програмі — угорсько-британський фільм «Діти слави» про знаменитий «кривавий» матч із водного поло між радянською й угорською збірними 1956 року. Без Чехова не обійшлося: у рамках Форуму демонструвався фільм «Нахміттаг» — оригінальне прочитання чеховської «Чайки», де дія розгортається між Подстдамом і Берліном.

Фестиваль цього року вшанував уже постарілого Артура Пенна, автора легендарного «Бонні й Клайда», присвятив 25-літтю з дня смерті Фассбіндера повний 15-годинний показ його фільму «Берлін. Александер-плац» і відзначив особливими призами фільми-дебюти.

Берлінале не відає віку. І не тільки тому, що дитяча програма фестивалю відзначила 30-ту річницю. І не тому, що вона щороку опускала планку, а, дійшовши до нульової відмітки (кіно для немовлят?), стала називатися «Покоління». Цього року на Берлінале було відкрито дитячий садок, що розташувався в знаменитій берлінській картинній галереї. Поки дорослі знайомилися з новинками екрана на ярмарку кіномарнославства, діти в супроводі няньок розгулювали десь між Босхом і Рембрандтом й думали про вічне.